Цей старовинний годинник з маятником і боєм належав колись самому Марку Лукичу, потім залишився у спадок його наймолодшій донці Ользі та онуку Ігору.
До музею цей годинник і меблі Марка Лукича потрапили у 1986 році, коли Ігора Кропивницького попросили звільнити відомчу квартиру батьків. Сімейні меблі просто не вміщалися у його новому житлі, тож він запропонував музею їх викупити.
Самі по собі меблі Кропивницького мало цікаві, але це речі чоловіка, на честь якого називається наше місто. До того ж вони можуть дещо розповісти про самого Марка Лукича. Адже насправді огрядний вусатий чоловік, якого ми звикли бачити на фото, - актор, режисер і директор бродячої трупи! Багато років його трупа мандрувала Україною. Місяцями він не бачив дружину і дітей, перебивався «з хліба на квас» (так називається його автобіографічне оповідання про мандрівну театральну трупу та її немолодого вже, страшенно втомленого директора Карпа Ілліча). Але, коли йому було п'ятдесят, Кропивницький, який став вже досить заможнім чоловіком і нещодавно втретє одружився, придбав хутір Затишок під Куп'янськом та обставив власний маєток розкішними громіздкими кріслами, комодами, годинниками на людський зріст. Звичайно, він і далі працював, писав, грав, їздив Україною. Проте, здається, ці меблі, як ніщо інше, кажуть про прагнення спокою та стабільності, побутової розкоші, яку він врешті решт міг собі дозволити.
Годинник ходить і досі, але зараз час постійно збивається – кажуть, одна гирька застрягла, а грошей, щоб запросити годинникаря, у музеї немає.
