×
 
 
Історія
Чим торгували на ярмарках у Єлисаветграді
і куди поділася знаменита водонапірна вежа
з Ярмаркової площі
«Коли в'їжджаєш у Єлисаветград з цього боку (від Кременчука), направо відкривається низка численних кузень, постійно зайнятих куванням коней, лагодженням возів та екіпажів. Тут завжди товпляться обози. Біля кузень склади сіна і загони для коней і худоби, які приганяють сюди у великій кількості на відомі в краї ярмарки. Далі ряди і купи різних дерев'яних лавок, критих тесом і залізом, ззаду яких видніються 6 кам'яних міських будівель, з 112 номерами лавок для привезених на ярмарку товарів. Словом, це ярмаркова площа,» - так описував Єлисаветград полковник Шмідт у 1863 році.

Сьогодні у центрі колишньої Ярмаркової площі – пам'ятник Ангелу-охоронцю, на місті кузней та складів сіна – вул. Маланюка. А на місті водонапірної вежі – подвір'я школи №34. Існує легенда, що знаменита єлисаветградська водонапірна вежа все ще існує – вона начебто вбудована у приміщення швейної фабрики. Проте більшість дослідників історії міста спростовують цю легенду, пояснюючи, що талановитий архітектор, який будував швейну фабрику в кінці 50-х, спроектував ріг будівлі таким чином, щоб залишити нащадкам згадку про те, що у цьому районі була колись водонапірна вежа. А саму вежу підірвали німці, відступаючи у січні 1944-го…
 
 
«Потьомкінський ярмарок»

Проте Ярмаркову площу облаштували тільки у середині ХІХ століття. А перший єлисаветградський ярмарок відбувся у липні 1754 року! Тобто одночасно з закладанням фортеці. Як таке можливо? Хто там торгував? Хто купував? Дослідники не одне десятиліття ламали над цим голову.

Краєзнавець Юрій Матівос висловлює парадоксальну на перший погляд думку: перший єлисаветградський ярмарок був виставою, бутафорією. І пояснює: турецький уряд був дуже занепокоєний чутками про побудову фортеці. Падишах послав на місце спорудження укріплення пашу Алі-Сент-Агу. Сховати будівництво, на якому працювали тисячі козаків та військових, було неможливо. Тож комендант фортеці прийняв рішення відволікти увагу паші:

«На день «несподіваного» приїзду паші, 24 липня, керівництво фортеці і полку призначило… проведення ярмарку. Був застосований звичайний «марафет», запозичений пізніше Потьомкіним при зустрічі в Україні Катерини ІІ під назвою «потьомкінські села». Учасники «ярмарку» і предмети його були під руками. Необхідна кількість козаків була виряджена у селян, міщан. Худобу, коней, овець зігнали з навколишніх слобід і хуторів, посуд, реманент, різна необхідна одежина, напої і закуски теж знайшлися. Причащати у корчмах та шинках, організовувати масові гульбища козакам не звикати. Алі-Ага такого надивився і наковтався, що його з помічником ледь всадили на коней, призначили козацький супровід і доставили до самого Бахчисараю, звідки він дістався Константинополя. Аж надто гучний прийом розчулив турецького посланця, ніякого будівництва фортеці він не побачив. Донесення паші заспокоїло Порту, що дало можливість Росії підготуватися до чергової війни з Туреччиною, яка почнеться вже за десять років».

Але гуляння пройшли непогано. І вже у наступному році селяни і ремісники з найближчих поселень – Кущівки, Лелеківки і т.п. – після свята Петра і Павла, зібравши врожай, почали збиратися на ярмарок біля стін фортеці. Тож вже з 1755 року бутафорський Петропавлівський ярмарок став традиційним.
П'ять єлисаветградських ярмарків

Коли місто розрослося, то ярмарки стали способом постійного заробітку для місцевих жителів. Заробляли за рахунок оренди житла та стайнь, за рахунок роздрібної торгівлі, за рахунок того, що на початку весни на Середньопісному ярмарку купували скот, відгодовували за літо та продавали на Петропавлівському ярмарку.

Олександр Пашутін в «Історичному нарисі міста Єлисаветград» пише про п'ять щорічних ярмарків: Середньопісний – на четвертому тижні великого посту, Георгієвський – 23 квітня, Петропавлівський – 29 червня, Семенівський – 1 вересня та Спиридонівський - 12 грудня. Кожен тривав 4-7 днів.

Найбільшим за обсягами продажу та найвідомішим був Георгіївський ярмарок. Цей ярмарок увійшов у так зване «Ярмаркове коло» - купці з різних регіонів імперії з березня до вересня їздили з ярмарку на ярмарок. «Українське коло» починалося з Курська і далі рухалося по маршруту Полтава – Єлисаветград - Харків – Суми – Прилуки.
Полковник Шмідт, описуючи Георгієвські ярмарки 1853-54 рр., повідомляє, що «з діячів української ярмаркової торгівля відвідують його переважно краснорядці (маються на увазі продавці дорогих тканин, одягу), чоловік до сімдесяти оптових торговців з шовковими товарами. (…) Ярмарок сильний торгівлею рогатого скота і чорних селянських товарів, здебільшого малоросійських: полотна, одягу селянського і т.п.» Однак він наводить докладні таблиці, з яких видно, що на Георгієвському ярмарку можна було купити все!

Крім коней, які завжди залишалися головним товаром усіх єлисаветградських ярмарків (у Єлисаветграді закуповував коней навіть уряд Австрії!), тут можна було придбати товари зі срібла та варшавського нейзильберу (мельхіору), парчу, хутро, кришталь і фарфор, мило, книги, найрізноманітніші продукти харчування, включаючи оселедець, червону рибу, ікру паюсну, чай, каву, тютюн, ром! І у той же час вози селянські, овець, волів.

Під час Георгієвського ярмарку, увесь Єлисаветград на тиждень перетворювався на один величезний базар.

Місцеві ж товаровиробники продавали на ярмарках сало та шкіру, зерно та муку, сільськогосподарську техніку.
Картина В.С. Маковського "Ярмарок в Полтаві"
Незнайдений відеозапис

Як не парадоксально, ярмарки почали втрачати своє значення з розвитком залізниці. Після проведення залізниці у Єлисаветград у 1870 році місцевим виробникам вже не треба було чекати ярмарків, щоб продати свою продукцію. У будь-який день вони могли відправити зерно та муку у Одеський порт.

Олександр Пашутін дуже обережно пише про конфлікт між «московськими купцями» та міською владою. Незрозуміло, у чому там була справа, але в кінці ХІХ століття «московські купці» перестали приїздити на ярмарки в Єлисаветград.

«Ярмаркове коло» поступово втрачало своє загальнодержавне значення. Проте ярмарки залишилися – як торгівельно-розважальні заходи регіонального значення. У 1912 році газета «Голос Юга» повідомляла: «Увага. Адміністрації театру «Ілюзія» вдалося отримати монопольне право кінематографічної зйомки виставки на ярмарку в Єлисаветграді в неділю 22 квітня від 2 до 6 годин дня. Постарайтеся бути в цей час на виставці і ви до нас потрапите на екран. Кожен повинен бути веселим і цікавим. Будемо знімати все в найнесподіваніший момент».

Дуже хочеться сподіватися, що цей відеозапис 1912 року десь ще існує…
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА