×
5 унікальних експонатів, заради яких варто відвідати музей Кропивницького

Цей будинок на розі Клинцівської та Болотяної в Єлисаветграді (нині вул. Кропивницького, 172) пам'ятає чимало. Саме тут, у маєтку тітки своєї першої дружини Марфи Петрівни Зайковської, жив Марко Кропивницький. Тут народилися його старші діти – Марія та Костянтин. Сюди привів колись Микола Садовський Марію Заньковецьку – на екзамен до метра. Тут збиралися на репетиції актори першої трупи Кропивницького, яку він створив у Єлисаветграді у 1882 році.
1
«Старинные часы – свидетели и судьи…»
Цей старовинний годинник з маятником і боєм належав колись самому Марку Лукичу, потім залишився у спадок його наймолодшій донці Ользі та онуку Ігору.

До музею цей годинник і меблі Марка Лукича потрапили у 1986 році, коли Ігора Кропивницького попросили звільнити відомчу квартиру батьків. Сімейні меблі просто не вміщалися у його новому житлі, тож він запропонував музею їх викупити.

Самі по собі меблі Кропивницького мало цікаві, але це речі чоловіка, на честь якого називається наше місто. До того ж вони можуть дещо розповісти про самого Марка Лукича. Адже насправді огрядний вусатий чоловік, якого ми звикли бачити на фото, - актор, режисер і директор бродячої трупи! Багато років його трупа мандрувала Україною. Місяцями він не бачив дружину і дітей, перебивався «з хліба на квас» (так називається його автобіографічне оповідання про мандрівну театральну трупу та її немолодого вже, страшенно втомленого директора Карпа Ілліча). Але, коли йому було п'ятдесят, Кропивницький, який став вже досить заможнім чоловіком і нещодавно втретє одружився, придбав хутір Затишок під Куп'янськом та обставив власний маєток розкішними громіздкими кріслами, комодами, годинниками на людський зріст. Звичайно, він і далі працював, писав, грав, їздив Україною. Проте, здається, ці меблі, як ніщо інше, кажуть про прагнення спокою та стабільності, побутової розкоші, яку він врешті решт міг собі дозволити.

Годинник ходить і досі, але зараз час постійно збивається – кажуть, одна гирька застрягла, а грошей, щоб запросити годинникаря, у музеї немає.
2
Ескіз Бориса Кустодієва.
На цю невелику картину, що висить у кутку, мало хто з відвідувачів музею звертає увагу. Це навіть і не картина – ескіз до спектаклю «Сорочинський ярмарок». Проте намалював цей ескіз Борис Кустодієв! У музей він потрапив від доньки відомого петербурзького гінеколога Лазаря Івановича Бубліченко, який на початку минулого століття працював земським лікарем у Харківський губернії, зокрема і на хуторі Затишок. Кустодієв, вочевидь, малював цей ескіз не для театру Кропивницького. Він датований 1919 роком, коли Марка Лукича вже не було. Проте цікаво, що Кустодієв – один з найвидатніших художників свого часу - у 1919 році, коли вже був прикутий до ліжка і мусив писати лежачи, малював ескізи для театру…
3
Грамофон і платівки
Цей грамофон теж потрапив сюди від онука драматурга. Дітям, зазвичай, цікавий сам цей пристрій. А дорослих можуть зацікавити платівки із записами Кропивницького, Садовського. Це оригінальні платівки кінця XIX – початку XX століття. Грамофон працює, платівки можна послухати. Проте в музеї вмикають їх дуже рідко – бережуть.
4
Фото першої єлисаветградської трупи Кропивницького, 1885-87 рік.
Звичайно, в музеї багато цікавих фотографій, афіш, прижиттєвих видань книг Кропивницького. Проте найціннішою вважають саме цю фотографію. Актори єлисаветградської трупи сфотографовані на сцені на фоні декорацій після спектаклю. Точна дата зйомки та ім'я фотографа невідомі, за складом трупи науковці змогли визначити тільки приблизний час – 1885-87 рік. Ця фотографія представлена у музеї двічі – збільшена копія на всю стіну у третьому залі та оригінал – у четвертому.
5
Фісгармонія.
Співробітники музею розповідають, що саме цей інструмент Кропивницькому не належав. Марко Лукич користувався меншою, похідною, фісгармонією. А це просто фісгармонія кінця XIX століття, зате в робочому стані. Цей дивний музичний інструмент, який був дуже популярний в Європі у другій половині XIX століття, в Україні зараз мало де можна побачити.
Донька Кропивницького Марія, яка успадкувала цей будинок у 1908 році, продала його місцевому підприємцю Хаджі-Стоянову. А той розгорнув у садибі виробництво овочевих консервів. Після революції великий приватний будинок розділили на квартири – тут жили кілька сімей. Звичайно, будинок и подвір'я у той час виглядали інакше.

Музей тут відкрили не так давно - у 1982 році, до сторіччя створення українського театру. Проте у шістдесяті роки кіровоградський краєзнавець та письменник Микола Смоленчук, збираючи інформацію про Кропивницького, записав серед іншого і розповіді старожилів про те, як виглядав будинок за часів Зайковської. Тож подвір'я, настільки це було можливо, реконструювали (хоча навряд чи Марфа Петрівна тримала у дворі бронзове погруддя зятя).

Але головне – душа цього місця. Не знаємо, яким чином досягається такий ефект, але на подвір'ї будинку, розташованого на одній з найбрудніших та найгамірніших вулиць поряд з автозаправкою, завжди тихо та затишно. Відчиняєш ковану хвіртку і наче потрапляєш в інший світ…
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕНА КАРПЕНКО
фотокореспондент: ОЛЕНА КАРПЕНКО