×
 
 
Цікаві вихідні на Кіровоградщині:
Подорож на машині часу
Володимирівка, Небелівка, Торговиця, Підвисоке – села, назви яких давно увійшли в шкільні підручники історії. Новоархангельський район взагалі можна вважати «полігоном» для вивчення історії України в польових умовах. Тут було все. І, здається, було недавно. Коли просто на полі, між рядками соняшника, бачиш биті трипільські горщики, то починає здаватися, що і самі трипільці пішли звідси зовсім недавно…

Люди в цьому краї жили ще 40 тисяч років тому. Шість-сім тисяч років тому тут була «столиця трипільського світу». Пізніше по річці Синюха проходив південний кордон Київської Русі. У XIV столітті на території сучасної Торговиці знаходилося золотоординське місто Ябгу-город. В 1362 році тут, на Синіх Водах, великий князь Ольгерд розгромив князів Золотої Орди. А в 1654-1679 роках на цьому ж місці була резиденція Івана Сірка... І так далі – до страшних подій 1941 року.
 
«Столиця трипільського світу»
 
Так у 30-х роках минулого століття назвала Володимирівку пітерська дослідниця Тетяна Сергіївна Пассек. Тоді вважалося, що це поселення, площа якого близько ста гектарів, - найбільше трипільське протомісто. Хоча зараз археологи вже знайшли поруч Небелівку – майже втричі більше трипільське місто.

Але про все, що ми читали в підручниках історії про трипільців, вчені дізналися саме у Володимирівці. Це поселення відкрили порівняно недавно – у 1926 році. Масштабні розкопки під керівництвом Тетяни Пассек почалися тут у 1940 році. Потім, зі зрозумілих причин, вони були зупинені, але продовжилися відразу після війни, у 1946-47 роках. Тетяна Пассек дослідила тут 22 трипільських будинки, зафіксувала на карті ще 150, описала план міста, яке забудовувалося по колу, структуру самих будинків, знайшла гончарні печі та трипільські статуетки, в тому числі моделі будиночків та храмів, трипільські жертовники і т.п.

Останні розкопки на території Володимирівки відбувалися у 1990 році. Зараз землі трипільського міста роздані під паї та розорані. З точки зору історії, це, звичайно, варварство. Адже археологи дуже акуратно досліджували місто, забирали звідси тільки окремі артефакти і передавали в музеї, все інше ретельно консервували – для потомків. А зараз все, що вони залишили, розкидане полями. Тут навіть особливо не треба напружуватися, щоб зібрати осколки від цілого горщика, а потім гратися вдома в археолога, збираючи і склеюючи цей 3D-пазл.

У Володимирівку треба їхати зі спеціалістами. Адже ніяких вказівників на розорене трипільське протомісто немає. Нам пощастило, ми їздили у Володимирівку з досвідченими археологами - Миколою Тупчиєнком та Валентином Собчуком, які пояснили нам і правила поведінки у протомісті. Копати тут не можна, але ходити по полю і збирати кераміку не забороняється. Але якщо знаходите статуетки чи навіть їхні частини, то їх треба або залишити, де знайшли, або передати в музей.

Коли заходиш на «трипільське поле», то перше бажання – зібрати все! Проте вже через кілька метрів розумієш: всього тут дуже багато. Треба шукати щось особливе – черепки з орнаментом, скульптури, кремнієві знаряддя праці. Правду кажучи, частини скульптур знайшов тільки сам Валентин Собчук – вони маленькі, та й про половину з них ми б, наприклад, ніколи не подумали, що то скульптури. А от кремнієвих знарядь праці на полі повно, як і битого посуду. Саме тому тут і виникає дивне відчуття подорожі у часі - чиста річка Синюха, величезні дерева на березі, і цей битий посуд під ногами, наче його власники тільки-но пішли звідси…
 
 
 
До трипільців
Микола Тупчієнко пояснює, що трипільці тут не були першими. Під час розкопок у Володимирівці знайшли дев'ять культурних шарів. Дев'ятий шар належить до середнього або пізнього палеоліту – це десь 40 тисяч років тому!
- За цими шарами можна побачити, як змінювався клімат, і, відповідно, побут населення. – пояснює археолог. – У дев'ятому шарі ми знаходимо кістки мамонтів. Люди, які полювали на мамонтів, жили племенем, тому що самотужки мамонта не вполюєш, і могли залишатися на одній території до 50 років, м'яса кількох тварин їм вистачало на цілий рік. У сьомому-шостому шарах – ХІІ-ІХ тисячоліття до н.е. – ще знаходимо кістки крупних тварин. А далі вже – тільки вовків, лисиць і т.п. Їжі ставало все менше. Тож у наступних шарах ми бачимо, як змінювалося харчування. Кісток вже майже нема, але багато мушлі молюсків – люди починають займатися риболовством і збиральництвом.
Коли Микола Тупчієнко розповідає, то здається, що те саме плем'я, яке вполювало тут мамонта, в якійсь момент вирішило собі: а чому б нам не посадити щось у землю, може виросте? Але ж насправді пройшли десятки тисяч років!

До того ж землероби-трипільці були немісцеві, тобто не зовсім місцеві. Археолог пояснює, що клімат на планеті постійно змінюється. На Близькому Сході найсприятливіший клімат для землеробства був у Х-ІХ тисячолітті до н.е. У нас - VI -V тисячолітті до н.е. Три-чотири тисячоліття землероби рухалися на захід. Сюди вони прийшли вже з насінням більшості відомих нам злаків (крім гречки і рису) та з домашніми козами. А тут змішалися з місцевим населенням – риболовами та збирачами молюсків…
 
Хамам Ябгу-міста
Хамам, фото з розкопок 2012 року
У Торговиці, прямо на березі Синюхи, розкопки ведуться щоліта. Тут копають студенти педуніверситету. Насправді такі розкопки вважають не настільки серйозними, як трипільські. Адже місто Ябгу існувало вже у XIV столітті – в письменну епоху. Тож і про золотоординські поселення на наших землях, і про Битву на Синіх водах, яка тут відбулася, є письмові згадки.

Але зараз у Торговиці все набагато краще, ніж у Володимирівці. Валентин Собчук розповідає, що найцікавіша знахідка – турецька баня хамам з глиняним водопроводом – законсервована та повністю підготовлена до музеєфікації. Тобто, її хоч завтра можна відкрити та помістити під скляний ковпак, щоб не тільки археологи, але й туристи могли побачити це диво. Сьогодні зверху на золотоординському місті знаходиться село Торговиця: будинки, городи. Тож орати його, як Володимирівку, не будуть, але й вести розкопки прямо у дворах спеціалісти не можуть.

А місцеві – можуть. У монголо-татар тут був цегляний заводик – робили квадратну цеглу, рівно вдвоє більшу за сучасну – 25 на 25 см. Таку цеглу можна побачити в стінах сараїв і т.п. – місцеві мешканці і досі її використовують. Проте цегли археологам не дуже школа, більше шкода монет. Колись Ірина Козир, яка керує розкопками у Торговиці, пояснювала нам, що мідні монети коштують на чорному ринку копійки, а для дослідників мають величезну цінність, адже за ними можна точно встановити час існування міста. Саме монети дозволяють археологам стверджувати, що битва на Синіх водах була саме тут: остання знайдена тут золотоординська монета відчеканена у 1361 році. Це значить, що після цього ця територія вже вийшла з-під контролю Золотої Орди.

Коли ми були у Торговиці, тут не було розкопок, проте цього літа вони ще будуть.
Що ж до гідів, які обов'язково знадобляться в такій мандрівці через тисячоліття, то такі послуги, кажуть, може надати і районний краєзнавчий музей, телефон: (05255) 2-29-41, сторінка у Фейсбуці.

Фото Олександра Єгурнова
Переглядiв: 3275
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА