×
 
 
Максим Сінченко:
Місто біля фортеці святої Єлисавети заснували козаки –
вихідці з Цибулевого
Не секрет, що архів фортеці святої Єлисавети знаходиться в Києві, в бібліотеці Вернадського, й досі повністю не досліджений. Краєзнавець Максим Сінченко з'їздив туди, перефотографував 500 документів (усього в цьому архіві 25,5 тисяч аркушів), і зараз займається їх розшифровкою. Каже: вивчення цього архіву спростовує величезну кількість стереотипів про заснування міста та роль фортеці в житті містян.
 
Два архіви
- Чому цей архів взагалі опинився в Києві? – пояснює Максим. - Він зберігався в міській думі, в підвалі, документи псувалися. Для міської думи це була тяжка і незрозуміла ноша. Тому в 1876 році архів передали Київському університету. Чомусь при цьому міська дума назвала ці документи архівом Запорізької Січі. Насправді це архів канцелярії фортеці святої Єлисавети та канцелярії Новослобідського козацького полку, яка теж знаходилася на території фортеці. Документи охоплюють період із 1753 до 1784 року, коли фортеця була ліквідована. Хоча там є ще окремі військові документи десь до 1810-х років. Ці документи, по суті, не стосуються фортеці, просто, мабуть, вони теж зберігалися в міській думі, то їх і запхали в цей «архів Запорізької Січі».
 
 
- Із 1753-го? Але ж фортеці ще не було, а канцелярія вже існувала?
- У 1753 році був створений Слобідський козацький полк. Що таке Слобідський полк? До цього Миргородський та Полтавський полки фактично колонізували північну частину сучасної Кіровоградської області, там були козацькі поселення, зимівники. А після створення Нової Сербії у 1753 році козаки, як «безуказне населення», мали бути виселені з цих земель. Не всі. Ті, хто мав документи на право володіння, наприклад, козаки Миргородського полку Усики в Усиківці (сучасна Олександрія), залишилися.
Але більша частина козаків Миргородського полку мали кудись переселитися. Куди? В указі про заснування Нової Сербії сказано «на прежние места». Але фактично козаки почали переселятись до Запорізької Січі та до Польщі. Щоб зупинити відтік населення, царський уряд дозволив їм селитись у південній частині сучасної області. Для цього створюється Слобідський козацький полк.

Тут і до цього існували зимівники, не можна сказати, що край був взагалі не заселений. Але російський уряд був зацікавлений у тому, щоб ці землі були більш залюдненими. І якщо якийсь авторитетний козак хотів створити тут слободу, то він отримував звання сотника і міг поселитися будь-де за межами існуючих поселень. Сотники мали багато привілеїв, але мали й зобов'язання – залюднити слободу.
- Яким чином?
- По-перше, переселити козаків, які мешкали у Новій Сербії і вважались «безуказним населенням». А ще у цьому архіві міститься лист Івана Хорвата до одного з сотників Слобідського полку, в якому він дає рекомендації, як заселяти територію. Хорват пише, щоб сотник їхав у польську Україну і вивозив звідти мешканців, описує, як це краще і дешевше зробити. Як це тоді відбувалося? Спочатку люди звідси тікали до Польщі (кордон же поряд: Новоархангельськ (тоді Архангелен) – це російська імперія, а Торговиця через річку – то вже Польща). А у 1750-х роках сотники звідси їхали туди, обіцяли людям землю. Тут, на нашій території, кріпосного права не було, українці охоче поверталися.
 
Перші згадки про місто
- Мешканці козацьких слобід вважалися козаками Слобідського козацького полку. А тут, на лівому березі Інгулу, там, де зараз знаходиться центральний ринок, утворилася міщанська слобода. Вона мала інший статус і її мешканці вели інший спосіб життя – міщанський, тобто міський. Населення займалося торгівлею, чумакуванням і т.п.

В архіві є дуже цікавий документ – перепис населення цієї слободи на 1757 рік, який склав бургомістр Григорій Звенигородський. У 1757 році в слободі було більше 140 дворів і ми маємо поіменний список власників.

Цей список повністю руйнує стереотип, що місто Єлисаветград заснували росіяни-старовіри, які втекли з Польщі. Станом на 1757 рік старообрядців в місті ще не було. Список містить суто українські прізвища та імена (в українця зазначене ім'я «Петро», тоді як у росіянина – «Петръ»). А найголовніше - список має графу, звідки власник переїхав. З більш ніж 140 дворів там менше десяти російських прізвищ. І це у більшості своїй військові, які потрапили сюди з військом, вийшли у відставку та вирішили тут і оселитися.

А більше половини мешканців тодішнього міста – це вихідці з Цибулевого!
 
 
 
Бургомістр міста Єлисавет
- Є ще одна цікава інформація, - продовжує краєзнавець, - список бургомістрів слободи з 1755 до 1766 року.

Перший бургомістр Іван Іванченко – виходець із села Ухівка – це зараз вже неіснуюче село біля Цибулевого. З 1757 року – Григорій Звенигородський (виходець із Цибулевого). Потім - Іван Гомін (теж Цибулеве). Василь Кисельов (оце вже росіянин, старообрядець). Іван Ніженець – про нього я поки що нічого не знайшов, але прізвище, безумовно, українське. Терентій Чорний (також Цибулеве).

Тож ми маємо підстави вважати, що місто заснували вихідці з Цибулевого (або Цибуліва, як тоді називалося містечко), козаки Цибулівської сотні Миргородського полку.

Перший бургомістр - Іван Іванченко – цікава постать, про нього можна знайти деяку інформацію. У 1757 році він поїхав з міста, мав маєток десь на річці Лозуватка, торгував худобою. В Єлисаветі в нього залишилися шинки і будинок, який він здавав в оренду. Згодом він займає посаду ротмістра.

Завдяки Івану Іванченку я знайшов ще один цікавий документ. У документі за 1757 рік це поселення значиться як міщанська слобода фортеці святої Єлисавети. А от в архіві Запорізької Січі знаходимо документ за 1757 рік, в якому згадується «Іван Іванченко, бургомістр міста Єлисавет».
- Це не просто цікаві документи, вони сенсаційні! Невже цей архів ніколи ґрунтовно не досліджували?
 
- Досліджували. Перший з наших земляків, хто працював з ним, - Володимир Ястребов. Власне, на основі цього архіву і написаний «Історичний нарис міста Єлисаветград», виданий Пашутіним у 1897 році. Сьогодні доведено, що насправді «Історичний нарис» на замовлення міського голови Пашутіна писав саме Володимир Ястребов.

У 1930-х роках з цим архівом працювала Наталя Полонська-Василенко. За цим архівом вона написала дисертацію «Заселення південної України в середині XVIII століття (1734—1775 рр.)». Із сучасних дослідників з цим архівом багато працювала Ольга Посунько (Дніпро), Сергій Дідик (Запоріжжя). Але Ольга Посунько досліджувала історію Нової Сербії. Дідик – історію Новослобідського козацького полку. Тобто їх цікавили інші аспекти.

З наших земляків в останні роки з архівом працювали Олександр Чорний, Василь Орлик, Анатолій Пивовар. Але це складна робота. Ще Ястребов у 1886 році писав, що жодну справу цього архіву неможливо прочитати повністю, бо якихось листів не вистачає, деякі сторінки просто зіпріли і т.п. Сьогодні, звичайно, простіше. Архів був описаний – десь у сімдесятих роках. Цей опис існує тільки в рукописі і там багато помилок, але він є. Раніше з архівом можна було працювати тільки в бібліотеці. А зараз я мав змогу за півдня сфотографувати 500 документів.

Але головне ж не сфотографувати, а розшифрувати ці документи, адже це рукописи, старий стиль. Я сьогодні планую звернутись до науковців, які мають такий досвід, або не мають, але хочуть долучитися. У нас у двох вишах – технічному університеті і педагогічному університеті – є потужні історичні кафедри. Можливо, філологи теж захочуть долучитися.

Є ідея розшифрувати весь цей архів і видати збіркою, як виданий архів Запорізької Січі. Таким чином ми введемо ці документи у науковий обіг, вони будуть доступні науковцям і тоді історію нашого міста будуть набагато більше досліджувати. Це буде дуже цікаво, оскільки, я думаю, там знайдеться чимало документів, які руйнують ті стереотипи, які ми вже більше століття повторюємо за «Нарисом» Пашутіна-Ястребова, Шмідтом та академіком Гільденштедтом.
 
Міфи Єлисаветграда
- Ви робите це в рамках міської програми збереження фортеці чи просто за власною ініціативою?
- За власною ініціативою. Не треба перебільшувати значення програми, поки що це просто наукова дискусія. Завдання програми - зберегти фортецю і, можливо, реконструювати якусь її частину. Звідси питання: що вивчати? В державному архіві РФ, у Санкт-Петербурзі є проекти і плани фортеці з будівлями і т.ін. Може, треба їх вивчати? Але ми знаємо з дослідження Полонської-Василенко, що проект фортеці повністю не був втілений в життя. І я теж знаходив листи інженера фортеці, який у 1760-х роках писав, що фортеця не може називатися фортецею, тому що ворота згнили, паркану нема, а вали розсипаються.

Є ще інший момент. Фортеця – це наш історичний спадок. Ми повинні її зберегти – це безумовно. Але при цьому не треба перебільшувати значення фортеці. Фортеця виконувала роль військової бази. Оборонної ролі вона так і не виконала. Містоутворюючої ролі вона теж не мала.

Місто на лівому березі Інгулу й фортеця на правому розвивалися автономно. Звичайно, вони були пов'язані. Я знайшов документ про побудову моста через Інгул у 1764 році. Там описано, що солдати, які будували міст, водночас виконували підряд магістрату на вивезення навозу. Тобто магістрат звернувся до комендатури фортеці, щоб за гроші солдати вивозили з міста навоз. Нормальні добросусідські відносини.

Хоча при фортеці теж існувало своє містечко. Ястребов знайшов документ 1760 років про заборону продажу будинків в Биковому і Пермському. Ці хати призначалися для військових. Це було військове містечко, форштадт. Є цікавий документ 1784 року, коли фортеця була ліквідована. Там йде мова про те, що магістрат має приєднати до міста фортецю з її форштадтами. Тобто до цього Бикове і Пермське до складу міста не входили…
Безумовно, Максим Сінченко правий – архів необхідно розшифрувати і опублікувати. Але 25,5 тисяч документів… Чи під силу це ентузіастам? Можливо, якщо в нас вже існує міська програма збереження фортеці, то знайдуться і кошти на обробку та видання архівів фортеці святої Єлисавети та Новослобідського козацького полку?
Переглядiв: 2180
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕКСІЙ  КАПРИЦЯ
фотокореспондент: ОЛЕКСІЙ КАПРИЦЯ