×
 
 
історія
Як будувався Кіровоград:
Ровенський проспект, перший аеровокзал та пам'ятник, який породив парк
Дивлячись на план Єлисаветграда 1913 року, неважко помітити, що до революції місто розбудовувалося на південь, північ і схід. А от на південний захід від фортеці ще довго був степ, через який проходила дорога - поштовий шлях на Новомиргород.

Місто зростало, поглинало навколишні села. Будувалися нові мікрорайони: Нова Кущівка, Нова Катранівка, Некрасівка, Нова Балашівка. Але на захід від фортеці ще якихось 70 років не було нічого. Ну, майже нічого.
 
Аеропорт-іподром-ринок
 
У 1903 році американці брати Райти вперше піднялися в повітря на літаку, яким можна було керувати. Після цієї події по всьому світу почали виникати авіаційні клуби і товариства. У 1909 році аероклуб був створений і в Єлисаветграді.

Спочатку клуб був суто теоретичний: тут читали лекції, показували малюнки літаків і т.п. Але 8 вересня 1910 року єлисаветградці вперше побачили політ людини вживу! Викладач Одеської школи авіаторів Павло Кузнєцов злетів на аероплані "Блеріо-ХI" з Ярмаркової площі Єлисаветграда, яка займала територію від сучасного янгола-охоронця до площі Дружби народів, та зробив кілька кіл у повітрі. Газета «Голос Юга» писала, що подивитися на це диво прийшло півміста. Територію аеродрому огородили. Щоб роздивитися літак зблизька, діти платили 15 копійок, дорослі — 35.

До початку І Світової війни такі авіашоу відбувалися в Єлисаветграді щорічно і завжди проходили на Ярмарковій площі. Там на початку 1918 року розмістив свої тринадцять літаків і восьмий авіадивізіон, який зробив першу спробу створити у нашому місті цивільну авіацію: пілоти мали на меті перевозити листи та приватних пасажирів. Проте розпочалася громадянська війна і літаки знову стали потрібні військовим.

До створення цивільної авіації повернулися аж у 1923 році. 9 травня 1923 року в газеті «Червоний шлях» з'явилася стаття "Создадим аэродром". Автор статті – військовий льотчик Єгоров – пропонував влаштувати цивільний аеродром біля Новоолексіівки – на тому самому місці, де зараз знаходиться Критий ринок!

10 травня 1924 року в Єлисаветграді влаштували суботник (!) по створенню аеродрому. В ньому взяли участь близько 1,5 тисячі містян. А вже 24 травня на аеродромі приземлився перший літак регулярного рейсу «Харків-Єлисаветград-Одеса» з шістьма пасажирами на борту. Аероплани літали раз на тиждень в обох напрямках. До Харкова можна було долетіти за 35 рублів, до Одеси – за 25.

Цивільний аеродром Олексіївка прослужив майже тридцять років. Після війни, вже у 1945 році, цивільна авіація в місті відродилася. Тут, на місці Критого ринку, знову був аеропорт з трьома власними літаками, які перевозили пошту і пасажирів.

У 1953 році в зв'язку зі збільшенням кількості літаків аеродром перевели звідси в район Балашівки, а його територію віддали під іподром. Майже два десятиліття тут влаштовували кінні перегони, а потім і мотоциклетні гонки, поки іподром не опинився всередині вже досить густо заселеного мікрорайону. Тоді, у 1970 році, тут почали будувати Колгоспний ринок. А іподром влаштували на околиці, в районі Масляниківки.
 
Ровенський проспект
 
Коли у другій половині 50-х років завод «Червона зірка» почав будувати навпроти іподрому триповерхівки для своїх працівників, ця вулиця дійсно нагадувала проспект. А Ровенський, мабуть, тому, що звідси іде дорога на місто Рівне.

Сьогодні ці «червонозіркові» триповерхівки здаються наругою над здоровим глуздом. Крихітні квартирки без ванних кімнат, з кухнями 4 кв. метри. Від початку у цих будинках було ще й пічне опалення (у дворах збереглися навіть дров'яні сараї). Але від старожилів цих дивних будиночків доводилося чути, що тим, хто отримав тут квартири в кінці 50-х - на початку 60-х років, ці квартирки здавалися царськими хоромами. Адже сюди переселяли мешканців Кузней – мікрорайону, що знаходився на початку сучасної вулиці Чикаленка, там де побудували нові корпуси «Червоної зірки» і гуртожитки заводу. А Кузні навіть у післявоєнні часи були забудовані переважно землянками.

Заводські триповерхівки зайняли два квартали – від вул. Глінки до вул. Андріівської.

За двадцять років - з 1951 до 1971 - населення міста збільшилося вдвічі. Усім цим людям треба було десь жити, і бажано було швидко забезпечити їх житлом. У ці роки місто будували не домами чи кварталами, а відразу цілими мікрорайонами. На початку 60-х було розроблено новий генплан міста, який передбачав створення величезного житлового масиву з п'ятиповерховою забудовою – «Черьомушки». Одночасно будувалися п'ятиповерхівки з обох боків Ровенського проспекту.

Неважко здогадатися, в якому році Ровенський проспект перейменували на честь 50-річчя Жовтня. Тоді ж розбили сквер 50-річчя жовтня. А от однойменний парк через дорогу тут насправді не планувався.
 
Школярі допомагають колгоспникам…
Якщо ви придивитеся до фотографії Ровенського проспекту, то побачите на розі вул. Андріївської пам'ятник (за традицією, скажемо: зараз на цьому місті кіоск "Ятрань") робітнику і робітниці. А як же колгоспники?

У п'ятдесяті роки відразу за іподромом починалися поля колгоспу імені Димитрова. Кажуть, тут росло жито, пшениця. Саме тут, на межі міста і села, і встановили у 1955 році традиційний радянський пам'ятник, що мав символізувати єднання робітників і селян. Краєзнавець Юрій Матівос пише, що колгосп вирішив залучити до облагородження території підшефну школу № 5: і пам'ятник буде в порядку, і школярі перестануть знищувати врожаї в «таборі труда й відпочинку».

А школярі захопилися. Вже у наступному році сюди завезли саджанці лип, каштанів, сосен, екзотичних чагарників. Пізніше висадили троянди, жасмин. Їх доглядали, про них піклувалися. І через кілька років навколо пам'ятника з'явився ще маленький, но вже дуже красивий парк. Парку пощастило. Юрій Матівос згадує, що коли настав час забудовувати цю територію, першим секретарем обкому партії був Сергій Сергієнко – колишній вчитель біології з п'ятої школи! Тобто один з тих, хто разом з учнями саджав ці дерева.

Пізніше проект парку доробив професійний архітектор Володимир Сікорський. Проте факт залишається: один з найкрасивіших в Україні парків розбили школярі кіровоградської п'ятої школи на полі колгоспу імені Димитрова! У 1967 році парк отримав офіційну назву «Дендропарк ім. 50-річчя Жовтня».

 
 
 
 
Під час підготовки матеріалу використані книги Бориса Чижова «В небе Кировоградщины», частина 1,2,3 та фото з віртуальної колекції Ігора Світецького
Переглядiв: 5663
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА