×
 
 
історія
Єлисаветград 100 років тому:
загублений час, власні гроші та «Король України»

1918 рік був на два тижні коротший, ніж усі інші роки. Після 31 січня відразу настало 14 лютого, - країна офіційно перейшла з Юліанського на Григоріанський календар. А оскільки перші місяці нового 1918 року у нашому місті були дуже насичені подіями, то маємо певну плутанину. Адже міська дума чомусь ще деякий час продовжувала використовувати в документах старий стиль, газети – новий.

Ми вже писали про те, що в грудні 1917-го владу у місті, яке юридично знаходилося на території новоствореної держави УНР, захопили більшовики, а у березні (за новим стилем) відбулося Велике єлисаветградське повстання. Проте місто продовжувало жити: працювали заводи та магазини, селяни привозили на базар продукти.
 
Єлисаветградські гроші
 
У січні 1918 року, коли Єлисаветград не мав зв'язків ані з Києвом, ані з Петроградом, у місті з'являється серйозна проблема – відсутність готівки. Міська дума вирішила друкувати власні гроші, які ходили тільки на території міста. Купюри номіналом 10 рублів називалися «Розмінні квитки міста Єлисаветграда» і були підписані тодішнім міським головою Сергієм Крамаренком.

Попри те, що влада в місті протягом року кілька разів змінювалася, друк єлисаветградських грошей не припинявся. В кінці березня Єлисаветград почав друкувати також купюри номіналом один і три рублі. Ті перші партії власних грошей були забезпечені майном міста і влада контролювала обсяги готівки. Проте уникнути інфляції в таких умовах було неможливо. Протягом 1918 року кілька разів приймали рішення про додатковий друк грошей – щоразу на три-п'ять мільйонів рублів. У наступні роки суми були в кілька разів більшими.

За межами міста за ці гроші нічого не можна було придбати. До того ж, незважаючи на те, що єлисаветградські гроші мали кілька ступенів захисту (друкувалися на папері з водяними знаками, мали дуже тонкий малюнок і кілька тонів), їх, зрозуміло, підробляли. Але попри всі незручності протягом кількох років в умовах постійної зміни влади «розмінні квитки» залишалися чи не єдиною твердою валютою в місті. Їх вилучили з обігу тільки у 1923 році, коли їм на зміну прийшов радянський рубль.
 
Авіапошта у місті
 
Надзвичайно цікаву історію про 1918 рік розповів нам краєзнавець Максим Сінченко. За його словами, з початку лютого 1918 року у Єлисаветграді стояв восьмий авіаційний дивізіон: п'ятнадцять літаків, механіки, пілоти і т.п.

Дивізіон прибув у місто в мирний час. Як і багато інших вояків, авіатори їхали з фронту додому. Проте їм шкода було розлучатися. Вони розуміли, що дивізіон розформують, літаки заберуть, а вони роз'їдуться по домівках. Тож, зупинившись в Єлисаветграді, авіатори запропонували місту цікавий бізнес-план – створення авіаційної пошти «Одеса-Вознесенськ-Єлисаветград-Черкаси-Київ».

Максим Сінченко навіть відшукав розцінки єлисаветградської мирної авіації: 1 рубль за лист, 50-100 рублів за політ людини. Аеродрому, як такого, у місті не було – літаки стояли на Ярмарковій площі, літною смугою слугував пустир вздовж залізниці.

А потім відбулося повстання проти Марусі Нікіфорової. Більшовики заборонили польоти. За результатами Берестейської угоди, місто покинули більшовики, влада змінилася. Увесь цей час авіадивізіон, як каже Максим Сінченко, залишався в місті. Проте про приватні польоти мова більше не йшла – літаки були надто цінні для військових.
 
Король України в Єлисаветграді
 
Навесні 1918 року Україну окупують австро-угорські війська. Місто зайняли українські Січові стрільці - військове об'єднання, яке почало формуватися у Львові ще на початку Першої світової війни. У 1918-му легіон УСС вирушив у похід на Україну у складі австро-угорської армії. За задумом, січові стрільці мали подавляти селянські повстання, які постійно спалахували на окупованій території, і забезпечувати армію хлібом. Проте посилаючи українських січових стрільців відбирати хліб в українських селян, австро-угорська влада дуже помилилася.

Січові стрільці не стільки приборкували, скільки влаштовували святкові паради та театральні вистави, браталися з місцевим населенням і т.п. Якщо погортати спогади Софії Тобілевич «Рідні гості» про перебування Січових стрільців на Єлисаветградщині, то взагалі складається враження, що їх більше цікавили культурні зв'язки між заходом та сходом, ніж хліб для австро-угорської армії.

А очолював загін Січових стрільців, який прибув до Єлисаветграда, Василь Вишиваний - ерцгерцог Австро-Угорщини Вільгельм Габсбург, який на повному серйозі претендував на український трон! Хоча, може, він сам і не ставився до цього так серйозно. Свого часу він закохався в Галичину, яка була частиною Австро-Угорщини, та вивчив українську мову. Вільгельм Габсбург вважав, що не тільки Галичина, але й уся Україна має увійти до складу Австро-угорської імперії і начебто ніяких власних монархічних амбіцій не мав.

Проте було б дивно, якби хтось під час громадянської війни не використав і цю карту – відновлення в Україні монархії, проте не у складі Російської чи Австро-угорської імперії, а в окремому українському королівстві, яке визнає Європа. А чому б ні? Королівське походження Вільгельма ні в кого не викликало сумнівів, а «король», який говорив українською, постійно носив вишиванку і обожнював українські пісні, мав досить велику підтримку населення. Тож 1 квітня 1918 р. біля Херсона Вільгельм Габсбург урочисто очолив УСС.

Далі, як розповідає Максим Сінченко, саме у наших краях проводилася широка рекламна кампанія, яка мала на меті зробити Габсбурга для початку гетьманом України (замість Павла Скоропадського). Закінчилася ця історія майже безславно: Січових стрільців просто відкликали з «великої України» додому у Львів.

Вишиваний деякий час ще займався політикою на Галичині, а потім оселився у Відні. Там мешкав і під час Другої світової, а після війни залишився у радянській зоні окупації Австрії. У серпні 1947 року його заарештували і привезли до Києва, де засудили на 25 років ув'язнення за зв'язки з УПА. Наступного року «король України» помер у в'язниці від туберкульозу…
Але це вже було далеко звідси. Якщо ж говорити про Єлисаветград, то тут наприкінці 1918 року відновлюється влада Української Народної Республіки. Найвищий орган державної влади – Директорію – очолює на цей час наш земляк Володимир Винниченко. Проте і це було ненадовго.
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА