×
 
 
історія
Якою була ялинка
Єлисаветграда-Кіровограда
Стародавня німецька традиція прикрашати на Різдво хвойне дерево у наших краях прижилася не відразу, хоча вперше стала насаджатися ще Петром I, який переніс святкування Нового року на 1 січня. Проте тоді ця традиція так і не прижилася і після смерті монарха була забута. Протягом наступних століть мода на новорічні ялинки то з'являлася, то зникала. Кілька разів їх навіть забороняли, як і Діда Мороза. Це вже теж було, у 20-х роках минулого століття Дід опинявся поза законом - як буржуазний пережиток. Та й сам Новий рік тоді перестав бути державним святом…
 
Єлисаветградська ялинка

Мода на різдвяні ялинки з'явилася в імперії завдяки німецькій принцесі Шарлотті – дружині Миколи І, майбутній імператриці Олександрі Федорівні. У 1817 році Олександра Федорівна влаштувала в Кремлі «ялинку» для дітей своїх підданих, як це було заведено у неї на батьківщині. Традиція швидко прижилася при дворі.

А повсюдною ця мода стала, коли штатний піарщик Миколи І Сергій Уваров у 1832 році розробив «теорію офіційної народності». В числі іншого теорія передбачала «олюднення» монархії. Тепер імператор мав сприйматися не як небожитель, а як люблячий батько народу і в першу чергу, звичайно, своїх власних дітей. Сімейні свята були, мабуть, найкращим матеріалом для формування образу люблячого батька.

Імператора, як водиться, наслідували – спочатку тільки багаті дворяни. Адже «ялинка» була не просто сімейною традицією. На свято слід було запрошувати ще й дітей з бідних родин. Після таких свят усі іграшки з ялинки знімали і роздавали гостям. У середині ХІХ століття ялинки прикрашали пожежонебезпечними свічками та їстівними іграшками: яблуками, пряниками, цукерками, горіхами у золотій фользі.

За часів сина Шарлотти та Миколая, «царя – визволителя» Олександра ІІ, який відмінив кріпосне право та провів демократичні реформи, демократизувалася і ялинка. Тепер «ялинки» влаштовували не тільки дворяни, але й заможні купці та міщани – всі, хто міг собі це дозволити. На початку ХХ століття в Єлисаветграді в Зимовому театрі влаштовували «ялинки» для дітей городових та дрібних чиновників, Мері Ельворті щорічно проводила свято для дітей робітників заводу і т.п.

Одночасно хвойне дерево перестає ототожнюватися з благодійним святом для дітей. Тепер ялинки купують і прикрашають просто для себе. На початку ХХ століття в Єлисаветграді, як і зараз, влаштовували ялинкові базари. З початку грудня селяни привозили на продаж зрубані ялинки, в магазинах з'являлися ялинкові прикраси.

Прикраси для домашніх ялинок суттєво відрізняються, адже їх не обов'язково роздарювати – можна дозволити собі щось дороге і ексклюзивне. Доводилося читати, що у той час ялинки прикрашали навіть ювелірними виробами – намистами, сережками, перстнями. Що ж до звичайних ялинкових прикрас, то промисловим способом їх у нас не виготовляли. Їх або завозили з-за кордону (переважно з Німеччини та Угорщини) або замовляли ремісникам – склодувам, гончарам, різьбярам. В ходу були янголи, скляні буси та кулі, паперові та глиняні пташки, дерев'яні різьблені будиночки.
 
Репресована ялинка

Під час Першої світової війни в Німеччині ялинка і ялинкові прикраси набувають особливого змісту – тепер це символ патріотизму, єдності і згуртованості німецької нації. Німці прикрашали різдвяні ялинки з тими ж почуттями, з якими українці сьогодні одягають вишиванки.

Для наших предків ялинка, відповідно, стала ворожим символом. І в 1916 році Синод різдвяні ялинки заборонив.

Після закінчення Першої світової більшовики повернули трудящим ялинки. Пам'ятаєте оповідання Бонч-Бруєвича «На елке в школе» - про Леніна, який разом з Надією Костянтинівною Крупською у 1919 році влаштовує «ялинку» для дітей в Сокольниках у 1919 році? На цей сюжет написані десятки картин. Перші радянські «ялинки» мали таке ж значення, як «ялинки» за часів Миколи І та Олександра ІІ – подарувати свято бідним дітям.

Але саме новорічне дерево починає вважатися символом міщанства, буржуазною традицією, яку треба викорінювати. Наш земляк, геніальний піарщик більшовицької ідеології Дем'ян Бєдний писав жахливі вірші про Діда Мороза та ялинку, наголошуючи: «Советского тут ничего не найти!».

У 1926 році більшовики офіційно засудили влаштування у радянських установах та домах окремих громадян «так званих ялинок». 24 вересня 1929 року було видано декрет Совнаркому, який відміняв усі свята, крім 7 листопада та 1 травня. Новий рік став робочим днем. На початку тридцятих у державних установах навіть створювали спеціальні комісії, які мали з 24 грудня ходити по квартирах співробітників і перевіряти, чи нема в когось з них «антирадянської» ялинки.
 
Але 28 грудня 1935 року в газеті «Правда» з'являється стаття першого секретаря Київського обкому партії Павла Постишева «Давайте организуем к Новому году детям хорошую елку!», в якій нападки на новорічне дерево були названі «лівим загибом». Микита Хрущов пізніше писав про зустріч Постишева зі Сталіним, на який узгоджувалося це питання. Сталін дав добро. У 1936 році новорічну ялинку встановили в Харківському палаці піонерів. У 1937-му розкішне п'ятнадцятиметрове дерево прикрашало Колонний зал Будинку рад. Репортаж про це увійшов до кіножурналу «Радянський Союз» і вже у наступному році непристойним вважалося не встановити ялинку…

У 1937-му повернувся і дореволюційний Дід Мороз, проте вже не один, а з новонародженою онучкою – Снігуронькою.

Офіційним вихідним днем 1 січня в СРСР став тільки у 1947 році. Хоча у кіровоградських газетах часів окупації нам траплялися оголошення про те, що у ті роки в місті було цілих три вихідних: 25 грудня, коли Різдво святкували німці, 1 січня та 7 грудня, коли Різдво святкувало місцеве населення.
 
Кіровоградська ялинка

А от традиції встановлювати ялинки на площах не так багато років. Перша ялинка на площі в Києві з'явилася у 1946 році. Найстаріша фотографія ялинки на площі Кірова, яку нам вдалося знайти, датована 1950-м роком.

Кіровоградці згадують, що другу ялинку у 1960-х встановлювали у Каскадному сквері біля обласного суду.
Ті перші кіровоградські ялинки були цільними. Для свята у лісі спеціально зрубували найбільше і найкрасивіше дерево. «Збірні» ялинки почали встановлювати пізніше, вони були красивіші за природні, просто тому, що більш пухнасті, адже роль гілок грали молоді пишні сосни. Ці ялинки, звичайно, були не такі красиві, як сучасні, - і ілюмінація, і іграшки були скромнішими. Зате вони пахли! І біля них за шалені гроші можна було сфотографуватися з Дідом Морозом і величезним плюшевим зайцем.

Не можемо точно сказати, коли справжні ялинки замінили на штучну хвою – здається, в кінці 80-х. Тоді ж, у часи тотального дефіциту, міську ялинку замість яскравих новорічних куль стали прикрашати звичайними пластмасовими іграшками, всілякими убогими пірамідками, пупсами та надувними м'ячами…
Але це вже новітня історія, яку ми можемо написати разом. Тому звертаємося для читачів: якщо пам'ятаєте якісь історії про кіровоградські ялинки, якщо маєте фото ялинок на площі 1950-х-1990-х років - поділіться (у коментарях або на електронну адресу: info@dozor.kr.ua ). Давайте спробуємо разом написати новітню історію нашої міської ялинки!
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА