×

Живий музей на Кіровоградщині:
Школа Сухомлинського очима медіапорталу DOZOR
У останні дні вересня якось непомітно для широкої непедагогічної громадськості «ЮНЕСКО» відсвяткувало 100-річчя з дня народження кіровоградського педагога Василя Олександровича Сухомлинського. А цього тижня заступник міністра освіти України Павло Хобзей відвідав школу, якою керував Сухомлинський, та меморіальний музей педагога. Завдяки візиту посадовця, школу і музей змогли побачити і кіровоградські журналісти.
Квартира-музей
Павлиська школа і музей стоять прямо на трасі Олександрія-Кременчук. Проте навряд чи тут часто зупиняються туристи. Тобто музей Сухомлинського відвідують часто – педагоги й з України, й з-за кордону. Щороку приїздять вчителі з Китайської Народної Республіки – для них це своєрідна педагогічна Мекка. А от людям, які не працюють в системі освіти, навряд чи спадало на думку зайти в музей та в школу. Дарма - насправді там є, на що подивитися.

Експозицію меморіального музею до 100-річчя Сухомлинського оновили. Тепер тут кілька сучасних, інформативних, стильно оформлених зал, присвячених біографії Сухомлинського та його педагогічній системі. Ця частина насправді не дуже цікава, хіба що машини і станки, які робили в 50-60-х роках старшокласники на уроках праці, а менші школярі їх використовували. Тут є сівалки, молотили, навіть кабріолет (!) – такий собі поні-автомобіль, як справжній кінь, тільки менший за розмірами і не такий швидкий. Сьогодні в Павлиші таку міні-техніку вже не роблять, а шкода…

Цікаве починається за дверима, які раніше вели зі школи у службову квартиру директора. Крихітний директорський кабінет, в якому Василь Сухомлинський колись працював до ранку. Тут при світлі гасової лампи (електрика в Павлиші з'явилася лише в кінці 50-х) вивчив вісім іноземних мов, написав дисертацію та кілька книг… На столі - рукописи, листи, книги і перевернуті окуляри, наче господар вийшов тільки на хвилинку.

А далі – сама директорська квартира: кухня, вітальня, бібліотека. Не знаємо, як це вдалося працівникам музею, але з точки зору атмосферності, це, мабуть, найкращий музей, в якому нам довелося бувати. Переступаючи поріг, просто переносишся на 60 років назад. Квартира Сухомлинських зовсім не схожа на музей. Вона обжита, справжня. Тут навіть пахне не музеєм, а оселею, затишком, книжками.
Треба трохи сказати про історію Павлиської школи. Корпус, в якому зараз знаходиться музей - це «стара школа», збудована ще у 1909 році. Приміщення школи типове для тих часів, але профінансували будівництво мешканці Павлиша - на школу збирали по 2 рублі з кожної десятини землі. Тож на кухні тут кахлі початку ХХ століття, такого ж віку пічка з вбудованим чаном та двома конфорками. Посуд і меблі – новіші, 50-60-х років. Більшість з нас бували в таких кухнях: фарбований стіл із дошок, такі самі фарбовані табуретки, білосніжні коротенькі шторки на піввікна. І червоні в білий горох чашки на столі – чайний сервіз, ознака респектабельності.

У вітальні – диван та крісла, фотографії на стінах, телевізор – перший у Павлиші, на який ходили дивитися, як на диво. І книги – сотні, тисячі книг. Частина вітальні і бібліотека заповнені стелажами від полу до стелі, поряд – дерев'яна драбина, щоб можна було діставати книжки з верхніх полиць. У кожній книзі - екслібрис «Бібліотека В.О.Сухомлинського». Годинник, транзистор з іменним дарчим написом, настільна і лампа...

Тут хочеться затриматися, сісти в крісло, погортати книжку. За часів Сухомлинського будь-хто з учнів чи вчителів міг зайти в директорську бібліотеку і взяти з полиці будь-яку книгу. Сьогодні це теж можна. І це надзвичайно приємно. Не через Сухомлинського. Тут, у цій квартирі, дуже добре розумієш: Василь Сухомлинський, ледь не канонізований радянською педагогікою ще за життя, небожителем зовсім не був. Він був звичайним сільським інтелігентом. І ці книги на полицях так хвилюють саме через те, що їх впізнаєш! Такі ж гарантовано були в бібліотеках у ваших бабусь і дідусів. Ви гарантовано вже гортали їх у дитинстві, сидячи у такому ж кріслі…
Нова українська школа з півстолітньою історією
А справжнім музеєм Сухомлинського-педагога можна вважати саму павлиську школу. Варто трохи прогулятися її територією, щоб зрозуміти: саме так має виглядати школа.

Величезний сад, де кожен перший клас щоосені саджає своє плодове деревце і потім доглядає його, виноградник, ягідник, оранжерея, «Галявина казок», клумби, альтанки, зелені куточки, невеличкий саморобний ставок-басейн з водоспадиком і альпійської гіркою.

У павлиській школі немає садівників – все це роблять учні! І їхні батьки не проти, навіть навпаки.

«До нас дітки у шість рочків приходять, - каже одна з вчителів, - деякі навіть віник не вміють в руках тримати. А в кінці навчального року вже і батькам допомагають, і самі у себе в дворі квіти вирощують».

Школа складається з багатьох маленьких корпусів, на один-два кабінети, біля кожного корпусу – клумба, альтанка. Ці корпуси будували в післявоєнні роки вчителі разом з учнями. Коли Сухомлинський став директором павлиської школи, тут вчилися в три зміни, тож він і прийняв рішення не чекати милості від районного керівництва, а почати потроху будувати школу самим. Спочатку будиночки були саманні, сьогодні вони обкладені цеглою. Звичайно, вони старенькі, більшість потребує ремонту. Але це все одно не порівняти з типовими школами.

У найбільшому двоповерховому корпусі – початкові класи з другого до четвертого. Шестирічки окремо – у новому корпусі, на будівництво якого колись виділили кошти китайці. Власне, тут ми вперше побачили, як насправді має виглядати Нова українська школа. Один перший клас проводить урок на «Галявині казок», другий – біля водоспадика, третій – поки що в приміщенні. В усіх трьох перших класах вже є і парти, і дидактичний матеріал, і комп'ютерна техніка (взагалі, як повідомила нам начальник відділу освіти РДА Олена Самородченко, 2 вересня в усіх школах Онуфрієвського району вже були парти і дидактичні матеріали для першачків). У холі є ігрова зона, але там ніхто не бавиться. Навіщо? В Павлиші вважають, що діти мають гратися на вулиці – там і місця більше, і для здоров'я корисніше.
Власне, НУШ (хіба що без ноутбуків та проекторів) була в цій школі ще 60 років тому. Шестирічки (а саме Сухомлинському належить ідея приймати дітей до школи у шість років і в першому класі навчати їх в ігровій формі, щоб вони звикли до школи і полюбили її) завжди займалися в окремому корпусі і значну частину дня проводили на вулиці. У всіх інших теж є «зелені» уроки – в саду, в альтанках, на «Галявині казок» чи в оранжереї.

Так звана «інклюзивна освіта» теж ні для кого в Павлиші не новина. Це знов-таки Сухомлинський і придумав, і науково обґрунтував. Тут завжди брали в школу всіх діток, не заморочуючись з діагнозами, і вчили всіх, а якщо хтось не може засвоїти матеріал, то й нічого, хай спілкується з однолітками, вбирає інформацію і вчиться в міру власних здібностей. Сьогодні в кожному з трьох перших класів школи є «нетипові» дітки і це нікого не бентежить - от би послати на стажування в Павлиш кіровоградських батьків та педагогів…

Звичайно, це все зовнішні ознаки. І ми розуміємо, що насправді, проблем в Павлиші не менше, ніж у будь-якій іншій школі. Та й діти, які ростуть у цій школі-парку, навряд чи знають, що в інших школах учнів не випускають з приміщень і не дозволяють їм бігати навіть на перервах, а тим більше не створюють для них маленьких дерев'яних будиночків, «галявин казок» та зручних альтанок, тож навряд чи можуть зрозуміти, як їм пощастило…

Треба віддати належне адміністрації школи і районному відділу освіти. До приїзду голови облдержадміністрації, заступника міністра та журналістів тут готувалися – як же без цього? Виставили, наприклад, по всі території школи банери з портретами Сухомлинського та цитатами з його творів. Але це дрібниці. Параду дітей з прапорами, хліба-солі і хору хлопчиків у шароварах не було, і це надзвичайно тішить. Може, це нова тенденція?
Переглядiв: 1852
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕКСІЙ  КАПРИЦЯ
фотокореспондент: ОЛЕКСІЙ КАПРИЦЯ