×
історія
П'ять неймовірних експонатів колекції Ільїна
Найбільша і найцікавіша частина колекції Ільїна знаходиться сьогодні у бібліотеці ім.Чижевського. На жаль, побачити разом усі зібрані Олександром Борисовичем старовинні та рідкісні книги неможливо. Їх зберігають у спеціальних коробках у сховищі, де підтримується постійна температура та рівень вологості, і час від часу виставляють по кілька штук.

Усе інше – картини, ікони, посуд і т.п. - зберігається у краєзнавчому музеї. Тут для цього відвели найбільшу залу. Хоча і в цій залі виставлена тільки п'ята частина колекції. Але і ці 20% вражають.

1
Кухоль Равича, початок XVIII ст.
Цей срібний кухоль роботи українського ювеліра кінця XVII - початку XVIII ст. Івана Равича – сьогодні є чи не найбільш відомим експонатом колекції.

Не тому, що це найцінніший експонат, просто це взагалі чи не єдиний офіційно атрибутований експонат колекції. На кухлі є клеймо Івана Равича, яке, на думку експертів, підробити неможливо.

Вважається, що цей кухоль належав Петру І. Адже кухоль Равича, створений ним для гетьмана Івана Мазепи, менший і «бідніший» за цей. Для кого ж ювеліру могли замовити дорожчий кухоль? На кухлі є зображення "старої корони" – це царська корона, яку використовували до 1721 р., коли Петра І проголосили імператором, а також монограма "ВС/ПА", яку можна розшифрувати як "Великий самодержец Петр Алексеевич".

Кіровоградський колекціонер Вадим Орленко колись розповідав в інтерв'ю, що Олександр Борисович казав йому, що виміняв цей кухоль за мішок борошна в Ленінграді! Але це було відразу після прориву блокади, коли мішок борошна і справді вартував більше, ніж якась чашка.
2
Китайська порцелянова ваза, до XVIII ст.
Точна дата народження цієї вази невідома. Проте, за словами спеціалістів, після XVIII ст. таких ваз вже не виготовляли.

На перший погляд, ця ваза може і не вразити. Ну, велика, ну, порцелянова, ну, з дуже тонкими малюнками та об'ємними рельєфними деталями. Проте тільки уявіть собі, що усе це було зроблено вручну!

Спочатку замішану з каоліну фарфорову масу витримували до 10 років. Готові вироби обпалювали в печі у спеціально виготовлених для них глиняних капсулах близько трьох діб при температурі 1280 градусів! Потім ще кілька діб вироби остивали у печі, тільки діставши їх і розбивши глиняний «футляр», майстри могли побачити, що вийшло. Не менш складною була технологія нанесення малюнків. Взагалі на виготовлення однієї вази потрібно було кілька років. Тож не дивно, що на початку XVIII ст. від цих технологій почали відмовлятися.

3
Мощевик, ХІІ століття
Коли націоналізували колекцію Ільїна, цей хрест вразив спеціалістів. Проте сьогодні він вже зовсім не унікальний. Під час розкопок фундаменту Десятинної церкви у 2005-2010 роках археологи знайшли чимало таких хрестів.

Як мощевик міг потрапити у колекцію Ільїна? Наймасштабніші археологічні розкопки залишків Десятинної церкви та майстерень при ній проводив у 1938-1939 році Інститут історії матеріальної культури АН СРСР. Неважко зрозуміти, що у ті роки археологів цікавили перш за все саме матеріальні цінності. І цей невеличкий, пустий у середині мідний хрест був нічого не вартий… Ну, хіба що демонструвати нащадкам, якими дурнями були предки, що вкладали частини покійників у мідні коробочки та молилися на них.
4
Напрестольний хрест, 1768 р.
Неважко зрозуміти і як потрапив у колекцію цей великий срібний хрест з позолотою. Кілька років тому працівники краєзнавчого музею зовсім з іншою метою приїхали у крихітне село Коротяк Компаніївського району і побачили там стару напівзруйновану церкву, яка вразила незвичною архітектурою. Зайшли. Колишня зберігач колекції Ільїна Мирослава Єгурнова розповідає, що Костянтин Шляховий згадав, що на п'єдесталі хреста з колекції Ільїна бачив напис, що цей хрест подарований церкві села Коротяк козаками Васюринського куреня. Історики знайшли навіть місце, де стояв цей хрест!

Коротяк завжди був невеликим селом, але у XVIII- ХІХ столітті ця церква була центром парафії, до якої входили кілька сусідніх сіл. Навіть у 1930-х роках тут була майже тисяча прихожан, служби відбувалися навіть під час окупації. В кінці 40-х років з церкви прибрали куполи і перетворили її на зерносховище. А навіщо у зерносховищі напрестольний хрест?

5
Іконопис
Кажуть, Олександр Борисович чоловік без сумніву віруючий, особливо цінував ікони – будь-які. У його колекції є і справжні раритети, як от Богоматір Одигітрія XVI ст. чи Богоматір Казанська у розкішному срібному окладі, і ікони, написані у Єлисаветграді, у майстерні Якова Паученка.

Проте нас більше вразили старообрядчі ікони. Вони дивовижні: невеликі за розмірами, литі з міді образи, «розфарбовані» яскравими емалями.

В 1722 році Священний Синод з якоїсь причини заборонив використання литих ікон. І це давнє, надзвичайне складне мистецтво зберегли тільки старообрядці. Литі ікони не тільки дуже нарядні і яскраві, вони ще й майже вічні! Їх не зіпсує ані вогонь, ані вода. Мабуть, старообрядці, які і досі не визнають ікон, написаних на нетривких матеріалах (папері, картоні, склі) особливо цінували саме довговічність литих ікон.

Сьогодні такі ікони виготовляють промисловим способом. Але кожна лита ікона з колекції Ільїна - єдина у світі.
Звичайно, у кунсткамері ще багато цікавого: і живописні полотна, і різноманітні старовинні прилади, і інструменти самого Олександра Борисовича, які він використовував для реставрації та виготовлення палітурок для церковних книг.

Менш цікаві вітрини з посудом і т.п., якщо задуматися, теж несуть певну інформацію. Наприклад, столова порцеляна 20-70 років – красиві тарілки, супниці, чашки. Невже Ільїн це збирав? Ймовірно, більш старий посуд – трофейний, вивезений його зятем Іваном Подтьолковим з Німеччини. А більш новий родина Подтьолкових (Ільїн жив у будинку сестри) просто купувала. Жодного цілого сервізу немає, тож, мабуть, цей посуд використовували і іноді били. І те, що сьогодні цей посуд у музеї, чимало говорить про те, як саме вилучали цінності у племінників колекціонера…

Валентина Пархомчук розповіла, що скоро експозиція відділу зміниться, з реставрації прийде картина Олександра Осмьоркіна з серії «Єлисаветградські пейзажі», тобто того часу, коли художник ще жив у Єлисаветграді, не був знаменитим і не мав власної школи. І це – ще один штрих для розуміння того, звідки ж Ільїн брав такі цінні речі. Може, просто не так багато людей у сорокових роках могли побачити цінність цього пейзажу? Олександр Борисович бачив…

Кунсткамера Ільїна є частиною відділу історії Краєзнавчого музею. Про відділ природи – читайте у окремому матеріалі медіапорталу DOZOR.

ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕНА КАРПЕНКО
фотокореспондент: ОЛЕНА КАРПЕНКО