×
 
 
історія
Коли будівлі мали імена: Єлисаветградські будинки з прізвищами та легендами
Зараз це важко собі уявити, але ще сто років тому кожен будинок у нашому місті мав власне ім'я. На початку 1910-х в Єлисаветграді запровадили нумерацію будинків, проте навіть у офіційних документах ще років десять будинки називали за прізвищами власників: дім Яскульського, Слуцького, Барського, Шатова, Соколова-Бородкіна тощо.

Так само писали адреси на листах: «Єлисаветград, вул. Болотяна, будинок Іванова». Як, цікаво, працювалося тоді поштарям? Адже Єлисаветград був досить великим містом з населенням більше 75 тисяч.
 
 
 
Де жила Гунькіна?
 
Взагалі нумерувати будинки в країні почали ще у XVIII столітті. У 1785 році з'явилася «Грамота на права и выгоды городам империи»: «Каждый дом, или иное строение, или место, или земля в городе да означится нумером». Проте навіть у найбільших містах - Москві та Санкт-Петербурзі - це нововведення прижилося далеко не відразу. Мешканці наполегливо використовували замість номерів власні назви будинків – як тільки все пам'ятали?

У щорічному єлисаветградському довіднику «Голос Юга» за 1910 рік номерів будинків ще немає. У «Голосі Юга» за 1913 рік вже можна побачити кілька адрес з номером: Гоголя, № 13, Костопальна, № 4. Але це поодинокі випадки. Навіть на плані Єлисаветграда, який склав землемір Павло Рябков у 1913 році, номерів будинків немає.

Сьогодні ми вже забули імена більшості історичних будівель. Хоча деякі з них настільки зрослися з самим будинками, що ми вживаємо їх і досі. Хто згадає, наприклад, номер будинку Заславського або будинку Бороди на вулиці Шевченка? В кінці минулого століття ніхто не міг вже згадати, ані звідки взялася ця назва, ані хто такий цей Борода, але де знаходиться будинок Бороди - знали всі.

Є в таких назвах щось дуже симпатичне, затишне, староміське. «Дворцова, 22» звучить нудно, а скажеш «Будинок Гунькіної» - і за назвою постає вже ціла історія про купчиху Надію Гунькіну, яка мала прибутковий будинок на розі Дворцової та Інгульської.

Взагалі сьогодні ми більше пам'ятаємо імена саме прибуткових будинків. Іноді власники і самі мешкали в них – на другому-третьому поверсі. Але частіше такі будинки здавали повністю – перший поверх під банк, магазин і т.п. Другий-третій – під готель, мебльовані кімнати чи великі приватні квартири.

У тому самому будинку Гунькіної було земське казначейство, фотографія Давида Харлаба, книжкова крамниця, магазин музичних інструментів. Тут мешкав прокурор Можаров, вчителька жіночої гімназії Нертовська, ветлікар Врангле.

Сама Гунькіна тут не жила. Більше того, вона була не Гунькіна. Краєзнавець Марина Долгих писала, що Гунькіна - то прізвище Надії Дмитрівни за першим чоловіком. У другому шлюбі вона була Кіяніцина. А дім на розі Дворцової та Інгульської так і залишився будинком Гунькіної.
 
Будинок Соловйова
 
Максим Терентійович Соловйов приїхав у Єлисаветград зі Злинки. В Злинці існує легенда, що брати Соловйови були селянами, досить заможними, але небагатими, землю обробляли власноруч. І колись випадково знайшли на своєму полі сундук. Легенда каже, що земля скарб не віддавала, тож брати запросили священника, він освятив сундук, після чого скарб змогли витягти. Побачивши, що у скрині, брати про всяк випадок вбили священника і раптово розбагатіли. Старший – Максим – поїхав в Єлисаветград. Молодший – Федір – залишився у Злинці, збудував розкішний будинок і більше землю власноруч ніколи не обробляв. Це просто легенда, і чи має вона якісь реальні витоки, невідомо.

У Злинці зберігся будинок Федора Соловйова, зовсім, до речі, не розкішний, звичайний будинок кінця ХІХ століття, в обласному центрі таких сотні.

А от у Максима Соловйова в Єлисаветграді було кілька дійсно розкішних будинків. У одному з них знаходиться сьогодні «Школа мистецтв». Інший – на розі Московської та Великої Перспективної – є візитівкою нашого міста. Це – «Дзеркальний гастроном». Тривалий час ходила легенда, що, мовляв, у цьому будинку був бордель. На таку думку творців місцевого фольклору наштовхнув змій, який сповзає по фасаду будинку. Мовляв, змій тримає в пащі яблуко – це символ спокуси, а отже бордель.

В Єлисаветграді були борделі і чимало. Проте не на Великій Перспективній і не в таких розкішних будинках. А цей будинок, збудований у 1903 році, був не просто розкішним. Змій, колони, вікна-вітрини та дзеркала біля входу – це тільки деталі. «Для зручності публіки» у триповерховому будинку був ліфт з ліфтером у лівреї!

Приміщення в цьому будинку орендували магазин «Проводник» та Міжнародний комерційний банк. У квартирі на третьому поверсі мешкав управитель єлисаветградського відділення банку, а до цього – сам Максим Терентійович Соловйов.

А змій… Можливо, він щось значить (до речі, як ми не вдивлялися, так і не змогли роздивитися: яблуко несе змій чи яйце). А, можливо, це просто модна деталь. З 1895 до 1901 року у нашому місті працював архітектор Олександр Лишневський. Потім у Петербурзі Лишневський прославився як любитель усіляких маскаронів та горельєфів, демонів, горгуль і т.п. Це не значить, що Лишневський проектував будинок Соловйова (хоча це також можливо). Але у будь-якому разі за п'ять років Лишневський встиг суттєво вплинути на єлисаветградську архітектуру, в тому числі завести моду на незвичайні скульптури на фасадах.
 
 
 
Будинок Бороди
 
А це, мабуть, один із найзагадковіших будинків нашого міста. Дуже вже він відрізняється від усього, що будували в Єлисаветграді Олександр Лишневський та Яків Паученко. Скромний стриманий фасад з парними вузькими вікнами-бійницями, мармурові сходи, підлога, викладена яскравою (і досі!) мармуровою плиткою. Будинок якийсь готичний – наче трохи розтягнутий вгору. Причому всередині це відчуття посилюється - стелі у кімнатах тут дуже високі, до п'яти метрів.

Валентин Карпов писав у книзі «Подорож у минуле», що у цьому будинку, мовляв, жив француз, який мав довгу, синяво-чорну бороду. А ще тричі був одружений, і ніхто не знав, куди зникали його попередні дружини. Тож його у місті називали «синьою бородою», звідси й «будинок Бороди». Карпов пише, що у будинку є таємні кімнати-катівні без вікон. Проте у більшості великих дореволюційних будинків, які потім переробляли на комуналки, можна знайти такі «катівні» - колишні комори чи відгороджені шматочки великих зал. Це місцеві легенди, фольклор, який має право на існування, робить наше місто цікавішим.

Олена Смотренко, зі слів свого батька краєзнавця Вадима Смотренка, пише, що ніякого таємничого «Бороди» взагалі не існувало, існував відставний військовий Бородін, який збудував на вулиці Петрівський прибутковий будинок. Сам він мешкав теж на Петрівський, тільки на початку вулиці – у двоповерховому будинку на розі Миргородської. Не так загадково, але набагато вірогідніше. Судячи з внутрішнього планування, дім Бороди – це все ж таки прибутковий будинок, а не маєток.
У місті ще чимало будинків, які мають власні імена, читайте про них у наступних матеріалах спецпроекту "Історія" на медіапорталі DOZOR.
Переглядiв: 13615
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕКСІЙ  КАПРИЦЯ
фотокореспондент: ОЛЕКСІЙ КАПРИЦЯ
Facebook Twitter Viber Skype