×
 
 

5 вражаючих експонатів музею кіровоградських розвідників
Офіційно цей музей називається Кімната бойової слави 3-го окремого полку спеціального призначення. І ця назва начебто не обіцяє нічого цікавого стороннім відвідувачам. Але насправді цей музей відкритий для відвідувачів, хоча й знаходиться на території військової частини, і відвідати його варто.

Військова частина спецпризначення була заснована у Старому Криму 55 років тому і складалася тоді переважно з офіцерів – розвідників і диверсантів. У 2003 році спецпризначенці перебралися в Кіровоград. Але довгі роки життя військових у нашому місті залишалося «напівтаємним» (мабуть, у розвідників це в крові). У 2012 тут створили музей частини і стали потроху розповідати про своє життя. На початку цього року музей оновили – сьогодні він розповідає не стільки про історію частини і історію диверсійної справи, скільки про сучасну війну і участь у ній кіровоградських спецпризначенців.
1
Мінне поле
 
Перший зал працівники музею називають «дитячою кімнатою». Вона дуже подобається і малюкам, і підліткам. Тут можна повисіти, наприклад, на справжньому парашуті (щоправда, для експозиції парашут зменшили вдвічі), потримати в руках зброю, приміряти спорядження, роздивитися міни різної конструкції.

По «дитячій кімнаті» на різній висоті натягнуто розтяжки. Зазвичай відвідувачі їх зривають. Проте це самі ті експонати, які дозволяється шкодити. Їх натягують тут спеціально, щоб відвідувачі музею переконалися на власному досвіді, що навіть у спокійній обстановці, у добре освітленому приміщенні їх дуже легко не помітити. Що вже говорити про природні умови…

Екскурсовод Алім розповідає, що на сучасній війні міни обладнують датчиками руху і т.п. Проте розтяжки залишаються найдешевшим і найрозповсюдженішим засобом активації.

Поряд так звані «лепестки», ПФМ-1, найпідступніші міни, які офіційно заборонені. Проте російські військові продовжують їх використовувати. Розкидавши такі «лепестки» навколо, можна спати спокійно - ворог не зможе підійти непомітно. Проте часто на таких мінах підриваються і ті, хто їх встановив, адже встановлюють їх дистанційно, з міномета. Під час афганської війни чимало дітей загинули, залишилися без рук і ніг через ці невеличкі зелені трикутнички, які дуже легко не помітити в траві, або, помітивши, захотіти роздивитися зблизька. Сучасні «лепестки» мають функцію самоліквідації через 1-40 годин після встановлення. Проте ці міни залишаються дуже небезпечними – не тільки для військових, але й для мирних мешканців.

Нас вразило, скільки страшних, жахливих і підступних речей вигадало людство задля самознищення. Проте для дітей, які відвідують цю кімнату, «мінне поле» має величезне практичне значення. Адже навіть у нашому мирному місті не зайве знати, як можуть виглядати міни і наскільки вони небезпечні.
2
Речі «людей з холодильника»
 
Другий зал присвячений участі бійців Третього полку у сучасній війні. Екскурсовод розповідає про те, які завдання вони виконували в Криму ще до окупації, під час бойових дій в Іловайську, Дебальцевому, під Савур Могилою і т.п. Тут треба слухати. Хоча вражаючі експонати теж, звичайно, є: трофеї, привезені з зони бойових дій на сході, зразки озброєння та екіпірування супротивника і т.п. І так звана «фальштехніка», яку використовують і російські, і наші військові. Наприклад, «фальшміномет» - труба з привареною до неї підставкою. Військові розповідають, що сьогодні існує навіть спеціальна надувна фальштехніка, мета якої налякати противника.

У кінці залу - невелика вітрина зі звичайними речами, які люди носять у кишенях: чиїмось посвідченнями, банківськими картами, цигарками, запальничками, маленькими іконками.

Як пояснив екскурсовод, це речі «людей з холодильника». Ті перші загиблі у Донецькому аеропорту сепаратисти, тіла яких поклали у холодильник, щоб їх потім поховати, про яких ідеться у фільмі «Кіборги» і в романі «Аеропорт», - не вигадка. Ці тіла дійсно існували, зараз ці люди поховані в Харківській області. А чим вражає ця вітрина? Мабуть, ставленням наших військових, які ці не речі не викинули, не загубили, а зберегли і навіть передали у музей.
3
«Броньовані душі»
Третій зал експозиції повністю присвячений обороні Донецького аеропорту. Адже третій полк спеціального призначення був тут від початку (спецпризначенці здійснювали охорону аеропорту, ще коли він працював) і до кінця.

У кутку – два манекени, одягнені в бронежилет і кевларову сорочку. Це не просто демонстрація сучасного військового одягу. Цей жилет і ця сорочка належать бійцям третього полку, і вони насправді їм врятували життя – екскурсовод називає їх «броньовані душі».

"На початку війни ніхто не хотів одягати кевларові сорочки, - розповідає він. - Здавалося, це ж тканина – ну, від чого вона може захистити? Від великих осколків і від пострілу в упор кевлар дійсно захистити не може. Але від маленьких осколків – може. А маленькі осколки – це найпідступніша річ. Людина не помирає, але не може самостійно рухатися. Для групи це гірше, ніж втрати… Тому що втрати – це втрати, військові це розуміють. А от якщо один член групи поранений, то група не може повноцінно працювати - двоє людей мають нести пораненого".
4
Прапор
Двічі на рік – 23 серпня, у День прапору, та 4 жовтня, у День заснування частини, на плацу піднімають цей простріляний, обпечений прапор зі зламаним древком.
В інший час він зберігається в музеї. 3 жовтня 2014 року у Донецькому аеропорті загинули десять кіровоградських спецпризначенців. А український прапор, який висів на балконі терміналу, врятували, винесли і привезли додому.
5
Зал пам'яті
 
Все дуже-дуже просто. Пустий темний зал, на трьох стінах якого безперервно демонструються фотографії загиблих бійців Третього полку. Здається, їх сотні, тисячі, десятки тисяч. Насправді – 44. Ви знаєте ці фото, ви бачили їх у ЗМІ, на білбордах, вам знайомі ці прізвища: Карпа, Сєнчев, Придатко, Коваленко… Але тут, коли з усіх боків на тебе дивляться молоді хлопці і вже немолоді чоловіки, у військовій формі і у цивільному одязі, усміхнені чи серйозні, поряд з батьками та дітьми, дружинами та друзями... Тут неможливо відвернутися, відвести погляд, не дивитися на мертвих. Хіба що розвернутися і тікати з цього залу, але й це чомусь неможливо.

Ці фотографії, які демонструються на стінах залу безкінечно, як безкінечно горить Вічний вогонь, приголомшують.

Описувати експонати цього музею – справа невдячна. Тому що головне тут - не експонати, а розповіді екскурсоводів та атмосфера залів. Спочатку складається враження, що це «дорослий» музей, але тут проводять екскурсії навіть для дошкільнят, просто вони трохи інші за змістом.

У цьому році музей планують розширити і зробити з нього вихід на Дворцову, так, щоб у нього можна було зайти з вулиці, не проходячи через військову частину. Проте музей можна відвідати і зараз, попередньо домовившись про час за номером телефона: (050) 0555210 (Алім) – і бонусом вам буде те, що ви побачите внутрішні корпуси колишнього Кавалерійського училища.
Переглядiв: 2371
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕНА КАРПЕНКО
фотокореспондент: ОЛЕНА КАРПЕНКО