×
 
 

Цікаві вихідні на Кіровоградщині:
унікальна єдиновірча церква та «Каскади»
Ми звикли їздити на вихідні до сусідніх областей. Тури в Умань, Вінницю, Одесу зазвичай дуже цікаві. Але і в Кіровоградській області є де відпочити і на що подивитися. Село Злинка Маловиськівського району знаходиться за 60 км від обласного центру. І Злинка – якраз те місце, де можна поєднати корисне і приємне: дізнатися історію села, яке 262 роки тому заснували чотири старообрядчі родини, послухати унікальний «крюковий» спів у церкві та відпочити на березі річки Буки у надзвичайно красивому урочищі «Каскади».
 
«Якби Глодоси помогли»

Більшість кіровоградців знають про Злинку дві речі. По-перше, що якимось дивом, попри всі русифікації та українізації, там зберіглася власна «зльонська мова» - дуже цікава і характерна. А по-друге, що «Якби Глодоси помогли, Злинка б республікою стала». Власною мовою тут зараз пишаються, а от приказка про Глодоси у місцевих мешканців сьогодні викликає чи не роздратування. Хоча такий епізод в історії села дійсно був, але це тільки один епізод з багатовікової історії, до того ж трагічний.

16 квітня 1920 року, на Великдень, у Злинку приїхав продзагін – червона армія вилучала у селян фураж. Злинка і Глодосина у той час були багатими селами, у селян було чимало зброї, вони вже протистояли григор'євцям і були впевнені, що і продзагін зможуть вигнати. Але 17 квітня на місце подій прибув бронепоїзд 14 кінної армії Бодьоного. Злинчани кинулися по допомогу у Глодоси, але допомоги не було. Будьонівці швидко подавили повстання, спалили 520 дворів і дерев'яну Покровську церкву, а потім жорстоко покарали всіх повстанців…

Церкву спалили, але богослужіння у Злинці не припинялося ані на день. Завжди знаходився вірянин, який надавав для служб власний будинок. У сучасній церкві висять фотографії всіх будинків, у яких відбувалися служби з 1920 до 1981 року. Оскільки у 1981 році колгосп (!) збудував у селі нову єдиновірчу церкву.

 
Єдиновірці і старообрядці

Скажемо правду: красою ця колгоспна церква не вражає. В останні роки приміщення облагородили, обклали зовні цеглою, вставили вітражі на вікна, але куполу поки що немає.

Вона вражає іншим. Це єдина єдиновірча церква в Україні. Як пояснив нам злинчанин Анатолій Письменний, який навчався у духовній семінарії, але згодом обрав світське життя, мешкає у Києві, а на вихідні приїздить додому співати в церковному хорі, єдиновірство – це певний компроміс між старовірами та офіційною церквою. У 1656 році офіційна церква визнала старообрядців єретиками. Вони залишилися без священників і храмів, пішли в глибоке підпілля, але менше їх не ставало. І через сто років Сінод потроху почав домовлятися з тими, хто хрестився двома перстами. У 1800 році була створена єдиновірча церква.

Звичайно, єдиновірство прийняли далеко не всі старообрядці. У той самій Злинці до недавнього часу були і єдиновірці, і старовіри. Кажуть, остання злинківська бабуся-старообрядка ще жива, родичі забрали її в Клинці.

Єдиновірча церква зберегла чимало старообрядчих традицій. Ми потрапили у церкву на недільну службу і помітили, що деякі прихожани, перехрестившись, кланяються до підлоги, наче зарядку роблять. На підлозі – маленькі подушечки – «підручники». Вони не для того, щоб ставати на коліна – вклоняючись, треба обов'язково торкнутися руками подушечки. Але головне - тут зберегли унікальний крюковий спів. У книгах початку XVIIIстоліття, які злинчани ховали багато років, щоб потім повернути у церкву, замість нот – крючки. І цю крючкову музику розуміють тільки місцеві. В Росії, де єдиновірство більш розповсюджене, є кілька церков, в яких використовують такі книги, але Анатолій Письменний каже, що звучать хори зовсім по-різному. У Злинці цебільше схоже на світський хор, сильний і різноголосий, ніж на традиційні церковні співи.
 
 
 
Оаза в степу

За вісім кілометрів від Злинки знаходиться урочище «Каскади». З точки зору науки, «Каскади» - це місце виходу на поверхню елементів давньої тектонічної структури Українського щита. Цим каменям більше двох мільярдів років! А річка Бука, яка протікає через урочище, утворює тут природні водоспади. Для трипільців, скіфів і інших народів, які мешкали тут багато тисячоліть тому, такі місця були дуже важливі, адже за відсутності доріг і вказівників слугували єдиними надійними орієнтирами на місцевості.

Коли пишуть про «Каскади», то часто називають це місце «українською Карелією» чи «українською Швейцарією». Ці порівняння зрозумілі – численні водоспади, річка, яка здається дуже чистою, нетронута краса природи. Проте, звичайно, це не Карелія і не Швейцарія. Їдеш по запорошеній ґрунтовій дорозі між полів, ідеш звичайним українським степом під палаючим сонцем , і раптом бачиш перед собою це диво – свіжі водоспади, прохолодні печери, квітучі луки…

Тиждень тому вже відцвітали поляни диких ірисів – жовтих, блакитних, фіолетових. Зацвітали якісь дикі тюльпани. Скрізь все рожеве, жовте, синє. Квіти – різні, але всі дуже незвичні для нашого степу. Описати «Каскади» неможливо і навіть найкращі фотографії не передають неймовірної краси цього місця. Їздити на «Каскади» можна і влітку, тут можна купатися. Але найкрасивіші вони саме зараз, коли водопади повноводні, а все навколо квітне.
Фото Олександра Єгурнова
Переглядiв: 14329
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА