5 найцікавіших єлисаветградських художників – вибір сайту DOZOR

історія

«Феномен Елисаветграда заключается, пожалуй, в том, что ни один уездный город в России не дал на рубеже веков такого количества талантов», – ця фраза історика і літератора Леоніда Вернського, онука академика Тамма, стала вже майже хрестоматійною. Дійсно, про яку сферу життя не заговориш - про науку, музику, літературу – знаходиш безліч талантів у Єлисаветграді. Образотворче мистецтво – не виняток.

Іван Похітонов (1850-1923)

Мініатюрист Іван Похітонов, який народився у селі Матронівка Бобринецького повіту, ніде малюванню не вчився, не належав до жодної школи і створив власну унікальну техніку, малював на дерев'яних дощечках, використовуючи лупу та скальпель, а потім шліфував картини риб'ячими костями. Проте сьогодні його роботи (розміром з поштову листівку) продаються на аукціонах по півмільйона доларів. У Льєжу, де він помер, є вулиця Похітонова, а в Парижі багато років існував його меморіальний музей.

Якийсь час Похітонов був художником-караванером, він працював у власній майстерні на колесах, де разом з ним жили дружина і діти! Зараз це навіть уявити важко: коні, діти, лупа, рибні кістки! А потім надовго зупинявся у Льва Толстого в Ясній Поляні – письменник і художник дуже цінували один одного. Після революції 1905 року Похітонов назавжди покинув батьківщину і «застряг», як він сам писав, у Бельгії, пояснюючи це тим, що «Все-таки здесь меньше шансов стать убийцей, быть самому убитым, изувеченным, побитым или попасть в необлюбованные места. (…) Бельгия премилая страна! Я так давно учил географию, что совсем забыл, чем, собственно, она замечательна, так сказать, с научной точки зрения; на мой же простой взгляд она отличается большим количеством падающей влаги, полным отсутствием блох и клопов и отличной водкой. Благодаря последнему обстоятельству мы, русские, охотно миримся с двумя первыми недостатками. Хотя все-таки как-то странно – ни блох, ни клопов…»

На жаль, у нашому художньому музеї немає жодної роботи майстра. Хоча могло бути інакше. Насправді Похітонов ще у 1911 році заповів усі свої непродані картини художній галереї, яка мала відкритися у Єлисаветграді. Проте галерея не встигла відкритися, місто Єлисаветград перестало існувати і жодної картини майстра на його Батьківщині нема (хоча, кажуть, кілька робіт Похітонова має один місцевий колекціонер, проте це тільки чутки).

Велика колекція творів Похітонова (23 роботи) є у Третьяківській галереї. Причому усі ці роботи придбав безпосередньо Павло Третьяков у Івана Похітонова. Але ще більша колекція творів нашого земляка (близько 50 робіт) належить російському олігарху Отару Марганія. І ми з вами ледь її не побачили! Перед самим початком війни Віктор Петраков домовився з колекціонером про виставку у Кіровограді…

Феодосій Козачинський (1864-1922)

Насправді уродженець села Глодоси Єлисаветградського повіту, учень Репіна та ілюстратор Гоголя Козачинський повернувся у наше місто після закінчення Академії мистецтв та роботи в іконописних майстернях Лаври через нужду. Козачинський походив з небагатої родини, у нього було одинадцять (!) дітей. А тут, у рідному місті, йому обіцяли будинок і постійну зарплатню за умови, що він викладатиме у вечірніх рисувальних класах.

