×
історія
Жовтень 1917-го в Єлисаветграді:
Заколот на заводі Ельворті, характеристика Леніна та червоногвардійський «рояль у кущах»
Рівно сто років десь там, у Петербурзі, за тисячу кілометрів від нашого міста, Володимир Ленін та наш земляк Лев Троцький вже підготували і розпочали збройне захоплення влади. Збройні повстання готувалися давно. І готувалися по всій імперії – руками людей, які навряд чи розуміли масштаб подій та щиро вірили, що роблять добру справу. Єлисаветград не був винятком. Тут була своя «революція» - поки що не дуже страшна і не дуже кривава.
«Безумна спроба купки демагогів»?
У 1927 році, до десятиріччя Великої жовтневої соціалістичної революції, вийшла книжка «Годы борьбы. Сборник материалов по истории революционного движения на Зиновьевщине». Потім, у тридцяті роки, ця книжечка була вилучена з усіх бібліотек. Як не дивно, проте «Роки боротьби» - і досі найоб'єктивніше видання про історію більшовицької організації у нашому місті. Певно, тому що видана вона була через десять років після описаних подій. Відверто брехати було ще не можна, та й влада тоді ще не дуже захопилася переписуванням історії.

Якщо вірити збірці, тільки у квітні 1917 року у Єлисаветграді була створена Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП). Збиралися у вегетаріанській столовій на вул. Івановській (зараз Чорновола). Партія швидко розросталася і почала ділитися, як амеба, на невеличкі групи: інтернаціоналісти (до яких належав, наприклад, Ігор Тамм), українські соціалісти, «намітилася і група, яка співчувала більшовикам».

Провідну роль у цій групі книга відводить Трифону Гуляйницькому - фронтовику, робітнику заводу Ельворті, майбутньому міському голові Зінов'євська та почесному громадянину Кіровограда. Проте, як стане зрозуміло далі, Гуляницький зробив для єлисаветградських більшовиків набагато більше, ніж створив організацію.

Проте аж до самого жовтневого перевороту у місті було аж надто спокійно. Дізнавшись про переворот, місцева РСДРП засудила збройний захват влади! 8 листопада 1917 року газета «Голос Юга» опублікувала резолюцію групи «Єдність», в якій події описували так: «Безумна спроба незначної кучки демагогів шляхом брехливих обіцянок залучити малосвідомі народні маси на шлях анархії та руйнування з метою захоплення влади у державі».

Вже за кілька днів РСДПР розглядала новий документ – про визнання Центральної Ради. «У місті назрівала загроза збройного повстання, - повідомляється у книзі. – Тільки залишалося з'ясувати, хто буде очолювати виступ: більшовики або місцеві прихильники Центральної Ради. Ці останні мали в своєму розпорядженні збройних гайдамака і командирів».

Мабуть, автори натякають на Василя Акацатова – українського есера, в.о. начальника Кавалерійського училища та військового комісара Єлисаветграда у 1917 році. Наступного року Акацатов сформував власну військову сотню і воював вже на боці Гетьманській армії. Проте в кінці 1917-го року Гуляйницький і Акацатов вважали один одного союзниками.

«Клан партійних циган»
Прихильники Центральної Ради чекали на приїзд у місто єлисаветградця, генерального секретаря Ради Володимира Винниченка. Але він так і не приїхав. Зате приїхав інший земляк - Зінов'єв.

Один з головних організаторів жовтневого перевороту у Петербурзі менше, ніж через місяць, приїхав на батьківщину – агітувати місцевих робітників. Доводилося читати, що Зінов'єв був неперевершеним оратором. Проте, здається, у Єлисаветграді йому тоді не дуже пощастило:

«21 листопада до нас в місто приїхав тов. Зінов'єв і читав лекції в міському театрі про Жовтневий переворот, а 25-го, з його участю, відбулося засідання місцевої Ради Робітничих Депутатів, на якому у всю шир постало питання про організацію Радянської влади в Єлісаветграді. Збори тривало 12 годин: з 7 вечора до 7-ї ранку і були дуже бурхливими».

У своєму виступі Зінов'єв звернувся перш за все до прихильників Центральної Ради. Він завірив, що більшовики підтримують ЦР, тільки просять про дрібницю – «очиститися від буржуазії», добровільно передати владу радам робітників і селян. Згоди тоді так і не дійшли.

А напередодні приїзду Зінов'єва, 19 листопада 1917 року, найвпливовіша єлисаветградська газета «Голос Юга» опублікувала характеристику на Леніна, написану письменником Мінжинським для паризької газети: «На ділі, а не тільки в одній уяві отримавши владу, Ленін наколобродить і начудить не гірше Павла на престолі. Нелегальний діяч російського самодержства, Ленін вважає себе не тільки природним наступником російського престолу, коли він очиститься, але й єдиним спадкоємцем інтернаціоналу. Ленін – це політичний єзуїт, який підходить з ділами та ідеями марксизму до своїх імперіалістичних цілей (…) Ленінці – не фракція, а клан партійних циган з зичними голосами, які, розмахуючи батогами, уявили, що їхнє невід'ємне право – встати на чолі робочого класу».

Низка приємних випадковостей
18 січня 1918 року у Єлисаветграді був створений Військово-революційний Комітет, який урочисто оголосив, що влада в місті перейшла в руки робітників і селян. Розмістився Комітет у приміщенні Кавалерійського училища.

У той же час почали створювати Червону гвардію. Книга «Роки боротьби» повідомляє, що працівники заводу Ельворті охоче записувалися у гвардію, проте їй не вистачало головного – зброї.

Далі по тексту: «Зовсім випадково, зброю вдалося добути. 20-го січня 1918 р., в суботу, робочі, як завжди, закінчили роботу о 2 годині дня, залишився на роботі один тільки ливарний цех. Член партії т. Гуляницький з двору ливарного цеху випадково помітив, що з лінії залізниці біжать хлопчики й тягнуть гвинтівки, патрони, гранати. Він запитав хлопчаків, де вони все це беруть, вони відповіли: на вокзалі, на 5-му шляху стоїть цілий поїзд, кинутий солдатами. Тов. Гуляницький викликав Скульського і Чернишова, відправився з ними на вокзал і тут знайшов поїзд. Під загрозою револьвера, машиніст подав поїзд до заводської рампи».

Озброєна Червона гвардія спочатку героїчно захопила редакцію «Голоса Юга», а потім «евакувала» миколаївський банк – ну, щоб випадково не дістався німцям. «Евакуація мала бути дуже несподіваною, - повідомляє видання «Роки боротьби».Були приготовані два грузовика, один легковий і один бронеавтомобіль. (…) Директор банку спочатку противився, але потім змирився».

Звичайно, це був ще далеко не кінець. Це був початок страшної громадянської війни. Війни, якої начебто не було. Кароль Шимановський та Генріх Нейгауз ще давали концерти в приміщенні обласного суду, а на Кавалерійському плацу вже ховали без розбору тих, хто загинув «за оборону Єлисаветграда» - українців і євреїв, поміщиків і червоноармійців. А скоро настане час, коли їх вже нема кому буде ховати, – трупи залишатимуть на вулицях…

Зараз страшно навіть подумати, скільки десятиліть радянський народ святкував 7 листопада як дату народження нового щасливого життя… Проте, мабуть, і забувати цю дату не слід. Це трагічна дата – дата початку кривавого кошмару, який на кілька наступних років охопив усю країну, в тому числі і наше місто.
У статті використані матеріали сайту Державного архіву кіровоградської області, з архівів Василя Ковпака та Юрія Тютюшкіна.
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА