На початку провулку Декабристів – дуже красивий будинок – Тімірязєва (Карпи), 59. Сергій Гейко, науковий співробітник робочої групи при обласному художньому музеї, який опікується реєстром пам'яток архітектури, каже, що цей будинок, збудований у 1890 році, належав А. М. Томпакову.

Це був прибутковий будинок, другий поверх здавали в оренду під готельні номери, на першому ж розміщувалися магазини. Нам вдалося знайти інформацію тільки про один готель у Поліцейському провулку – мебльовані кімнати «Германия». Місцеві газети 1909-1911 року неодноразово повідомляли про те, що «Германия» - то підпільний бордель. А його власницю Куніну «за допущення проституції» навіть засуджували до позбавлення волі на один місяць.

Але навряд чи «Германия» була тут. Адже у 1911 році саме в цьому будинку відкрився перший у нашому місті дошкільний навчальний заклад – фребелівський дитячий садок. Належав він Естер Яновській, був платним і дуже дорогим (рік навчання в класичній гімназії коштував 40 рублів, у дитсадку – 80), у двох групах тут було по 15 діток 4-7 років.

Тоді Естер Яновська мусила підкреслювати, що дитсадок «фребелівський» або «працює за системою Фребеля». Сьогодні ми б цього не писали, оскільки всі сучасні дитсадки працюють за системою Фребеля. У таких садках дітей не тільки годували та водили на прогулянки, але й вчили співати, малювати, рахувати і т.п. Та й сам термін «дитсад» вигадав австрієць Фрідрих Фребель. Це була дуже поетична назва, адже педагог мав на увазі, що діти – то ніжні квіти, які потребують піклування садівниць. У 1850 р. Фредель відкрив перший у світі заклад для підготовки таких «садівниць». У часи, коли в школах вчителювали переважно чоловіки, педагог допускав до роботи у своїх «садах» тільки жінок.

Найкрасивіший будинок Поліцейського провулку сьогодні – магазин чоловічого одягу «Voronin». Треба віддати належне власнику, будинок відреставрований, тут збережена табличка з білого мармуру, на якій викарбовано «Строилъ техникъ Г.И.Зусманъ 1909 г.». Всередині будівлі, на другому поверсі, зберегли ліпнину. Більшість металевих деталей – балкон, піддашок над дверима теж оригінальні, а от воріт на будинку давно не було. Тож власник замовив реконструкцію: ковані ворота на Декабристів, 2А – копія кованих воріт початку ХХ століття з вулиці Дворцової.

Сергій Гейко каже, що до революції цей будинок належав нотаріусу Антону Федоровичу Якубовському. Йому, власне, належав і величезний прохідний двір, який тягнувся аж до сучасної вулиці Чорновола. Крім власне будинку, у дворі були розміщені кілька інших споруд.

Родина нотаріусів Якубовських у Єлисаветграді була досить відома. Біржовий нотаріус Антон Федорович, його сини Антон Антонович і Нестор Антонович (теж нотаріуси) входили до правління Товариства розповсюдження грамотності та ремесл, Якубовський-старший був головою дирекції першої єлисаветградської бібліотеки.

Сусідній будинок, Декабристів, 6, - теж дуже цікавий, проте про нього майже нічого невідомо. Сьогодні з фасаду будинку – входи до двох магазинів. З подвір'я можна потрапити на другий поверх. Приміщення тут перегороджене у найнесподіваніших місцях. Одну велику квартиру розділили на 18 маленьких. Навіть в кінці сходів, що, вочевидь, вели колись на горище, у вузькому проході ледь-ледь вмістилися двері з номером квартири.

Ще один цікавий будинок – Декабристів, 10. До революції це був житловий будинок на одну квартиру, зараз тут знаходиться РАГС, раніше був архів, а під час окупації – редакція газети «Український голос».

Олександр Жосан в книзі «Кіровоград у роки окупації» пише, що власної преси окупаційна адміністрація не мала. Проте українські газети не забороняли – за умови, що вони будуть пронімецькі і антирадянські. 4 серпня окупували Кіровоград, а вже в 10-х числах серпня вийшов перший номер газети «Український голос». Олександр Жосан пише: «Газету було засновано обласною і міською управами за ініціативою одного з учасників похідних груп ОУН Василя Пасічняка».

Пасічняк встиг випустити лише чотири номери, потім його заарештувало Гестапо, він провів у концтаборі 3,5 роки, але вижив і потім написав спогади, які теж цитує Олександр Жосан:

«В головній квартирі армії був перекладачем галичанин, який співпрацював з нашим підпіллям. Він подбав про дозвіл армії на видання газети, під умовою, що вона буде пронімецька і протибольшевицька. Коли я про цю умову повідомив редакції газети "Комуністична Правда", вони сказали мені, що цього можна буде дотриматися».

Після арешту Пасічняка і до кінця окупації редактором «Українського голосу», який згодом став називатися «Кіровоградські вісті», був І.С. Мозговий. Газета дійсно була пронімецька, але водночас вона повідомляла місцеві новини і друкувала дуже багато статей про історію України. Правдивих статей. У ній кіровоградці вперше прочитали про штучний голод 1932-33 років, про події 36-37 років. Все це вони добре пам'ятали. А тут воно було надруковано – чорним по білому. Тож «Український голос» мав чимало прихильників, газету читали і передавали з рук у руки.

Зовні будинок Декабристів, 10, сьогодні красою не вражає. Його суттєво переробили. А от у середині збереглося багато чого: мармурові сходи з витонченими решітками, ліпнина. Хоча з'явилася і нова радянська ліпнина, такі от пасторальні сценки у рожево-блакитних тонах. Кому і чому спало на думку так «прикрасити» особняк ХІХ століття?