×
 
 
арт
5 найцікавіших кіровоградських художників минулої епохи - вибір сайту DOZOR
Кіровоградських художників, які народилися і виросли в СРСР, ми знаємо менше, ніж єлисаветградських. Їм просто не пощастило з часом. Змушені творити тільки у рамках соцреалізму, малювати портрети вождів для демонстрацій та тематичні картини з життя передовиків виробництва на замовлення, радянські кіровоградські художники просто не мали змоги повною мірою розкрити власний талант. Проте в останні роки ми потрохи вчимося цінувати і соцреалізм, адже навіть у часи, коли право на існування мав тільки один художній метод, народжувалися справжні генії.
1
Володимир Федоров (1920-1986)
 
Майбутній художник народився у Єлисаветграді у 1920 році, виховувався у родині Нейгаузів (бабуся Федорова працювала у Нейгаузів економкою), тож з дитинства займався музикою. Проте вибрав живопис. Закінчив Одеське художнє училище і майже відразу потрапив на фронт. Після Великої вітчизняної війни працював у кіровоградському художньому фонді.

Федоров був якраз із тих художників, які задихалися в рамках соцреалізму. Кажуть, у нього було багато зривів, він кидав писати взагалі. Потім повертався до живопису, без якого все ж таки не міг існувати.

Володимир Федоров майстерно малював Леніна, навіть у сталінські часи, коли дозвіл на портрети вождя отримували дуже небагато художників, молодий живописець Федоров його мав. І це завжди виручало його. Одна вдала жанрова картина з Іллічем - і можна кілька місяців спокійно малювати пейзажі.

Сьогодні ми і пам'ятаємо його перш за все як чудового пейзажиста і портретиста. Проте найвідоміша його картина у нашому місті - це, мабуть, портрет його друга колекціонера Олександра Ільїна. Просто тому, що цей портрет дуже часто використовують для ілюстрації публікацій про Ільїна та його колекцію.
2
Борис Вінтенко (1927-2002)
Борис Вінтенко, який народився в Обознівці, теж закінчив Одеське художнє училище, теж працював у кіровоградському художньому фонді та художньо-виробничих майстернях.

Свого часу Борису Вінтенку довелося попрацювати з видатним українським імпресіоністом Миколою Глущенком. І він назавжди став прихильником імпресіонізму.

З часом художник створив свою власну неповторну манеру живопису, яку він сам назвав серпанковою. Ви, безумовно, впізнаєте його серпанкові пейзажі на будь-якій виставці: сріблясто-мерехтливі, з широкими обріями, високими тополями, ланами і полями, на які ми дивимося наче крізь димку.
 
 
3
Броніслав Домашин (1927-2000)
В принципі офіційна біографія Домашина майже така ж: армія, Одеське художнє училище, кіровоградські художньо-виробничі майстерні.

Проте, на відміну від Федорова, Броніслав Домашин був художником свого часу, свого покоління. Художній метод соціалістичного реалізму був для нього цілком природнім. Він просто любив малювати і малював: доярок і свинарок, портрети вождів, а також дуже свіжі, наповнені світлом та кольорами пейзажі. Сьогодні ми знаємо його перш за все завдяки пейзажам. Але треба сказати, що і портрети передовиків виробництва виходили у Домашина не гірші. Просто сьогодні ми, мабуть, ще не здатні оцінити ці картини.
 
 
4
Петро Оссовський (1925-2015)
 
Один з основоположників суворого стилю у живописі, членкор Академії мистецтв народився у Малій Висці. Проте, коли Петру Оссовському було шість років, його батька запідозрили в участі у білогвардійському русі, і родина швидко втекла у Нижній Новгород. Мабуть, саме завдяки цьому творча біографія Оссовського склалася набагато краще, ніж у його ровесників, які залишилися на батьківщині. Петро Павлович навчався в державному художньому інституті імені Сурікова, їздив у творчі поїздки до Куби та Мексики, отримав золоту медаль Італійської академії мистецтв.

Проте залишитися в Москві Оссовський не схотів, переїхав до Пскова. Він дуже любив це місто, його багатовікову історію, архітектуру, церкви і монастирі.

На батьківщину Оссовський повернувся на початку 2000-х. Повернувся разом зі своїми полотнами. Він подарував нашому місту стільки картин, що вистачило на окремий музей – галерею Петра Оссовського. Коли кіровоградські музейники везли картини із Пскова, то надзвичайно хвилювалися, адже дарунок майстра оцінили в три мільйони доларів!

Але справа навіть не у вартості подарунку. Приїхавши на батьківщину один раз, Петро Оссовський полюбив наш край, який майже не пам'ятав. Полюбив його природу, людей, які тут живуть. У наступні роки він приїздив регулярно, писав українські пейзажі і щедро дарував свої роботи українським музеям.
 
 
5
Андрій Ліпатов (1960-2010)
 
Ми вирішили написати про Андрія Ліпатова в цій статті тільки тому, що його вже немає. Проте з першого погляду на його картини стає зрозуміло, що він належить до іншого покоління художників. Професійної художньої освіти Ліпатов не мав, та й повністю присвятив себе живопису тільки у 1993 році, тож соцреалізм ніяк не вплинув на його стиль.

«Наївні» полотна Ліпатова – це цілий світ, яскравий світ дитячих мрій і суцільного свята. Старий Єлисаветград, українські свята та спокуси едемського саду очима українських мужиків, стилізовані портрети друзів художника – усе це сповнене радості. Здається, повісиш таку картину вдома - і щоранку прокидатимешся щасливим. Принаймні, будь-яка виставка картин Ліпатова діє саме так - робить глядачів щасливими.

А ще ці картини дуже іронічні, придивишся (а більшість картин Андрія Ліпатова можна роздивлятися годинами) – і знаходиш дуже багато кумедних деталей, влучно помічених художником. Недарма сам Ліпатов казав, що він перш за все споглядач життя.

 
 
Далі в рубриці «АРТ» читайте про п'ятьох найцікавіших сучасних кіровоградських художників.

Про п'ятьох найцікавіших художників Єлисаветграда можна прочитати за посиланням.
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА