×
 
 
Як у Єлисаветграді
Масниці святкували
12 лютого розпочався масляний тиждень – семиденне свято млинців, народних гулянь та карнавалів. Сьогодні ми святкуємо Масляну чи Масниці досить скромно (принаймні у порівнянні з нашими предками).

Священик Г. Сорокін, який в кінці ХІХ століття опублікував етнографічний опис містечка Дмитрівка (зараз село Знам'янського району), писав: «Дмитрівці впродовж року святкують 52 недільних дні, 46 днів двунадесятих та другорядних свят і всі шість днів Масляної, загалом 104 дні, тобто майже третину року». Шість днів Масляної – це майже відпустка, впродовж якої слід було ходити в гості і приймати гостей, брати участь в народних гуляннях і швидко знищувати запаси масла та сиру. Адже після Масляного тижня починається Великий піст – сім тижнів, аж до Великодня, молочне вживати не можна.
 
Вареники проти млинців?

В останні роки стало модно писати про те, що Масляна – свято взагалі суто російське, штучно насаджене в Україні. Особливо переконливі в цьому питанні львівські культурологи та етнографи, які договорилися вже до того, шо це свято штучно насаджалося радянської владою у 50-60-ті роки минулого століття... Щодо Львова, це якоюсь мірою правда, до 1939 року в останній тиждень перед Великим постом там святкували не Масляну, а польське свято Запусти. Від Масляної Запусти відрізняються тим, що головна обрядова страва у поляків не млинці, а смажені пончики та «хворост».

Взагалі у цей тиждень аналогічні свята обжерства проходять у більшості європейських країн: у Франції – Жирний вівторок, в Англії – День млинців, в Чехії – Фашанх, в Арменії – Бун Баракедан («Радість життя») і т.п. Масляна – одне з найдавніших язичницьких свят. Перші згадки про нього зустрічаються в календарях IV століття! І саме в календарях, знайдених на території сучасної України – у Київській та Хмельницькій областях. Для наших предків то було свято проводів зими. Коли ж ще вони могли влаштувати собі тижневу відпустку? Адже прийде весна – треба буде пахати і сіяти.

Християнство Масляну не відмінило, але «підлаштувало» під себе. По-перше, цей святковий тиждень став тижнем підготовки до посту, обмеження в їжі. Об'їдатися на Масляну не тільки не заборонялося, але й рекомендувалося, проте тільки молочними продуктами, м'яса вживати вже не можна. Тижневі гуляння теж віталися, проте з точки зору християн на цьому тижні треба зустрітися з родичами та друзями за накритим столом, щоб з'ясувати усі непорозуміння і вступити у Великій піст з чистою душею. Недарма ж цей тиждень закінчується Прощеною Неділею.

Сорокін, якого ми вже цитували, описує такий дмитрівський звичай: «Всю Масляну боржник запрошує кредитора в гості і пригощає, іноді і кредитор взаємно запрошує до себе боржника, але тоді, коли всі вже п'яні і не в змозі випити в нього більше як чарки дві». Чудовий звичай! Обов'язкове сумісне застілля дозволяло боржникам і кредиторам вирішити будь-які спірні питання. От би сьогодні так: напік млинців, пригостив працівника «ПриватБанку» горілкою – і маєш кредитні канікули…

Тепер найгостріше питання: млинці чи вареники? Років десять тому ми прочитали десь про те, що у Полтавський губернії на Масляну готували не млинці московські, а вареники з сиром. Тоді це здалося дуже цікавим і майже сенсаційним. Сьогодні це вже нікого не дивує. Серйозні люди – журналісти, історики, етнографи – з екранів телевізорів і зі сторінок газет переконують нас, що млинці на Масляну – то є ті самі «щупальці руського світу», які треба безжально відсікати.

Їхні опоненти зазвичай кажуть про те, що вареники з сиром, звичайно, давня українська страва, але не така давня, як Масляна. Тож справжня обрядова страва – млинці, а вареники – то так, перекусити.

Насправді в нашому регіоні на Масниці готували і млинці, і вареники. Історик Тихон Осадчий в кінці ХІХ століття писав в книзі «Щербановська волость Єлисаветградського повіту»: «Масляна проходить не без гулянь, родичі, куми і знайомі сходяться їсти млинці і вареники, які запивають горілкою. Коли трохи підвип'ють, влаштовують катання на санях».
Тож можете готувати і млинці, і вареники, і взагалі будь-які сирні та молочні страви. В Карпатах, наприклад, у цей тиждень готують кукурудзяну кашу на вершках – банош та пироги з бринзою. Але майте на увазі: наші предки готували вареники щодня, іноді навіть кілька разів на день, та запивали їх горілкою, щоб наїстися і напитися на весь Великий піст. У сучасних умовах людям, які не постяться, вбивати себе за допомогою щоденного вживання вареників у вершковому маслі, не обов'язково.
Жирний вівторок, Нюрнберг, 1560-ті роки
 
Язичницьке «8 Березня» чи тиждень театру

Ще одна гіпотеза сучасних етнографів: в Україні у цей тиждень святкували не Масляну, а Колодій - «бабське свято». Інші історики вважають, що Колодій – це тільки один з обрядів, частина Масниці. Завідувач кафедри фольклористики Київського національного університету ім. Шевченка Олена Івановська розповіла про язичницькі «дівичники»– «понеділкування». За її словами, заміжні жінки у перший день Колодія збиралися у шинку: «Після понеділкування жінка могла приходити в будь-який час і в будь-якому стані додому і чоловік не мав права їй дорікати».

Причому випивали не за свої. У цей день жінки мали право прив'язувати колоди на ноги неодруженим чоловікам, караючи їх за небажання продовжувати рід. Чоловіки могли відкупитися – горілкою, вином або грішми… Ми не можемо згадати жодного прикладу з літератури про п'яні жіночі шабаші у шинках. Здається, привселюдне пияцтво українським жінкам взагалі не було притаманне. Але науковцям видніше.

Звичайно, тижневі канікули влаштовували тільки в селах. У містах Масницю святкували скромніше. В Єлисаветграді у ці дні влаштовували бали та театральні вистави. Панас Саксаганський (Тобілевич) у книзі «Театр і життя» неодноразово згадує спеціальний «масничний репертуар». На масничному тижні в театрі йшло по дві вистави на день і кожен день - різні! Саме у цей тиждень власники театрів мали змогу побачити весь репертуар трупи і вирішити, чи наймати цю трупу на наступний сезон.

Непогано заробляли і ресторани. В найсмачнішій книзі російської літератури «Москва і москвичі», яку написав «король репортерів» українець Володимир Гіляровський, ми прочитали про московських лікарів, які мали сезонну спеціалізацію – лікували купців, які на Масляну об'їлися млинцями. Щодо Єлисаветграда, таких подробиць нам знайти не вдалося. Проте на цьому тижні в усіх ресторанах, кондитерських і навіть пивних міста подавали млинці. Але якщо в Росії млинці традиційно подавали з ікрою, червоною та білою рибою, то у нас – з маслом, сиром та сметаною.

Як не дивно, радянська влада Масляну ніколи не забороняла. Сирний тиждень святкували і в 20-30-ті роки, і в післявоєнні часи. Причому після війни Масницю стали особливо широко святкувати в містах. У ці роки велика кількість селян переїхала до міст. З собою вони привезли і традиції. Спалення солом'яного опудала зими, цілком звичне для будь-якого українського села, в великому місті виглядало феєрично. А катання на конях, яке раніше було звичайною справою, в перші повоєнні десятиліття у великих містах стало досить екзотичною розвагою.

Подивіться на фото масляничних гулянь в Кіровограді з колекції Юрія Тютюшкіна. Це 1950-ті, 60-ті, 70-ті роки. Хіба не чудово?
Переглядiв: 5636
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
Facebook Twitter Viber Skype