×
 
 
історія
Єлисаветградський будинок зібрань, "Ятрань" і театр оперети
Мова піде про одну з найкрасивіших будівель нашого міста – Велику хоральну синагогу, або Бейт-кнессет, будинок зібрань, як називають такі приміщення самі іудеї.

Ще сто років тому на території нашої області було кілька десятків синагог та молитовних будинків. Три в Олександрії, три – в Бобринці, два – в Олександрівці, в Гайвороні, Голованівську, Новоукраїнці, Єлисаветградці, Хащуватому, Братолюбівці і т.п. В Єлисаветграді ж у 1913 році було 13 синагіг – більше, здається, ніж православних храмів. І більшість з них знаходилося в центральній частині міста.
- Навіщо так багато? пояснює голова релігійної громади прогресивних юдаїстів "Атиква" Емма Спектор. По-перше, євреї складали майже 40% населення міста. По-друге, дуже часто громади об'єднувалися за професійними ознаками і створювали власні синагоги. Існувала Кравецька синагога на цій самій вулиці, Малярська - на вул. Архангельській тощо. Синагога Бес-Гамедриш знаходилася поруч – у цьому самому кварталі на розі Нижньодноської (сьогодні Тараса Карпи) та Невської (Пашутінської).
 
Найкрасивіша синагога України
 
Сьогодні на всій території області діє лише одна синагога – на розі Московської та Невської (Чміленка та Пашутінської). За традицією ми називаємо її Великою Хоральною. Хоча у хоральній синагозі має бути кантор (професійний вокаліст, який веде молитву громади) та хор. Хоральні синагоги були надзвичайно популярні в XIX-першій половині ХХ століття – молитовні зібрання в них нагадували концерти. Сюди спеціально запрошували найкращих вокалістів і т.п. В кінці ХІХ століття тут співав уродженець Новоархангельська Савелій Квартін – майбутній соліст Метрополітен-опери в США, кантор головних хоральних синагіг Петербурга та Нью-Джерсі.

Емма Спектор розповідає, що в той час місця в хоральній синагозі навіть купували. Звичайно, зайти в неї міг будь-хто, але щоб мати постійне місце в перших рядах, треба було придбати "абонемент".

Це ніяким чином не суперечить призначенню синагоги. Адже синагога, на відміну від православної церкви, - це не храм, а будинок зібрань. Іудейський храм може бути збудований тільки на Храмовій горі в Єрусалимі. А в синагозі можна збиратися і для молитов, і для вирішення якихось проблем громади, і для проведення свят – релігійних чи світських, і для навчання, і для читання, і для спільного дозвілля.

Туристи, які зрідка все ж таки потрапляють у наше місто, зазвичай не оминають увагою синагогу, називаючи її однією з найкрасивіших або навіть найкрасивішою в Україні. Це правда, хоча синагоги на відміну від церков дуже важко порівнювати між собою. Всі вони дуже різні. Адже існують тільки два правила щодо архітектури та внутрішнього інтер'єру – фасад будинку має дивитися в бік Єрусалима, напроти входу, теж обличчям до Єрусалима, має стояти Арон Акодеш – шафа, в якій зберігаються священні свитки тори. Усе інше залежить від бажань громади та фантазії архітектора.

Дерев'яна хоральна синагога було збудована на розі Московської та Невської вулиць у 1853 році. У 1889 році на її місті вирішили збудувати нову кам'яну будівлю. Спочатку збирали гроші. Олександр Пашутін в "Історичному нарисі" пише, що на перебудову було витрачено 24, 5 тисячі руб., з яких майже 11 тисяч - "коробочних сум" та 13, 6 тисяч – добровільних пожертв. "Коробочні суми", як пояснила нам Емма Спектор, - це податки, які євреї добровільно сплачували за носіння національного одягу, запалювання свічок у суботу і т.п.

Будівництво розпочали у 1895 році. Головним архітектором міста якраз став випускник Імператорської академії мистецтв Олександр Лишневський. Йому й замовили будівництво синагоги. Лишневський пропрацював у Єлисаветграді менше шести років – двоповерхове місто було йому замале. У 1901 він перебрався у Петербург, де створив кілька справжніх шедеврів – "Дом городских учреждений", "Дом у Пяти углов" і т.п. Але і в обличчі нашого міста можна побачити його слід – жіноча гімназія, будинок Ельворті, реальне училище і велика кам'яна синагога у мавританському стилі.
 
Клюб, "Ятрань" та оперета
 
Ми вже згадували про особливості внутрішнього інтер'єру синагог: ніяких золотих хрестів та позолочених іконостасів, скромна шафа із сувоями тори, які з точки зору більшовиків 20-х років великої цінності не мали. Тож на початку 1920-х, коли в Єлисаветграді масово вилучали матеріальні цінності з церков, закривали самі церкви, знищували священників, синагоги особливо не чіпали. Хоча у 1923 році Велику хоральну синагогу обікрали - винесли звідти сорок сувоїв тори.

В 1929 році газета «Зінов'євський пролетарій» повідомила про те, що робітники-євреї вимагають, "щоб велику синагогу віддали під клюб". Вимагали, вочевидь, не всі. Бо за тиждень та сама газета опублікувала лист до редакції робітника Лева Наумовича Лішвіца, який каявся: " Я нерозважливо і несвідомо підписався проти обернення великої синагоги в клуб. Далі ж одразу зрозумів, що помилився, бо я переконаний на тім, що релігія – це омана, яка затьмарює людський розум і призводить до ворогування між трудящими всіх націй".

Проте остаточно синагогу передали під клуб кустарів тільки у 1934 році. І наступним поколінням кіровоградців ця будівля була вже відома як клуб Калініна.

Найдивніше, що будівля за сто років майже не змінилася. Навіть під час окупації. Якимось дивом збереглися навіть шестикутні зірки на вікнах.

Відразу після війни в будинку зібрань відкрився танцювальний гурток, на основі якого у 1949 році було створено ансамбль народного танцю "Ятрань". У 1957 році колектив очолив Анатолій Михайлович Кривохижа і наступні 30 років "Ятрань" залишався одним з найвідоміших танцювальних колективів України.

А ще зіграло роль те, що приміщення будувалося саме для хоральної синагоги, тож архітектор думав і про акустику в залі. Мабуть, багато хто пам'ятає, що у клубі Калініна знаходився народний театр оперети. Театр був аматорський. Проте його керівник Олександр Флейшман запрошував сюди професіоналів: в оркестрі грали викладачі музичного училища, в балеті танцювали професійні танцюристи з тієї ж "Ятрані". Ставили «Сільву», «Містер Ікс», «Весілля в Малинівці». І, кажуть, ставили чудово…

Театр оперети перестав існувати у кінці 80-х – якось просто саморозпустився. А в 1991 році приміщення синагоги повернули єврейській громаді міста.
- Знаєте, коли я зайшла сюди, то заплакала, - каже Емма Ісаківна Спектор.Моєї мама, мого батька вже не було – вони померли у 80-х. Я народилася в 1936 році, тож діючою цю синагогу не пам'ятала, але мама мені показувала цю будівлю, розповідала про синагогу…
Коли ми сюди повернулися, тут була відсутня вівтарна частина, замість шестикутних зірок і менори були червоні п'ятикутні зірки та серп і молот, але взагалі все зберіглося дуже добре, навіть люстри 1897 року були неушкоджені.

Сьогодні в синагозі співіснують кілька єврейських громад: громада прогресивних юдаїстів "Атиква", ортодоксальні іудеї та світська громада. В залі для зібрань поряд стоять два Арон Акодеш – один належить прогресивним юдаїстам, другий – ортодоксальним. Служби проводять по черзі. І це абсолютно нікого не засмучує! От би нам, православним, так навчитися…
Переглядiв: 3551
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕКСІЙ  КАПРИЦЯ
фотокореспондент: ОЛЕКСІЙ КАПРИЦЯ