×
 
 
Козацька історія Єлисаветграда:
поселення запорожців, бізнес і фортеця руками козаків
День українського козацтва – порівняне нове свято. Його почали святкувати у 1999 році. Проте дата святкування – на Покрову – було визначено невипадково.

Адже сутність свята у порятунку від ворогів. За легендою, коли військо мусульман-сарацинів взяло в облогу Константинополь, усі мешканці міста звернулись до Богородиці з молитвою. Свята діва з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (накидкою), зробивши невидимими для ворогів.

Запорозькі козаки теж вірили в силу заступництва Богородиці і вважали, що їх огортає невидима покрова. Тож головна січова церква завжди була Покровською, а ікона Покрови була в кожному козацькому курені.

Кошового отамана завжди обирали теж 14 жовтня.
Січова ікона "Покров Богородиці" із зображенням останнього кошового Петра Калнишевського, запорозької старшини, судді, писаря та ін.
 
Кущівка, Лелеківка та Завадівка
Троїцька церква у Лелеківці
Не секрет, що наше місто було збудоване на землях Січі. Вільні люди – козаки – почали селитися на землях так званого «Дикого поля» після вдалої війни проти Туреччини 1735-1739 рр.

А за часів Петра Калнишевського у нашому краї було вже 45 сіл та близько чотирьох тисяч хуторів-зимівників. Калнишевський, якій сам потрапив на січ маленьким хлопчиком, вважав, що запорожці мають не лише воювати, але й одружуватися, заводити дітей, займатися хліборобством і трогівлею. Одночасно він вирішував і іншу задачу – закріпити за Січчю землі, які знаходилися між кордонами Речі Посполитої та Кримського ханства.

За часів Козацтва було засновано чимало сіл, селищ та міст нашої області: Високі Байраки, Красний Кут, Усиківка (зараз Олександрія), Устимівка та Онуфріївка, Диківка та Дмитрівка.

Деякі з колишніх козацьких поселень увійшли до складу міста. Так, ще у ХІХ столітті до Єлисаветграда приєднали передмістя Кущівка. За місцевою легендою, тут колись тримав шинок козак Кущ. І якщо вірити цій легенді, то найстаріша вулиці нашого міста не Пермська і не Невська (Пашутінська), а Кримська! Начебто ця вулиця відходила від Чумацького шляху, який вів у Крим. Сюди завертали, щоб трохи відпочити, тож бізнес козака Куща був досить прибутковим, і скоро навколо його шинка виросло ціле село. Проте це тільки легенда, документальних підтверджень існування козака Куща та його шинка поки що не знайдено.

А от під прапорний Миргородського полку Яким Лелека, який оселився на березі Інгулу у середині XVIII століття, – цілком реальна особа. Його син – Степан Лелека – у 1750-60-х роках збудував у поселенні велику дерев'яну церкву на честь св.Трійці. Тож можна припустити, що на той час це вже був не зимівник, а досить велике село з власною інфраструктурою. У 1963 році передмістя Лелеківка стало частиною Кіровограда.

Така ж легенда існує про Завадівку – мовляв, її заснував козак на прізвище Завада. Проте щодо цього мікрорайону існує й інша, цікавіша, версія. Країзнавець Юрій Матівос у книзі «Вулицями рідного міста» пише, що село, ймовірно, було засноване на тому місті, де мешканці сусідніх Первозванівки та Попівки у 1769 році, вставши стіною, зупинили загін кримського хана Кірим-Гірея – «завадили» йому рухатися далі.

Пов'язують з козаками, а точніше з гайдамаками, і назву Злодійська балка. У нашій свідомості образ гайдамаків дещо романтизований завдяки поемі Тараса Шевченка. І дійсно під час визвольних національних повстань (а поема розповідає про Коліївщину) невеликі збройні формування, які звикли працювати тихо, нападати із засідок, грабувати і вбивати, були, мабуть, безцінні. Проте і в мирні часи у гайдамаків, на відміну від козаків Куща та Лелеки, іншого заробітку не було. Вони були звичайними злодіями. Звідси і назва – Злодійська балка. Так це чи не так, але цей район міста з часів козаччини зазнав найменших змін. У лісі на Злодійській балці багато величезних старих ясенів, під якими могли відпочивати ще гайдамаки.

Петро Калнишевський
 
Козацьке місто Єлисавет?
Ой, з-під города Лисавета сизі орли відлітали,

А в городі – Лизаветі пани-генерали збирались…

(Козацька дума)
Кирило Розумовський
Не секрет, що фортецю св. Єлисавети будували саме козаки. Кілька років тому історик Костянтин Шляховий оприлюднив документи про те, що гетьман Кирило Розумовський у 1754 році направив на будівництво фортеці 5430 козаків – піших і кінних «на земляное и деревянное исполнение и на приготовление в лесах припасов». За роботу козаки отримували платню: 3 копійки у день піші і п'ять кінні.

І справа була не тільки у родинних зв'язках останнього українського гетьмана з імператрицею (Єлизавета Петрівна була одружена з старшим братом Кирила Розумовського Олексієм). На той час Російська імперія і козаки були союзниками у боротьбі проти Туреччини. Пізніше стосунки між урядом та козаками змінилися (саме про це йде мова у думі «Ой, з-під города Лисавета», проте це вже інша історія.

Краєзнавець Максим Сінченко впевнений, що назва Єлисавет, яку наше місто недовго носило за часів УНР, - походить саме з тих часів, коли козаки ще будували фортецю, а на протилежному березі Інгулу з'явилося місто. На його думку, це не скорочення від Єлисаветград, а більш давня назва.

«Так місто, що розташувалося біля урочища, названого турками Орелі, названо козаками Орлик. Місто, що було біля фортеці, названої турками Ачі, козаки назвали Очаків і т.п.», - пише краєзнавець.

Не всі історики і краєзнавці сьогодні погоджуються з Сінченком. Проте, погодьтеся, гіпотеза про козацьке походження назви Єлисавет доволі цікава.
"Покров Богородиці" із зображенням Богдана Хмельницького і архієпископа Лазаря Барановича.Перша половина XVIII ст.
Покров Богородиці" із зображеннями гетьмана Івана Мазепи, переяславського полковника Івана Мировича, префекта Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича та російського царя Петра I і його дружини Катерини I.
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА