×
 
 
історія
Великодні традиції
Єлисаветградської провінції
DOZOR вже писав про те, як зустрічали Великдень у Єлисаветграді. Але, якщо в місті це було переважно родинне свято (а з 1881 року воно стало винятково родинним, оскільки після першого єврейського погрому, який розпочався на третій день Великодня, будь-які масові гуляння під час Пасхального тижня були заборонені), то в селах і містечках Єлисаветградського та Олександрійського повітів Великдень справляли гучно і весело.

Звичайно, Великдень передусім церковне свято. Проте ми не будемо писати про церковні традиції та обряди, вони скрізь однакові. А от традиції святкування і пасхальні страви в різних регіонах України були різні.
Микола Пімоненко, «Великодня заутреня в Малоросії»
Що їли?

Історик Тихон Осадчий в кінці ХІХ століття писав в книзі «Щербановська волость Єлисаветградського повіту»: «Селянин не вміє розподіляти їжу в робочу пору. Коли потрібно підкріплювати себе поживної їжею, він не звертає на неї особливої уваги, їсть, що попадається, тому що дружина разом з ним зайнята роботою на полі, і піклуватися про їжу, варити її нікому.

Великдень має величезне значення для селянина. Який би він не був бідний, намагається роздобути порося і білої муки на паску і калачі, які дуже розповсюджені у цій місцевості. А крашанки обов'язково бувають у кожній хаті.

Під час великого посту по суботах кожен селянин, за заведеним з давніх пір звичаєм, носить у церкву для духовенства три калача в винагороду за поминання померлих; в страсну п'ятницю, суботу і на Великдень до церкви також носять крашанки. При освяченні паски стягується з кожного господаря по калачу і по 5 копійок»
.


Протягом останнього тижня великого посту селяни робили і запікали ковбаси, готували сирні паски – десерти зі спресованого сиру та коров'ячого масла, які потім викладали з форми на блюдо, як пасочки з піску. Паски ж пекли тільки у Чистий четвер. По-перше, вважалося, що перед тим, як місити тісто для паски, господиня має вимитися та вдягти чистий одяг, а робити це часто у холодну пору року селяни просто не могли. По-друге, більше просто нема коли: в страсну п'ятницю, за повір'ям, не можна було ані готувати, ані прибирати, ані щось саджати – це день скорботи. У Велику суботу заборони вже не такі категоричні, у цей день, наприклад, робили крашанки.

А от писанки починали робити з початку посту, тобто за сорок днів до Великодня. Оскільки їх, виявляється, не їдять - це сувеніри, подарунки для родичів чи друзів. Якщо крашанка це просто варене яйце, покрашене в один колір (іноді господині під час варіння в цибулинні примотували до яєць листики петрушки і т.п., щоб утворилися малюнки), то писанка – живе, свіже яйце, яке послідовно фарбують в різні кольори, від світлого до темного, наносячи на кожен колір малюнок воском. А потім тримають писанку над свічкою та акуратно витирають віск. Робота кропітка, процес довгий. Звичайно, ставитися до таких сувенірів треба вкрай обережно, не дай Бог, розіб'єш. Якщо на писанці немає мікротріщин, і вона виготовлена з дотриманням технології, то вона може зберігатися дуже довго. У Львівському музеї писанок, наприклад, є писанки, яким більше ста років. І нічого – не тхнуть…

Крім паски, крашанок, ковбас і сала наші предки клали у великодній кошик сіль, хрін і навіть ніж, яким будуть різати першу паску.
Андрій Ліпатов, «Пасха православна»
 
Як святкували?

На Галичині люди розговлялися вранці прямо біля церкви. І відразу переходили до веселощів, «водили гаївки» – хороводи з піснями й іграми. У нас прийнято було розговлятися вдома, у родинному колі. Першу паску і навіть першу крашанку ділили на всіх членів родини. Взагалі перший день Великодня був родинним. Хоча діти ходили по селу христосатися та в кожній хаті отримували крашанку.

З вечора першого дня молодь починала активно святкувати. Тихон Осадчий пише, що найулюбленішими розвагами були «музики», коли молодь в складчину наймала собі музиканта, і величезні гойдалки, які встановлювали спеціально до Великодня: «"Музики" - абсолютно невинні, але і вони в деяких селах накликають на себе гоніння старшого покоління та священиків. Так само забороняють і гойдалки під час Пасхи, які влаштовують у кожному селі з давніх-давен».

Великодні гойдалки були особливі – з довгою дошкою для сидіння. Каталися на них усі: і малі, і дорослі: по троє, по п'ятеро, навіть по десятеро. Здається, ці гойдалки були вкрай небезпечні, взагалі важко зрозуміти, як люди на них утримувалися. Може, через це їх і забороняли?

Не дуже прихильно церква ставилася і до «поливального понеділка». На другий день Пасхи хлопці та дівчата обливали один одного водою. Тобто, не бризкали, не хлюпали, а саме обливали. Французький інженер Боплан, який будував фортеці у наших краях (тільки з польського боку кордону) у ХVII столітті, був вражений цим екстремальним звичаєм, адже це дуже неприємно, коли на вулиці хтось несподівано виливає на тебе відро холодної води… Але у нас це був спосіб виявлення симпатії: чим мокріша дівчина, тим вона популярніша.
Віктор Низовцев, «Світ дитячої Пасхи»
Лідія Даценко, «Пасха»
Переглядiв: 769
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА