×
Оксана Кононець:
«Найважче – прийняти себе»
На минулому тижні в Кіровограді побувала «Міс Україна на візку-2016», фотомодель, автор соціального проекту «Нескорена краса» Оксана Кононець. Офіційна мета візиту – представити фотовиставку «Нескорена краса», для якої знялися дванадцять дівчат на візках.

Насправді приїзд Оксани до нас – зовсім не пересічна подія. Почнемо с того, що, за словами голови організації «Серце матері» Людмили Шкурути, яка, власне, і займалася організацією візиту, у Кіровограді вона не знайшла жодного (!) готельного номеру, в якому Оксана могла б жити: десь вона зможе потрапити у сам номер, проте не зможе заїхати у санвузол і т.п. Знайшли квартиру у приватному секторі.

Такі самі проблеми з транспортом, з маршрутами пересування. А за три дні у нашому місті дівчина хотіла відвідати якомога більше: центри реабілітації, госпіталь, дитячу обласну лікарню і т.п.

Насправді, «Міс Україна» в житті зовсім не така, як на фото. Крихітна, дуже тендітна, Оксана намагається триматися прямо, красиво складати руки на колінах та сонячно посміхатися. Проте було помітно, що роль «весільного генерала» на власній виставці дівчині далася важко, вона була втомлена.

А от коли відвідувачі виставки мали змогу звернутися до Оксани особисто, вона преобразилася. Постава стала царською, рухи впевненими, посмішка щирою, очі засяяли.

П'ять років тому Оксана впала з п'ятого поверху і роздробила кілька шийних хребців. Дівчина розповідає в інтерв'ю, що тоді лікарі їй збрехали, сказали, що, якщо вона буде тренуватися, то за рік зможе картоплю копати. Потім Оксана зрозуміла, що у медиків не було ніяких підстав для таких оптимістичних прогнозів, проте ця брехня допомогла їй не опустити руки. Деякий час вона вірила у можливість швидкого одужання, а потім навчилася радіти і маленьким досягненням. Змогла самостійно нафарбуватися – вже чудо. Змогла сама почистити зуби – перемога. Оксана Кононець тренується по кілька годин на день і щиро вірить, що колись вона зможе встати на ноги.

Проте найважливіше її рішення – не чекати цього моменту, а жити саме зараз. Багато людей на візках працюють, і досить успішно, проте найчастіше обирають професії, які дозволяють їм якомога менше з'являтися на людях. Навіть сама ідеї виставки «Нескорена краса» полягала в тому, щоб сфотографувати кожну з дівчат двічі – один раз так, щоб візка не було видно, другий – з візком.

«Ми хочемо, щоб спочатку люди бачили нас, а вже потім візки», - пояснює Оксана. Проте сама вибрала професію, де вона завжди на виду, разом зі своїм візком.
- Як наважилася? Три роки мені знадобилося на те, щоб прийняти себе такою, - розповідає Оксана. - Мене надихала американська модель на візку Джиліан Меркадо, яка стала обличчям відомого італійського бренду одягу. До нещасного випадку я працювала візажистом, готувала моделей до зйомок, тож мала уявлення про цю професію.

Так, фізично мені буває важко. Зйомки - це взагалі важко. Це так здається, що ти прийдеш, тебе познімають – і все. Насправді зйомки можуть тривати і дванадцять годин, і ти весь цей час працюєш, а не просто сидиш. Але коли я бачу результат, мені байдуже, наскільки важко це було!

У конкурсі краси я погодилася взяти участь тому, що це була дитяча мрія. Навіть мрія моєї мами, яка потім стала і моєю. Але я завжди була маленького зросту, тож це було неможливо. А тепер це не має значення. Я не ставила перед собою мети перемогти, просто взяти участь, вийти на люди, перестати соромитися себе…

- Ви багато подорожуєте і в цьому році їздили на міжнародний конкурс «Міс на візку». Ситуація з доступністю в інших країнах краща, ніж у нас?
- Насправді я перший раз після травми була за кордоном. І Польща мене вразила! Нас називають людьми з обмеженими можливостями, і тут ми дійсно обмежені. В Польщі я не відчувала жлдних обмежень - взагалі! Я могла самостійно пересуватися, зайти в крамницю, в кафе, в туалет.
- Останніми роками і в Україні ситуація потроху покращується, - каже мама Оксани Марина. – Зараз, завдяки інтернету, завдяки «Фейсбуку» багато людей починають співчувати, розуміти, що люди на візках не мають бути обмежені у пересуванні, у спілкуванні. Ми зараз приїхали зі Слов'янська, там працювала Міжнародна місія ООН, і Оксану запросили як спікера. Там будували нову бібліотеку і відразу запросили консультантів – чемпіонів світу з бальних танців на візках Сніжану і Володимира Криничних (вони там як раз живуть) з тим, щоб не просто для галочки поставити там якісь пандуси, а зробити їх такими, щоб люди дійсно могли ними користуватися без сторонньої допомоги.
- Ми дивилися фільм про Оксану і там мова йшла про те, що усі друзі після трагедії її покинули…
- Це не так, звичайно. Коло спілкування у неї дійсно повністю змінилося. Може, п'ять-шість людей із минулого життя залишилися. Проте ніхто її, звісно, не «кидав». Просто з часом… Хтось вийшов заміж і народив дітей, хтось поїхав. Це і вік такий 20-25 років, коли коло спілкування може природно змінитися. А з Оксаною, дійсно, непросто: вона не зовсім самостійна, вона потребує допомоги… Позвати її в парк погуляти – це вже треба зусилля докладати.
- Але ви не уявляєте, яке це моральне задоволення. Яке це щастя для Оксани, що вона може спілкуватися з людьми, що вона може когось надихнути, як її колись надихнула Джиліан Меркадо. Оксана зустрічається з дітками, і я бачу, як змінюються їхні очі. До них, може, багато людей приходять, дарують їм подарунки, проте Оксана може подарувати їм щось інше – віру в свої сили, в те, що вони зможуть стати ким завгодно, що не варто себе обмежувати.
А ще нам здалося, що насправді «Міс Україна» тиха і сором'язлива дівчина. Вона і досі попереджає журналістів, що може розгубитися перед камерами, і зізнається, що їй ніяково від того, що де б вона не з'явилася, всі очі прикуті до неї. Проте у неї в характері є щось таке, що заставляє її вибирати для себе найскладніший шлях, найважчі випробування. Майже відразу після трагедії дівчина вступила до вишу, щоб отримати другу освіту. А потім взяла участь у телешоу «Половинки». Ні, вона не сподівалася знайти велике кохання – шоу є шоу. Вона сподівалася просто переступити через себе, через власний страх камери та надмірної уваги. І їй це вдалося. А якщо вона змогла зробити це, то зможе вже що завгодно.
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕНА КАРПЕНКО
фотокореспондент: ОЛЕНА КАРПЕНКО