×
 
 
арт
А в «Єлисаветграді» - Вітер:
Художник-плакатист, який співає
Наразі в галереї «Єлисаветград» проходить виставка плакатів Валерія Вітера. Ми не звикли сприймати плакат як твір мистецтва. Щоправда, й більшість сучасних плакатів і не мистецтво зовсім. Але є плакати, вплив яких на масову свідомість важко переоцінити (а завдання плакатиста саме в цьому – впливати на маси). Чому, наприклад, плакат Дмитра Моора «Ти записался добровольцем?», якому вже майже 100 років, знають у всьому світі?

Художники-плакатисти є і зараз. Хоча в Україні, за словами Валерія Вітера, у цьому жанрі працюють, може, два-три професіонали. Інші плакатисти в роки незалежності перекваліфікувалися: пишуть пейзажі, ілюструють книжки. А плакати виготовляють люди від мистецтва далекі…

Коли мова йде про плакат, ми зазвичай не цікавимося прізвищем автора. А Валерія Вітера знаємо як співака – соліста легендарного гурту «Кобза» (1970-1985) та керівника сучасного ансамблю «Кобза ORIGINAL». Хоча Вітер співає не тільки українські пісні, але й російські романси, Єсеніна, воєнні та вуличні пісні.
А ще Вітер – прекрасний оповідач. У цьому могли переконатися всі, хто був присутній на його творчому вечорі в галереї «Єлисаветград». Співає Валерій Сергійович неперевершено – це правда. Але й говорить чудово - до кожної пісні в нього є історія:
- Ви всі цю пісню знаєте, це пісня про мою майстерню. Тобто написана вона була для фільму «Дни Турбиних», але вона про світанок на Андріївському узвозі. Я бачив багато таких світанків. У мене була майстерня на Андріївському, 22-А. Зараз у мене дуже хороша сучасна майстерня на Горького - от Микола Миколайович (Цуканов – авт.) знає. А там була кімнатка в підвалі. Чудові часи були! У День Києва на Андріївській узвіз десятки тисяч людей приходили. Знайомі, знайомі знайомих заходили до мене. Бувало, по п'ятдесят чоловік у тій кімнаті збиралося, сиділи на підлозі, а весь алкоголь, який із собою приносили (вино, горілку, коньяк), зливали у великий самовар, і потім пили той коктейль… Але я про інші світанки. Коли ми малювали кіноплакати (а це дуже цікаво було – фільмів ми не бачили, нам казали тільки назву і основні моменти), то замовлення треба було здати на ранок наступного дня. Тож працювали вночі. І от ти всю ніч думаєш, малюєш, шукаєш. А на світанку виходиш на Андріївський узвіз: тихо, людей нема і запах неймовірний – квітне акація…
Це підводка до романсу «Белой акации гроздья душистые…», якщо ви ще не здогадалися.
 
«За двома зайцями»
У молодості творчі, талановиті люди часто розриваються між різними напрямками діяльності - літературою, живописом, театром, музикою – вагаються, не можуть вибрати щось одне. Вважається, що вони обов'язково мають зробити цей вибір, присвятити себе повністю якійсь справі, інакше, мовляв, «жодного не піймають».

А от Валерій Вітер не обирав. Професійно співати і малювати він почав одночасно – у 1958 році. В 11 років він вступив у п'ятий клас середньої художньої школи. І в цьому ж році почав співати у хорі хлопчиків при Київській консерваторії. У тому ж 1958-му він зіграв в кіно, і не в якому-небудь, а в «Українській рапсодії» Сергія Параджанова. Для фільму шукали хлопчика, який зможе заспівати арію «Аве, Марія». І з поміж сотень хористів обрали саме Вітера. Він зіграв і одну з ролей у цьому фільмі – німецького хлопчика Руді.

Акторська кар'єра Вітера на цьому завершилася. А от музика і образотворче мистецтво завжди існували в його житті паралельно. У 1966 році він вступив у Київський художній інститут. І у цьому ж році познайомився з хлопцями, які створили аматорський гурт «Березень».
- Я був художник, - каже Вітер. - Сашко Авагян – археолог, В'ячеслав Криштофович вчився на театральному (зараз він відомий кінорежисер), Міша Ніколаєв був фізик, Віктор Кушнір – математик. Але це був на той час єдиний рок-гурт в Україні, який співав власні пісні. У нас було більше п'ятдесяти своїх пісень. На початку 2000-х я знайшов і оцифрував записи «Березня». Якість там, звичайно, не та… У 2015 році я знову заспівав пісні «Березня», вийшов окремий диск.
 
 
У 1970-му, коли «Березень» вже майже припинив своє існування, Вітера запросили у професійний колектив «Кобза». Новостворений гурт майже відразу потрапив до списків «Укрконцерту», хлопцям запропонували записати платівку на «Мелодії». Це був шалений успіх. Перша платівка вийшла в 1971 році в СРСР, друга – у тому ж році в Канаді. Валерій Вітер розповідає, що гастрольний графік був надзвичайно насичений: об'їздили весь Союз: від Камчатки до Таджикистана. Багато гастролювали і за кордоном, причому не тільки в країнах соцтабору. Побували в Італії, Німеччині, Канаді, Японії, на Кубі.

Здавалося б, неймовірний успіх, щільний гастрольний графік мали б примусити Вітера залишити плакати. Але Валерій Сергійович каже, що навпаки: нові міста і країни надихали, дарували ідеї. Який ще молодий художник в СРСР мав змогу побачити світ? Він повертався до Києва та малював плакати.
 
«Тільки шедеври»
Як художник Вітер вперше потрапив за кордон у 1990-му. Перша велика персональна виставка його плакатів відбулася в Лейпцигу – відкрилася в НДР, а завершилися вже в об'єднаній Германії. На наступній зарубіжній виставці, «Арт-Шоп» в Лондоні, директор виставкової зали захотів купити ВСІ роботи Вітера і відразу видав аванс – 100 фунтів. Величезні гроші у 1990-му для плакатиста з СРСР, який звик, що за свою роботу отримує краски, пензлі і невеличку зарплатню…

На початку 90-х професія «художник-плакатист» в СРСР зникла. Більше не було державного замовлення на плакати, держава не надавала матеріальної підтримки творчим спілкам. Тепер кожен був сам за себе. Що продав, за те й живеш. Колишні плакатисти заробляли живописом, графікою, оформленням книжок. Вітер теж.
- Одна фінська родина запросила мене до себе, в місто Куопіо. Умови були такі: я живу на повному пансіоні і малюю для них одну картину маслом на тиждень. Потім в галереї мала відбутися виставка цих картин. Коли місцевий галерист Паулі побачив мої роботи, то запропонував мені малювати по дві роботи на день, і купував кожну за 30, а потім за 40 доларів. Величезні гроші – я тоді «Хонду» купив. Вже потім дізнався, що Паулі на цих моїх роботах дуже добре заробив.
А плакати, виявляється, теж були потрібні, тільки інші. Рекламні плакати замовляли зарубіжні фірми, які заходили на український ринок. І замовляли Вітеру - мабуть, допоміг досвід зарубіжних поїздок, спілкування з «капіталістами». Він просто розумів завдання набагато краще, ніж більшість радянських плакатистів.

Торік Валерій Вітер відсвяткував сімдесятиріччя. Сьогодні він співає, малює графіку і акварелі – простенькі (і чудові у своїй простоті!) реалістичні пейзажи, і, як кажуть, «добре продається». Але найулюбленішим жанром залишається плакат – мистецький, політичний, соціальний.
- Не можна відчути натхнення і сісти малювати плакат, - пояснює художник. – На плакат має бути соціальне замовлення. Це не натюрморт: намалював, його виставили в галереї, комусь він сподобався, його купили. Плакат друкують багатотисячним накладом, і він має зачіпати десятки, сотні тисяч людей у всьому світі.
І плакати Вітера зачіпають. На виставці в галереї Єлисаветград, яка триватиме до 30 березня, можна побачити і кіноафіші радянських фільмів (іноді вони цікавіші за фільми), і арт-плакати, і рекламу, і плакати часів перебудови (типу оцього розжареного кип'ятильника «СРСР»), і сучасні соціальні плакати («Російська гуманітарна допомога»). Звичайно, сьогодні більше зачіпають саме вони. Але головне: дивлячись на ці плакати можна збагнути, чи хоча б спробувати збагнути, як, за допомогою яких образів, художник може впливати на масову свідомість.
І наостанок ще одна цитата з Валерія Вітера:
- Кожен художник впевнений (байдуже каже він про це, чи ні), що він малює тільки шедеври. Комусь це може здатися нескромним, але, на мою думку, не маючи цього переконання, дуже важко професійно займатися мистецтвом.
Переглядiв: 566
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕНА КАРПЕНКО
фотокореспондент: ОЛЕНА КАРПЕНКО