В принципі, ми і знаємо його, перш за все, як талановитого педагога, який виховав цілу плеяду відомих живописців: Олександра Осмьоркіна, Петра Покаржевського, Амшея Нюренберга, Володимира Винниченка (останній, до речі, навчався живопису тільки у Козачинського і професійної художньої освіти не отримав) та ін. Але Козачинський і сам був геніальним художником! Він не тільки ходив на етюди з учнями, але у вільний час (де він його брав, взагалі невідомо!) малював у парках та скверах міста. Його робота «Портрет гімназистки», яка зберігається сьогодні у нашому художньому музей, написана саме так: він просто попросив дівчину зупинитися і за кілька хвилин написав етюд…

Олександр Осмьоркін (1892-1953)

Про Олександра Осмьоркіна написано вже дуже багато, і не тільки сучасниками дослідниками, але і його друзями – Ганною Ахматовою, Лідією Чуковською. У нашому місті, на вулиці, названій на честь його дядька архітектора Паученка, у будинку, де він народився, є його меморіальний музей. Тож просто констатуємо факт: Олександр Осмьоркін, безперечно, – один з найвидатніших художників і педагогів свого часу.

Амінадав Каневський (1898-1976)

«…Твои рисунки увидав,

Тебе, мой друг, сказал бы Чехов:

«Благодарю, Аминадав!»

Ты украшал на радость детям

Страницы прозы и стихов

И превосходно – мы отметим –

Изображал ты петухов!

Я с бесконечною любовью

Тебе желаю всяких благ

И долголетья, и здоровья!

Твой современник С. Маршак»

Так сталося, що ілюстраторів зазвичай вважають художниками другого сорту. Але й серед них є справжні генії. Єлисаветградець Амінадав Каневський створював ілюстрації до дитячих творів Пушкіна, Лермонтова, Толстого, Маршака, Чуковського. Його очима ми всі у дитинстві бачили «Буратіно», «Балду», «Мойдодира», «Рассеянного с улицы Бассейной». Але головне – він батько Мурзилки. Саме наш земляк вигадав та намалював жовтого чоловічка у червоному береті і з фотоапаратом через плече, який став обличчям дитячого журналу, а потім вийшов з його сторінок і пішов по світу… До речі, журнал «Мурзилка» з тим самим жовтим чоловічком існує і досі.

Самуїл Дудін (1863-1929)

Самуїл Дудін, який народився в селі Рівному (сьогодні Новоукраїнського району), відомий у всьому світі передусім як фотограф. В етнографічному музеї Гамбурга і зараз виставляється колекція скляних негативів Дудіна, знятих у Казахстані. Їх в колекції 465! Петербурзький музей «Кунсткамера» видав чимало альбомів митця.

Проте Дудін не увійшов в історію мистецтва, мабуть, саме тому, що у кінці ХІХ століття між живописом і фото вибрав саме фото, а ще, мабуть, тому, що був досить неприємною людиною… Єлисаветградцям він запам'ятався перш за все як зрадник. Дудін, який входив і до «Народної волі» Тарковського, і до «Громади» Михалевича, враз здав обидві організації. Дудін вважав (про це писав потім навіть сам Тарковський), що робить добру справу, і час показав, що він був правий: революція не вирішила проблеми. Проте тоді це вартувало студенту Тарковському та лікарю Михалевичу 10 років ув'язнення та заслання! Треба сказати, що Дудін і себе тоді не пожалів – він теж відбув 5 років заслання. Але зрадників ніхто і ніколи не любить.

Проте подивіться на його картини! До великої вітчизняної війни одна з них, «Перед купанням», була у місцевому краєзнавчому музеї, проте під час окупації безслідно зникла. Зараз ми не маємо ані живописних полотен, ані навіть фотографій Самуїла Дудіна. І навряд чи матимемо, живописні роботи Дудіна на аукціонах продають, звичайно, набагато дешевше, ніж картини Похітонова, але все-таки за кілька десятків тисяч доларів.

Звичайно, у Єлисаветграді виросло ще багато талановитих і навіть геніальних художників: Амшей Нюрнберг, Петро Покаржеський, Захар Рибак, Петро Ганський, Ісідор Золотаревський та ін. Тож наш «Топ-5» вийшов досить суб'єктивним. Ми довго вагалися, принаймні щодо останніх двох кандидатур. Проте нам захотілося розповісти про людей, про яких знають менше. Незабаром у рубриці «АРТ» читайте про «5 найвидатніших кіровоградських художників».