×
 
 
історія
Найкрасивіший будинок Єлисаветграда та загадковий Османський бульвар

Ми вже писали про те, що Єлисаветград XVI –XIX століття був зовсім не таким зеленим, як сьогодні. Адже дерева у степовій зоні ростуть погано, їх треба спеціально саджати, доглядати за ними і т.п. Тож у всі часи місцева влада приділяла величезну увагу створенню парків, садів та бульварів. Деякі з них, як Міський сад чи Ковалівський парк, існують і досі. Від інших – Лікарняного і Шовковичного саду – збереглися якісь залишки. А деякі – сад «Альгамбра», Гімназійний сквер, Османський бульвар – зникли назавжди…
 
Чи жив в Єлисаветграді будівник Парижа?
«Османский бульвар, на берегу р. Ингула с одной стороны и Большой Пермской улицы с другой, разведен был в 1849 году, - писав Олександр Пашутін в «Історичному нарисі міста Єлисаветграда» у 1897 році. - Он разведен был по распоряжению графа Остен-Сакена и назывался по фамилии полковника Османа, разводившаго его, а также заведывавшаго им. Этот бульвар был лучшим в то время местом в городе для летняго гуляния елисаветградской публики; на нем была устроена деревянная ротонда для танцев, а также разведены роскошные цветники. Несмотря на все удобства, которыя представлял этот бульвар для жителей города, он по переходе г. Елисаветграда в гражданское ведомство, т. е. вначале 1860-х годов совершенно вырублен вместе с примыкавшей к нему рощей, по ту сторону р. Ингул вследствие того, будто бы, что как бульвар, так и река во время весенняго разлива р. Ингула стесняли свободный проход воды и льда».

Тож Османський бульвар займав досить велику площу, на якій зараз знаходиться сквер Воїнів-інтернаціоналістів, спортивна школа та факультет фізвиховання педуніверситету. Проте нам не вдалося знайти жодної згадки про Османський бульвар у художній чи мемуарній літературі, не існує жодної фотографії цього парку. Це пояснюється його коротким віком – ледь більше 20 років, створити повноцінний парк за такий термін майже неможливо. А фотографія у 1850-х роках тільки-но починала розвиватися, тож ми не маємо жодної картки з видами Єлисаветграда тих часів.

Саме відсутність будь-якої інформації про Османський бульвар породила величезну кількість легенд про цей парк. Найпоширеніша та найфантастичніша з них, що створив цей бульвар не хто-небудь, а майбутній перфект паризького департаменту Сена, архітектор, який багато в чому визначив сучасний вигляд Парижа, - Жорж Ежен Осман! Мовляв, потренувавшись у Єлисаветграді, Осман потім розбив знаменитий бульвар в Парижі, названий на його честь…

Проте навряд чи єлисаветградський парк бодай чимось нагадував паризький бульвар Османа (на фото). Та й Осман у нас був інший. Костянтин Шляховий пише, що учасник війни 1812 року Отто Карлович Осман в кінці 1840-х служив у Єлисаветграді корпусним обер-вагенмейстером, в його обов'язки входило і влаштування відпочинку для родин військових. Власне, він, за розпорядженням генерал-лейтенанта Остен-Сакена, і розбив цей парк на березі Інгулу і керував ним деякий час.
 
Базар замість парку
 
Проте нам хочеться звернути увагу на інше. Пашутін пише, що парк був вирубаний, тому що «начебто стісняв вільний прохід води та криги». Начебто! Бо знаєте, що побудували на місті бульвару відразу ж після його вирубки? Базар!

Від бульвару залишилась тільки назва. Ринок, який злився зі Старим базаром на іншому березі річки, ще багато років називали Османським.

Відомий єврейський драматург Яків Гордін так описував свої враження від прогулянки по цьому району у 1889 році: «Я пошел по Пермской… Я давно знаю эту улицу, я давно знаю, что по этой улице, начиная от синагоги и кончая домом Агте, ни днем, ни ночью, ни зимой, ни летом нельзя пройти, не замкнувши нос пробками и не прикрывши уста респиратором. Да оно совершенно понятно. Слава Богу, в городе навозу, мусору и всякой гадости достаточно, а тут такое удобное и пространное место. Крутой берег, луг, Ингул… Прелесть, что такое! (…) Да, не даром сказал один великий философ, что мир наш полон противоречий, благодаря лишь тому, что в человеке глубоко сидит свинское начало. Ах, человек способен засорить навозом самую возвышенную поэзию! (…) Я останавливаюсь на большом мосту, и, странное дело, луна тоже остановилась. Бедная луна! Она часто проходит по этому мосту и всегда ее красивое и наивно-глуповатое лицо отражается на гладкой поверхности мутного Ингула. Часто плывет она между рыбными лавками и цирюльнями, между кучами мусора и навоза…».

Не найкращий опис нашого міста, але, мабуть, правдивий. Пашутін пише, що дещо ушляхетнило цей район міста будівництво трамвайного депо (там, де зараз знаходиться стадіон). А поряд єлисаветградський купець Цаль Канівський збудував приміщення, у якому тепер знаходиться факультет фізвиховання. Але інша частина колишнього Османського бульвару залишалася базаром до середини минулого сторіччя.
 
Будинок предводителя дворянства
 
Ми вже писали про те, що Єлисаветград, який ми бачимо зараз, почав будуватися у середині ХІХ століття. Тоді міська управа переїхала з вул. Невської (Пашутінської) на сучасну центральну площу, було збудовано палац та комплекс будівель Кавалерійського училища, з'явилася вулиця Дворцова.

Але у цей час місто розбудовувалося і в інший бік. Дерев'яний міст через Інгул на Великій Перспективній замінили на кам'яний. І тут, в кінці Перспективної вулиці, біля Османського бульвару, повітовий предводитель дворянства, губернський гласний та мировий суддя Кирило Васильович Соколов-Бородкін у 1845-1853 роках збудував палац. Чи то для себе, чи то для прийому імператора та його свити.

Тоді це була найкрасивіша будівля Єлисаветграда. Яскравий червоно-білий будинок в стилі ампір було видно від самого початку Перспективної вулиці! А з вікон палацу можна було побачити усе місто. Але приймати там імператорську сім'ю скоро стало неможливо, та й сам Соколов-Бородкін жити в ньому, мабуть, не схотів. Одна справа дивитися з вікон на парк з ротондами і квітниками, зовсім інша – на базар з рибними лавками, цирульнями та кучами сміття… Тож на початку 1870-х Соколов-Бородків за символічну плату здав будівлю в оренду Єлисаветградському окружному суду.

З тих пір у цій будівлі майже завжди знаходилися суди – окружний єлисаветградський, потім губернський зінов'євський, зараз – апеляційний кіровоградський. Хоча ні. Було і в цьому приміщенні свято – 10 січня 1918 року газета «Голос Юга» повідомляла: «Музыкальный в помещении Окружного Суда переносится на субботу, 13 января. В концертном отделении примут участие: композитор К.С.Шимановский, пианистка Н.Г.Нейгауз, певица А.Ф.Бернштейн, скрипач В.М.Гольдфельд и струнный квартет. В программе: произведения Глазунова, Римского-Корсакова, Шимановского, Феликса Блуменфельда, Дебюсси, Крейслера, Шумана и Листа».

Був такий останній сплеск перед остаточним знищенням культури та конфіскацією роялів на користь трудящих. Але це вже зовсім інша історія…

Переглядiв: 17891
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
Facebook Twitter Viber Skype