×
арт
5 вистав театру ім. Кропивницького,
які обов'язково треба побачити -
вибір DOZOR
Після фестивалю «Кропивницький», який відбувся в нашому місті на початку вересня, в Кіровограді значно побільшало театралів. Проте для того, щоб насолодитися театром, не треба чекати фестивалів і гастролерів. Насправді наш театр ім. Кропивницького може дати фору багатьом. Сьогодні у його репертуарі більше тридцяти вистав: класичних і сучасних, дитячих і дорослих, мюзиклів і драм, є навіть одна оперета - «Сільва».
Ми вибрали для вас п'ять вистав, які нікого не залишать байдужим.
1
«Циганка Аза»- класичний мюзикл
Після радянського фільму 1987 року сюжет цієї п'єси вважається ледь не циганським народним. Проте насправді автор п'єси про пристрасну циганку Азу, її коханого Василя та його українську дружину Галю – український драматург Михайло Старицький.
Хоча і спектакль нашого театру не зовсім за Старицьким. Режисер Євген Курман колись розповідав в інтерв'ю, що поставити сьогодні «Циганку Азу» повністю, з усіма сюжетними лініями, на сцені неможливо – тексту вистачить на багатосерійний фільм. Скорочувати – теж не варіант, тож кожен режисер вибирає «найсмачніші», на його погляд, сюжетні лінії.
«Циганка», безумовно, одна з найкрасивіших і наймузичніших вистав нашого театру. Зіткнення двох культур, двох способів життя – українського і циганського – дуже виразно демонструє музичний супровід. Музику для цієї вистави спеціально написав композитор Євген Кулаков, сплівши між собою українські та циганські пісні.
Красиво, яскраво, динамічно і дуже пристрасно.
2
«Свідоцтво про шлюб» - єврейська комедія
Сюжет п'єси ізраїльського письменника Ефраїма Кішона нескладний: в Ізраїлі для реєстрації шлюбу треба пред'явити шлюбне свідоцтво батьків – ктубу. Батьки нареченої свою ктубу загубили. Це не проблема - вони можуть швидко одружитися наново. Але Шифра, яка прожила з чоловіком 25 років, здумалася: а чи варто?

Незважаючи на те, що п'єса ізраїльська, ви, безумовно, впізнаєте в колоритних персонажах вистави своїх родичів та сусідів. Хоча цілком можливо, що Шифра і Елі – наші співвітчизники. Ми точно не знаємо, звідки вони приїхали в Землю Обітованну, проте вони мешкали у кібуці, тобто звідкись-таки приїхали. А серед їхніх речей та й у їхніх думках багато такого, що можна було привезти тільки з СРСР.

Їхня донька, Аяла, яка народилася в Ізраїлі, вже зовсім інша - легка, впевнена, смілива. Вона вже точно не буде кілька десятиліть тягати за собою старий чемодан з нікому не потрібними речами…

Смішно, хоча й не без гіркоти, дуже душевно, після вистави вам обов'язково захочеться подзвонити батькам.

3
«П'ять пудів кохання» - чехівська «Чайка» українською мовою
Антон Павлович Чехов, працюючи над «Чайкою», саме так описував сюжет п'єси в листі до друга – «П'ять пудів кохання». Дійсно, Аркадіна кохає Тригоріна, Тригорін захоплюється молодою актрисою Зарічною. Треплєв кохає Зарічну давно і щиро. Маша любить Треплєва і т.д.

Хоча ця п'єса, безумовно, не тільки і не стільки про кохання, скільки про щастя, про те, що потрібно людині для щастя.

Для будь-якого театру «Чайка» - це іспит. З 1896 року і в Росії, і за кордоном її ставили сотні, якщо не тисячі разів. І кожен режисер намагався підкреслити щось своє, зробити свою постановку не схожою на інші.

«Чайка» Євгена Курмана вийшла яскрава, сучасна і дуже-дуже українська. Окремо, до речі, хочеться подякувати Катерині Демчук за чудовий переклад – це той рідкісний випадок, коли слухаєш добре знайомий текст у перекладі і при цьому не виникає відчуття штучності.

Якщо ви бачили класичні постановки п'єси, то наша «Чайка» з незвичними декораціями і дуже характерними героями вас, скоріше за все, здивує, але точно не розчарує. Якщо ж ви знаєте творчість Чехова не дуже добре, то це прекрасна нагода познайомитися з його драматургією.
4
«Моїй мамі сто років» - камерна вистава на одну дію
Це спектакль за п'єсою сучасного французького драматурга Мішеля Лоранса. На сцені – лише чотири жінки. Колишня господарка невеликого будинку мод Малу, якій незабаром виповниться 100 років, її донька, внучка та правнучка.

Але ця п'єса не про конфлікт поколінь, вона про конфлікт світів. Сторічна Малу сподівається, що на її ювілей приїдуть колишні коханці та шанувальники. Вона прагне виглядати розкішно. І вона дійсно розкішна! Незважаючи на вік і на інвалідний візок.

Зовсім інша жінка її донька, сіра і непримітна, невдоволена життям, вона звинувачує у всьому маму, в тіні якої зростала. Проте і дочка винна – вже перед своєю дочкою Ніною. Єдина поки що щаслива жінка у цьому товаристві – правнучка ювілярки Фостін…

Сперечаючись і звинувачуючи одна одну, жінки готуються до свята. Торти, квіти, шампанське, музика - усе має бути розкішно, як хоче Малу, як вона звикла. Але при цьому вони забувають про один делікатний момент: Малу, звичайно, розіслала запрошення усім своїм колишнім друзям, проте чи зможе хоч хтось з них прийти, чи взагалі залишився на цьому світі хтось, хто пам'ятає розквіт Малу?..

Тут немає ані розкішних костюмів, ані вражаючих декорацій, ані оркестру. Все просто, камерно, по-сімейному. Проте спектакль справляє величезне враження, до нього ще кілька днів постійно повертаєшся подумки.
5
«Хазяїн» - дивись єлисаветградське!
Взагалі-то у репертуарі театру чимало української класики – п'єси Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Миколи Гоголя, Івана Франка та два спектаклі за творами нашого земляка Івана Карпенка-Карого – «Наймичка» та «Хазяїн».

Цю п'єсу ставили тут, на цій самій сцені, більше ста років тому. Проте сьогодні вона здається надзвичайно актуальною. Багатий землевласник Терентій Пузир вирощує у своїх економіях сотні пудів пшениці, тонни цукрових буряків і т.п. Мета його життя – прибутки заради прибутків, збагачення задля ще більшого збагачення. Ну то й що, якщо він дає людям роботу і платить зарплату?

Але от Пузир пояснює: «Робочий, самі знаєте, тілько там дешевий, де землі нема, де нема за що рук зачепить, де бідність. Так ви й зробіть у Мануйлівці бідність!» Звичайний закон ринку, який розумний Пузир вивів самотужки: чим гірше житимуть люди, тим менше їм треба буде платити і тим більшими будуть його власні прибутки. А якщо створити їм взагалі нелюдські умови, то вони працюватимуть і за хліб і понад усе будуть боятися втратити цю роботу, бо разом із нею втратять і хліб. Нічого не нагадує?

П'єса Карпенка-Карого закінчується невеличкою революцією в окремо взятому селі – Іван Карпович був прогресивним письменником. У виставі «кропивничан» фінал зовсім інший…
Фото з сайту Кіровоградського обласного музично-драматичного театру ім.Кропивницького.
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА