×
 
 

Історія


Як виглядала головна площа Кіровограда
200 років тому

Останнім часом у кіровоградців з'явилося ще одне питання для дискусій: якою повинна бути центральна площа міста? З тим, що на ній не має бути пам'ятника Сергію Мироновичу, хай і роботи видатного скульптора Манізера, погоджуються майже всі. Але що має бути? Інший пам'ятник чи краще просто фонтан і квітники? Які функції має виконувати центральна площа: бути місцем відпочинку для городян чи візитівкою для гостей міста? Місцем проведення концертів чи вшанування пам'яті? Зазвичай в таких дискусіях посилаються на досвід інших міст. А давайте згадаємо, якою була ця площа 200-150-100 років тому, як вона виглядала і які функції виконувала.

 
Подарована земля

З 1930 року ця площа носила ім'я Сергія Мироновича Кірова, а до цього називалася просто – Міський бульвар. А ще раніше, 200 років тому, на цьому місті були кам'яні будівлі з великими підвалами, які належали тодішньому міському голові Єлисаветграда Івану Фундуклею. У 1834 році ці будівлі знищила пожежа.

Пустир, який залишився, син Івана Фундуклея подарував місту. Спочатку тут збиралися побудувати палац на випадок приїзду у місто поважних осіб. Однак потім триповерховий палац вирішили будувати біля плацу на тоді ще безіменній вулиці – саме палац дав їй назву Дворцова. А тут, перед дерев'яною будівлею міської думи, влаштували ще один плац, який, за прикладом Ковалівського бульвару, обсадили двома алеями дерев.

Проте у якості плацу для маневрів площу перед міською думою майже не використовували. Зате вона швидко стала улюбленим місцем відпочинку городян. Назва Міський бульвар сьогодні є доволі умовною. Доцільніше назвати це місце сквером або парком. Адже посеред «бульвару» стояв фонтан, а навколо розташовувалися магазини, буфет, лави, ротонди, квітники і т.п.
Вид на будинок з Аполлоном, 1941 рік.
«Виставка досягнень прогресу»

14 березня 1880 року у Єлисаветград прибув технік товариства електроосвітлення «Яблочков і К*» і запропонував міському голові Пашутіну новий вид послуг — електричне освітлення. Пашутін відразу зацікавився. Через шість років інженер Павло Яблочков презентує свій винахід на Міжнародній виставці у Лондоні. «Свічки Яблочкова» стануть сенсацією, їх почнуть використовувати для освітлення паризьких вулиць. Проте у Єлисаветграді свічки Яблочкова з'явилися раніше – у 1880-му. На те, щоб влаштувати першу у місті електростанцію та провести електрику на Міській бульвар, міській владі вистачило одного тижня! Місцева преса зазначала, що "освітлення вдалося і було вельми ефективне". Невдовзі лампи інженера Яблочкова освітлювали майже всі адміністративні установи, навчальні заклади та центральні вулиці Єлисаветграда.

Взагалі усі блага цивілізації, які з'являлися в Єлисаветграді, Пашутін у першу чергу випробовував саме на Міському бульварі. Тож це місце стало наче постійно діючою виставкою досягнень цивілізації. Так, тільки-но з'явилися у місті водонапірна вежа та водогін, перед міською думою побудували фонтан «Родючість та достаток» у вигляді жіночої фігури, що тримала у руках фонтануючу чашу. Для цього, до речі, у місто запросили інженера Михайла Алтухова, який до цього збудував водопровід та дві водонапірні вежі у Царському Селі. Пізніше фонтан демонтували та перенесли у праве крило двору жіночої гімназій на Петрівській вулиці (зараз – старий корпус педуніверситету).

У 1886 році міський голова Єлисаветграда Олександр Пашутін за власний кошт огородив бульвар кованою решіткою, яка обійшлася йому в чималу на той час суму – 6000 рублів. Для порівняння: царський інженер Алтухов за влаштування фонтану отримав 1397 рублів. Ще раніше, у 1875-му, міська влада дозволила провізору Перримонду та купцю Лайєру побудувати на Міському бульварі великі торговельні павільйони, які власники через п'ять років зобов'язані були подарувати місту. Пізніше в одному з них проводилися Єлисаветградські загальні збори, в іншому був влаштований буфет. Крім великих павільйонів, на бульварі були ще й дерев'яні кіоски – їх так само будували місцеві комерсанти, використовували протягом п'ятьох років на власний розсуд, а потім дарували місту. Погодьтеся: чудовий спосіб залучення інвестицій на розвиток міської інфраструктури!
 
«Не было бы ни города, ни красоты, ни легенды»

Тож у кінці XIX – на початку XX століття площа перед міською думою перетворилася на затишний парк з фонтаном, ліхтарями, лавками та павільйонами. З одного боку міського бульвару був розташований ресторан-вар'єте «Модерн», приміщення якого, на жаль, не зберіглося – на тому місті зараз готель «Україна». З іншого – будинок з Аполлоном. Цей будинок стоїть і досі, хіба що давно немає Аполлону. Його прибрали у 1954, коли святкували 10-річчя визволення Кіровограду. На місце Бога Світла причепили герб СРСР та щит з висловом Сталіна «Наше дело правое – мы победили».

Але все це буде через багато років, а поки що, як писав наш земляк Дон Амінадо: «Достопримечательностью города была, конечно, деревянная каланча, венчавшая старое, унылое здание городской Думы, выкрашенное безнадёжной охрой николаевских времён. На самой вышке, обведенной незамысловатой решётчатой оградой, с утра до вечера, и с вечера до утра, равномерно, как маятник, взад и вперёд, во всём своем непревзойдённом величии, шагал тот самый красавец-пожарный, без которого не было бы ни города, ни уезда, ни красоты, ни легенды».

Олександр Пашутін у своєму «Історичному нарисі» писав, що квітники та газони на Міському бульварі поливали щодня, а сам бульвар ретельно охороняли. Проте іноді і надто ретельно. Так, у 1905 році місцева поліція заарештувала сторожа Осадчого. Як повідомляла газета «Голос Юга» від 9 серпня: «Випадок дикої розправи стався на Міському бульварі. Сторож Осадчий побачив, що прислуга ресторану Боженко-Дем'янова пройшла по газону, накинувся на неї та почав наносити удари палкою по голові. Удари були настільки сильні, що молода дівчина у непритомному стані впала з ніг. За допомогою публіки, що збіглася на місце, постраждалу доставили у місцеву лікарню, де її привели до тями».

Звичайно, прислугу Боженко-Дем'янову шкода. Проте, якщо б існувала машина часу, яка б дозволила хоча б на кілька місяців запросити у сучасне місто міського голову Олександра Пашутіна, то було б, здається, непогано, щоб він захопив із собою і сторожа Осадчого…

 
 
 
 
Переглядiв: 4333
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА