×
 
 
історія




Приватні лікарні Єлисаветграда:
Історія вкрадених імен
Ви помічали, що серед найкрасивіших єлисаветградських будинків чимало лікарень? Не тільки лікарня Святої Анни, про яку DOZOR вже писав, але й приватні лікарні гінеколога Вайсенберга, педіатра Мейтуса, невропатолога Гольденберга – це справжні архітектурні шедеври.

Сьогодні це здається примхою господарів, адже лікарня, на наш погляд, має бути перш за все функціональною, зручною. Проте єлисаветградські лікарі чомусь вважали, що лікарня має бути ще й красивою. Самі лікарі завжди селилися на другому поверсі своїх лікарень, щоб за потреби надавати цілодобову допомогу.
 
Імені товариша Рози Люксембург
 
Зараз ми називаємо цю будівлю на розі Чорновола та Чміленка, в якій знаходиться обласний департамент охорони здоров'я, лікарня Вайсенберга. Хоча правильно було б сказати «лікарня Вайсенбергів». На кованій хвіртці можна розгледіти ініціали «ДВ» та «СВ». Адже до революції будинок належав подружжю лікарів – Доротеї та Самуїлу Вайсенбергам.

За життя Самуїл Вайсенберг був більше відомий як вчений-антрополог. Але поки Самуїл Абрамович їздив у антропологічні експедиції та читав лекції в німецьких та петербурзьких вузах, тут, у Єлисаветтграді, лікарнею «внутрішніх жіночих хвороб» керувала якраз Доротея.

Уродженець Єлисаветграда, Самуїл Вайсенберг отримав освіту у Німеччині, а повернувшись до рідного міста у 1890 році, прославився перш за все тим, що під час епідемії холери 1892-1893 року безоплатно (!) приймав усіх хворих, які до нього зверталися. Тоді молодий лікар прийняв у власному будинку та відвідав на дому більше п'яти тисяч хворих на холеру!

У 1898 році Вайсенберги збудували лікарню на розі Івановської та Московської. У грудні 1920 року лікарня Вайсенберга була націоналізована та перетворена в центральний пологовий будинок ім. тов. Рози Люксембург.

Лікарі потрібні за будь-якої влади. І Самуїл Абрамович Вайсенберг залишився головним лікарем власної лікарні та отримав кімнатку у власному будинку. Щоправда, ненадовго. Краєзнавець Роман Любарський наводить приголомшливий документ – лист, який здраввідділ направив головному лікарю пологового будинку ім. тов. Рози Люксембург. У цьому листі головлікаря С.А. Вайсенберга зобов'язують виселити з території лікарні … мешканця С.А. Вайсенберга, оскільки «в лікувальних установах приватні особи проживати не можуть»! Якийсь час лікар боровся за свою кімнатку, але потім здався. Виселив сам себе у комуналку.

Власник цього надзвичайного будинку, яким ми усі милуємося і досі, помер у 1928 році у Зінов'євську. До останнього дня він працював лікарем у пологовому будинку товариша Рози Люксембург…

 
Лікарня композитора
 
Ще одна шедевральна лікарня – будинок Мейтуса на Московській (Чміленка), де зараз знаходиться музична школа ім. Нейгауза. – «Лечебница внутренних, детских и нервных болезней с постоянными кроватями».

Лікар Сергій Самуїлович Мейтус у нас менш відомий, ніж Вайсенберг. Просто тому, що і прізвище Мейтус і назва «будинок Мейтуса» у нас асоціюється перш за все з його сином – відомим композитором Юлієм Мейтусом.

Якщо будете на перехресті Пашутінської та Чміленка, зупиніться на хвилинку і подивіться на унікальний архітектурний ансамбль: Велика хоральна синагога та лікарня.

Екскурсовод Олег Юрченко каже, що ці дві будівлі – найкраща ілюстрація співпраці між двома єлисаветградськими архітекторами-конкурентами Лишневським та Паученком. Будувалися вони одночасно. І були настільки різними – за розмірами, за стилем, за призначенням, - що просто не могли стати ансамблем. Але стали. Синагога, побудована у мавританському стилі, та готичний будиночок Мейтуса не заважають один одному, а навпаки.

Сергію Мейтусу пощастило більше, ніж Вайсенбергу. Зберігач фондів музею Шимановського Олена Классова каже, що у 20-ті роки лікаря запросили до Києва як визначного спеціаліста по педіатрії та дитячій неврології. Там він і залишився, працював лікарем, читав лекції студентам. А його син – Юлій Мейтус закінчив Харьківський музично-драматичний інститут і став одним з найвідоміших радянських оперних композиторів.

 
Лікарня Когана
Про ще одну приватну єлисаветградську лікарню написав у книзі «Там, де Інгул круто вився» Володимир Поліщук. Ця лікарня менш відома, та й архітектурним шедевром будинок № 28 по вул. Чміленка не назвеш.

Відомо, що лікар Абрам Гершкович Коган звернувся до міської думи у 1899 році з проханням надати йому дозвіл на побудову двоповерхового будинку на Іванівській вулиці. За традицією, на першому поверсі будинку розміщувалися палати для хворих, на другому – мешкав сам лікар, знаходилася амбулаторія та солярій для пацієнтів.

Проте це, власне, і все, що відомо про лікаря та лікарню (зараз це житловий будинок).

 
Гідропатичний заклад на Вехньодонській
 
А от будівлю центральної міської лікарні на вул. Якова Паученка (Верхньодонській, Леніна) не помітити важко. Хтось із мандрівників, відвідавши наше місто, записав у блозі, що Кіровоград – це місто шедевральних … дверей. Ми придивилися – це дійсно так. Якщо прогулятися тією ж Чорновола чи Шульгіних, звертаючи увагу на двері, можна побачити багато прекрасного. Проте на цих вузеньких вулицях, щоб побачити двері, потрібно високо задирати голову, чого ми зазвичай не робимо. Інша справа – двері будинку Гольденберга – їх видно здалеку!

Проте ця будівля, зведена на кошти лікаря нервових захворювань Ісаака Абрамовича Гольденберга та його дружини Іди, яка тримала у цьому ж будинку винні погреби, вражає не тільки дверима.

Ісаак Гольденберг використовував у лікуванні нервових хвороб найпрогресивніші на той час фізіотерапевтичні методи: лікувальні ванни, аеротерапію, ультрафіолетове опромінення, електрофорез і т.п. В центрі Єлисаветграда Гольденберг фактично створив «курорт на водах».

Цікаво, але більшовикам це не здалося надмірною розкішшю. У 1924 році газета «Червоний шлях» писала: «У високому готичному приміщенні водолікарня ім. Я.М. Свердлова робить велику справу по ремонту розхитаного здоров'я трудящих. Вже з восьмої години ранку життя у водолікарні б'є ключем. У кабінеті завідуючого лікарнею доктора Гольденберга І.А. (!) та суміжній кімнаті, ніби на електростанції, гудуть апарати, вентилятори, ванни, насичені електрикою. Все для послуг хворих. Замість 20-30 чоловік, згідно з нормою, лікарня пропускає 70-80 чоловік щодня, переважний контингент – робітники»…

У центральній міській лікарні і досі використовують водолікування, кажуть, там навіть збереглися ванни часів Гольденберга.

Треба визнати, що за будь-якої влади лікарі залишалися недоторканими. Навіть під час найстрашніших єврейських погромів (а більшість лікарів були євреями) 1919 року їх не чіпали. Єлисаветградка Марія Плахотіна у своїх записках «О людях, о времени и о себе» пише, що лікар Натан Ширман, у будинку якого мешкала родина Плахотіних, під час погромів не ховався, а, навпаки, сидів на робочому місті, адже саме у цей час його допомога могла бути конче необхідна.

Не чіпали лікарів і більшовики. Фізично не чіпали. Проте відібрали у них імена. Лікар Гольденберг став головлікарем лікарні Якова Свердлова. Свердлова! Одного з організаторів Красного терору. А лікар Вайсенберг успішно керував пологовим будинком німецької філософіні Рози Люксембург

ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА