×
 
 
історія
Втрачені архітектурні шедеври Єлисаветграда:
Успенська церква на Подолі
Історія цього храму – чи не найкраща ілюстрація до історії нашого міста взагалі. Дерев'яну церкву на Подолі (а саме таку назву носив цей форштадт – поселення за межами фортеці, на протилежному боці річки) збудували ще у 1755 році. У 1798 вона згоріла, як і всі дерев'яні будівлі Подолу, – тоді у Єлисаветграді сталася найбільша і найстрашніша пожежа.

На місті старої церкви полковник Іван Красноглазов збудував нову, кам'яну. Більше ста років ця церква залишалися культурним і культовим центром міста.

У 1922 році з неї вилучили усі цінності. У 1929-му перетворили на будинок фізкультури. Під час Великої вітчизняної війни приміщення будинку фізкультури зазнало шкоди двічі – у 1941-му та у 1944-му, проте збереглося! У 1946 році будівлю розібрали, отриману цеглу (500 тисяч штук) передали «Маслотрестбуду». А на місті собору та церковного кладовища, де ховали найвидатніших жителів міста, збудували новий «храм» - обком компартії.

За часів незалежності на подвір'ї міськвиконкому встановили пам'ятний хрест.
 
Церква-конструктор
 
Якщо б сьогодні десь стихійно виникло нове поселення, то, мабуть, хтось із жителів відразу відкрив би там магазин – треба ж десь купувати їжу, воду, цигарки і т.п. Для наших предків такою необхідністю була церква.

У фортеці вже був храм, проте жителі Подолу вирішили збудувати власний – ближче до дому. Архітекторів у «Дикому полі» знайти було важко. Тож мешканці скинулися і купили готову дерев'яну церкву. У той час православні священики, вигнані з польських земель, стікалися на Київщину і заробляли на життя тим, що будували і освячували отакі от дерев'яні конструктори! Їх можна було перевезти у будь-яке місце, і, дотримуючись інструкції, зібрати з них цілком пристойну церкву. Така собі православна «Ікея». (Подрібніше про це можна почитати на сайті Кіровоградської єпархії)

10 липня 1798 року у місті сталася величезна пожежа. Олександр Пашутін у «Історичному нарисі» пише, що пожежа почалася від дома Морозова на розі Михайлівської та Преображенської і швидко розповсюдилася. Увесь центр сучасного міста – від річки до вул. Петровської (Шевченка) та навіть передмістя Ковалівка перетворилися на одне величезне згарище. Згоріла і церква.

 
Іван Красноглазов – рідному місту
 
І міська влада, і заможні городяни доклали усіх зусиль, щоб якнайшвидше відбудувати місто. Міський голова Іван Пронін отримав кредит з казни 100 тисяч рублів на 10 років. Ці кошти були спрямовані насамперед на компенсації мешканцям, відбудову міської думи та житлових будинків.

А полковник Іван Красноглазов (військовим він не був, звання пожалував йому князь Потьомкін у 1788 році під час перебування у Єлисаветграді) вирішив власним коштом збудувати на місті згорілої церкви величезний кам'яний храм на п'ять престолів. І у тому ж 1798 році приступив до будівництва.

Красноглазов завершити будівництво не встиг. Він помер у 1800 році і був похований на кладовищі власної церкви. У 1801-му будівництво завершила його донька – вдова капітана Месникова.

У тому ж році Успенська церква стала соборною, тобто головною у місті. Пашутін у 1898 році так описав цей храм: «Собор во имя Успения Пресвятой Богородицы 6-ти престольный каменный, вместе с колокольнею, под которою две палатки и два погреба. При нем: Каменная лавочка для продажи свечь. Каменная ограда. Построен в 1798 году усердием елисаветградскаго жителя полковника Красноглазова по Высочайше утвержденному плану, взамен сгоревшей деревянной церкви».

Тоді храм був вже шестипристольним – шостий престол у 1856 році добудував єлисаветградський купець Микита Макреєв.

 
Невтрачені святині
 
Краєзнавець Володимир Босько у статті «Церковні цінності для диктатури пролетаріату» (Календар знаменних і пам'ятних дат Кіровоградщини, 2010) пише: «Отож, 28 квітня (1922 року – Авт.) керівна комісія приступила до вилучення цінностей із Успенського собору. Їх виявилось так багато, що пограбування собору тривало до 3 травня. Тільки срібла було вилучено 17 пудів 34 фунти 7 золотників 51 долю. Окрім того: золота – 2 золотники 61 долю, діамантів – 15 штук, алмазів – 64 штуки, діамантів з розетками срібними – 41 штуку» і т.д. «Пролетарії» зривали оклади з ікон та палітурки з Євангелій, знищуючи все, що не містило золота, срібла та дорогоцінних каменів. Ікони і книги, придбані колись Іваном Красноглазовим для церкви, просто спалювали…

Незважаючи на це, служби у церкві продовжувалися аж до 1929 року. 16 1929 року газета «Зінов'євський пролетарій» урочисто повідомила: «Успенський собор – обернемо на будинок фізкультури». І його обернули.

Під час окупації релігійне життя трохи пожвавилося. Проте не в Успенському соборі – «Будинок фізкультури» був значно пошкоджений ще під час бомбардувань у 1941–му, дзвони з нього вилучили ще раніше – на початку 1930-х. Тож рішення про знесення собору і передачу цегли «Маслотрестбуду» у 1946-му було цілком обґрунтованим.

Довгий час вважалося, що за ті п'ять днів у 1922 році знищили усі святині Успенського собору. На щастя, будь-де знаходяться люди, здатні зрозуміти справжню цінність речей.

Той самий Володимир Босько в іншій статі пише про те, що у 1998 році клірики Кіровоградської єпархії брати Гончаренки в антикварній крамниці придбали список (освячену копію з чудотворної ікони) Ревуцької Божої Матері, який прикрашав Успенський собор. Нині ця святиня зберігається в Свято-Покровському монастирі на Херсонщині, де служать Гончаренки.

А у статті головного зберігача фондів Краєзнавчого музею Павла Рибалка «Реліквії єлисаветградських храмів» знаходимо відомості про те, що у музеї зберігається Напрестольне Євангеліє 1786 року – воно передане сюди з Ковалівської церкви, коли ту закривали у 1964 році. Проте за написами у Євангеліє встановлено, що туди воно потрапило саме з Успенського собору.

Головна ікона храму - "Єлисаветградська" - на жаль, не збереглася (чи просто поки що не знайдена). Але в церковних архівах Санкт-Петербурга фахівці віднайшли чорно-білий малюнок — копію ікони "Єлисаветградська". На основі цього малюнку було створено величну ікону, яку освятили у Преображенському храмі у 2003 році.

Хочеться думати, що це тільки початок, що десь ще знайдуться святині Успенської церкви на Подолі…
У публікації використані фото з книги О. Мануйлова «Кировоградская єпархія УПЦ. 70 лет» та Сергія Якуніна.
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА