×
 
 
До притулку тікають від власних дітей:
Як живуть мешканці
"Милосердного самарянина" сьогодні
Добре, якщо поряд з літніми людьми живуть дбайливі діти, які рятують їх від безпорадності. Але достатньо уваги своїм стареньким батькам, на жаль, приділяють далеко не всі. Трапляються й ганебніші речі, коли престарілим батькам доводиться тікати від дітей – нелюдів, які їх б'ють, відбирають пенсію на випивку, виносять з будинку та продають заради оковитої домашнє майно, не гребуть навіть крадіжками речей, які старі відкладають на поховання…
Така прикра доля спіткала багатьох мешканців притулку "Милосердний Самарянин", розташованому в одноповерховому будинку по вулиці Ганни Дмитрян, 8 (колишня вул. Щорса). Його заснував Іван Галушко, чиїм покликанням була турбота про людей похилого віку. На жаль, перед Новим роком він помер - смерть настала після другого інсульту. До останньої хвилини життя Іван Іванович був на роботі. Тепер обов'язки керівника закладу виконує Тетяна Прозапас - водночас вона і бухгалтер, і постачальник.

Бажаючих влаштуватися у притулок дуже багато, але прийняти усіх тут не можуть, утримують лише 24 особи. Умови прийому простіші, ніж у відповідному державному закладі. Слід написати заяву про прийом від себе або від родичів. Також слід пройти медкомісію, надати довідку про розмір призначеної пенсії та довідку про склад сім'ї. Заклад не спроможний утримувати людину, яка не одержує пенсії за віком або за інвалідністю. Адже рідня підопічних далеко не завжди допомагає. Отож старенькі живуть за рахунок своїх пенсій і того, що вдається випросити Тетяні Прозапас у підприємців. Дають переважно продуктами. Старенькі і цьому раді, оскільки їхні діти нечасто до них навідуються, іноді й на поховання не приїжджають.

Звісно, у притулку ніхто не розкошує, та чи знайдеться для них краще місце? Мешканці задоволені турботою і терпінням персоналу. Саме терпіння до недуг та примх старих бракує їхнім дітям. До того ж оселяються тут зі своїми улюбленими речами, які нагадують їм рідний дім, створюють затишок. На відміну від подібних державних закладів, мешканці можуть залишити оселю, щоб певний час пожити у рідних.

Підопічних обслуговують десятеро працівників: керівник, бухгалтер, сестра-господарка, два кухаря, три доглядачки, медсестра та підсобний робітник. Навантаження досить велике - за старими людьми слід доглядати як за малими, зокрема, міняти пелюшки або памперси. Така робота лише для дбайливих людей, оскільки працівникам платять одну мінімалку.

 
"Якщо не візьмете, то кинусь під потяг"
Середній вік тутешніх мешканців 75 років. Одна з бабусь дожила до 90 років. Є й молодші. Скажімо, Людмила Полонець - сліпа жінка 1962 року народження, з якою погано поводився її чоловік. Настільки, що довелося від нього тікати.

"Нещодавно прийшла бабуся, яка прожила з чоловіком 30 років. А коли той помер, то прийомний син вигнав її на вулицю. До нас її привели сусіди. Такі випадки - сильний стрес для літньої людини, лише через деякий час вони заспокоюються. Наприклад, 86-річний Герман Крушинський жив у селі. Коли став погано бачити та ослаб, не зміг самотужки себе доглядати. Якось цей дідусь прийшов із залізничного вокзалу і каже: "Якщо не візьмете мене, то кинуся під потяг!" Тоді на зміні чергувала жінка, яка раніше працювала з ним на одному заводі. Чоловік каже, що в нього є рідний син, але упродовж трьох років ми так і не змогли з ним зв'язатися", - розповідає Тетяна Прозапас.

Олексія Бочковського, який ледве ходив після перелому стегна, у притулок направила Покровська сільрада. Діти в нього проблемні, тож від них немає ніякої допомоги. Його пенсія лише 1082 грн, але став скаржитись, що у притулку не зможе купувати собі сигарети. Довелося кинути палити та розважатися читанням книг.
Дмитро Панов три місяці пролежав у четвертій міській лікарні. Туди потрапив з обмороженими ногами. Після лікування він так і не почав ходити. Оскільки виписати його було нікуди, лікарня вирішила привезти його у притулок. У Панова є дочка, але вона не схотіла доглядати батька.
Тетяна Висоцька опинилася тут після інсульту. Теж не може ходити. Її дітям треба працювати, відтак доглядати за нею не мають змоги. У цієї жінки високий кров'яний тиск, тож лікар призначив її медпрепарати. Але у дітей на це не знаходиться грошей.
65-літня Ірина Гамота потрапила у притулок з Долинського району. Стосунки з дітьми у неї теж не склалися. Живе у притулку вже 6 років. Попри хвору руку, жінка вишиває чудові ікони, які дарує людям.
"Одиноких немічних людей до нас частенько направляють сільради Кіровоградського району. В цих випадках утримувати односельчан допомагають фермери. Пацієнтів також направляють голови міських квартальних комітетів. Зокрема, попросили взяти двох братів, які жили на цвинтарі. Родичі продали їхнє житло, а братів виселили на вулицю. Оскільки на той момент у притулку були вільні місця, їх взяли. Один з них вже помер, інший - Микола Рожко - живе тут 4 роки", - розповідає Тетяна Юхимівна.
Інший мешканець Володимир Клебанський жив у громадянському шлюбі з жінкою із села Оситняжка. Коли у неї стався інсульт, дочка забрала матір до себе, а співмешканця відправила до притулку.
Є випадки, коли пацієнти мають кілька дітей, але жоден з них знаходить можливості догледіти батька чи матір. Такі діти часто відмовляються надавати гроші на лікування батьків, посилаючись на те, що в них є пенсія. Але на лікування потрібні чималі гроші. Скажімо, щоб доставити літню людину до стоматологічної поліклініки, закладу доводиться наймати транспорт.

Одна з мешканок живе тут другий рік. Вона взяла кредит для ремонту своєї кімнати, а віддати гроші не змогла. Отож представники банку продали її квартиру за борги, а жінку виселили на вулицю. Дочка ж сама орендує житло, тому привезла матір до притулку.

Буває, що у притулок людину беруть тимчасово, поки вона не видужає. Наприклад, три місяці доглядали за жінкою з переломом ноги. Історії в усіх різні, але дуже схожі. Живе навіть жінка, в якої син за контрактом служить у зоні АТО.

 
Чужі краще дбають, ніж рідні
 
Якби не благодійна допомога, заклад не вижив би. Загальна сума пенсій усіх підопічних - близько 30 тис. грн, а загальні витрати притулку становлять 60-70 тис. грн на місяць.

"Утримувати літніх людей нелегка справа, адже пенсії їм не підвищили, а ціни на всі товари шалено зросли. Чимало літніх та слабких мешканців притулку постійно лежать. Оскільки родичі рідко допомагають грошима, то ліки і памперси притулок придбати не може. Ми зверталися до міськуправління соціального захисту населення, але одержали відмову в допомозі", - бідкається Тетяна Прозапас.

Як не дивно, у притулок, щоб допомогти, приходять зовсім сторонні люди. Один з них Микита. Він не називає свого прізвища, але щомісяця приходить та приносить продукти харчування або миючі засоби (те, в чому є більша потреба). Інші сторонні особи купують підопічним призначені лікарем медикаменти. Тобто абсолютно чужі люди краще дбають про старих, ніж рідні діти.

Підопічних харчують в основному за рахунок пожертвувань міських підприємств та організацій. Підприємства також допомагають з оплатою комунальних послуг, оскільки жодних пільг щодо їх сплати заклад не має. Зокрема, завод "Гідросила" оплачує рахунки за газ, ПАТ "Ельворті" платить за електроенергію, а благодійний фонд "Ельворті" допомагає медикаментами. А ще з м'ясокомбінату "Ятрань" раз на тиждень привозять 10 кг кісток.

Священики з найближчих церков Кіровоградської єпархії відвідують мешканців притулку по вихідних. Причащають їх на свята, дарують подарунки. Крім духовного спілкування, єпархія виділяє кошти на часткову оплату комунальних послуг.

Постільною білизною та деяким одягом пацієнтів забезпечують волонтери. Тетяна Прозапас щиро дякує усім, хто погоджується допомогти.

Про притулок піклуються окремі депутати Кіровоградської міськради. Наприклад, Ігор Голофаєв допоміг облаштувати навіс, де сушать пелюшки, та бесідку. Натомість міська влада чомусь не вважає притулок гідним об'єктом для бюджетного фінансування. Мовляв, якщо створили громадську благодійну організацію, то самі й розв'язуйте свої проблеми.

Найбільші проблеми закладу - побутові. Давно потребують заміни труби у санвузлі. До того ж одного туалету на всіх пацієнтів замало. Особливо це відчувається зранку, коли під дверима туалету вишикується черга. Варто було б відремонтувати й кімнати.

Притулку також потрібні побутові прилади, навіть ті, що були у використанні: пральна машина, холодильник, телевізори. Можливо дехто збирається викинути непотрібну річ, а тут вона стане в нагоді.

Для тих, хто хоче допомогти, наводимо реквізити: Благодійна організація "Благодійний фонд "Милосердний самарянин", код ЄДРПОУ 23684389, вул. Ганни Дмитрян, 8, тел. 34-58-05, р/р 26005000051675 в ПАТ Укрсоцбанк. МФО 300023, ел. скринька samarianin@mail.ua

ВІТАЛІЙ  НІКОЛАЄВСЬКИЙ
журналіст: ВІТАЛІЙ НІКОЛАЄВСЬКИЙ
ОЛЕНА КАРПЕНКО
фотокореспондент: ОЛЕНА КАРПЕНКО