×
 
 
історія

Жінка з тарілкою, каскадний сквер та Волго-Донський канал: Якими були фонтани Єлисаветграда-Кіровограда (ФОТО)

 
У спеку у великому місті немає нічого приємнішого, ніж посидіти кілька хвилин біля фонтану. Якимось чином струмінь звичайної водопровідної води дарує прохолоду і свіжість – і у більшості великих міст цей «засіб від спеки» активно використовують.
На жаль, ані Єлисаветград, ані Кіровоград ніколи не можна було назвати містом фонтанів. Перший фонтан з'явився у нашому місті у 1893 році і здався городянам справжнім дивом.

Наш земляк Дон-Амінадо писав: «Води в Інгулі тільки й вистачало, що для весняної повені. (…) А для щоденних потреб щасливого населення їздили по місту невгамовні водовози з величезними, грюкати, розхлябаними бочками. І за півкопійки, тобто за мідний гріш готівкою, хто завгодно міг отримати два повних відра на все про все на цілу добу, для куховаріння, миття та гоління, і інших культурних надмірностей. І самовари ставили, і щі і борщі варили, і стільки поколінь виростили! А вже скільки пожеж ось цими самими відрами загасили - і не згадаєш навіть».

А тут (тільки уявіть собі таке марнотратство!) прямо на міському бульварі жінка з тарілкою на голові і з цієї тарілки цілодобово тече собі чиста вода…

 
Ключі від фонтану

 
Перший єлисаветградський фонтан відкрили одночасно з міським водопроводом 17 травня 1893 року.

«Близько одинадцятої години служіння в Успенському соборі закінчилося і хресний хід на чолі з хоругвами і духовенством попрямував до фонтану. (…)Після закінчення молебня міський голова відкрив ключем фонтан і маса струменів вирвалося на волю, спадаючи міріадами алмазних блискіток, одночасно пущені були струмені з трьох розташованих поблизу бульвару пожежних кранів. Тріск води, що вихоплювалась з пожежних шлангів, звуки гімназійного оркестру, що виконував «Боже Царя Бережи», спів соборного хору - все злилося разом і посилювало торжество» (Олександр Пашутін. «Історичний нарис м. Єлисаветград»).

Це, здається, єдиний уривок, де міський голова дозволив собі вдатися до емоцій, зазвичай він тільки повідомляє факти. Здається, Олександр Пашутін, який відкрив ключем фонтан, був зачарований цим видовищем, як і усі інші городяни.

А збудував перший єлисаветградський фонтан Михайло Іванович Алтухов – «не ремісник-водопровідник, а художник водопровідної справи», який влаштував водопроводи у Калузі, Царському селі та Єлисаветграді. Той перший фонтан обійшовся місту у величезну суму - 1997 рублів.

 
Єлисаветградські фонтани
Проте вода в Єлисаветграді залишалася досить дорогою. І за наступні два десятиліття у місті збудували лише кілька фонтанів. Один з них знаходився перед жіночою гімназією (зараз педуніверситет). Анна Дмитрян побудувала фонтан біля головного корпусу своєї лікарні на вулиці Костельній. Існував фонтан і на Театральній площі.

Єлисаветградка Марія Плахотіна у спогадах «О людях, времени и о себе» пише про те, що ще один фонтан, обсаджений квітами та туями, знаходився у так званому «Пасажі». Криті ряди магазинів («Пасаж») були розташовані на місці сучасного готелю «Київ».

Звичайно, у 1917-1920 роках фонтани у місті не працювали, більшість з них у той час були зруйновані. А у наступні два десятиліття було не до фонтанів. У довоєнний час у місті встановили два фонтани на центральній площі (місце першого єлисаветградського фонтану зайняв Сергій Миронович) та збудували один фонтан у Ковалівському парку.

 
 
 
Фонтанний бум
 
У п'ятдесяті роки місцеві архітектори почали шукати інші форми роботи з водою. Після відкриття у 1952 році судноплавного Волго-Донського каналу у нас, в Кіровограді, з'явився власний канал в мініатюрі. Краєзнавець Сергій Шевченко писав, що навколо пам'ятника Леніну у Ковалівському парку обладнали бетонні впадини, що зображували Чорне і Каспійське моря та відрізки річок Волги і Дону, і з'єднали їх каналом. Наповнивши водойми, запустили рибу – звичайних карасів та коропів.

«З ранку до вечора юрмилися навколо "каналу" малеча й дорослі, не пригадую випадку, щоб хтось намагався зловити рибину чи кинути у воду якийсь предмет. Єдина, мабуть, у своєму роді у всій країні гідроспоруда проіснувала кілька років, доставляючи насолоду тисячам людей», - пише Шевченко.

Справжнім витвором мистецтва архітектора Володимира Сікорського, який працював у нашому місті в кінці 1950-х, став Каскадний сквер за обласним судом. Каскад басейнів починався від школи № 10 (зараз лікарня Святого Луки) і спускався униз до вулиці Пермської. П'ять басейнів з водою були розміщенні один над одним так, щоб вода з верхніх басейнів постійно стікала у нижні. Якийсь час цей каскадний сквер був одним з улюблених місць відпочинку городян. Але коли будували приміщення обласної прокуратури, сквер чомусь повністю зруйнували, залишивши на його місці потворний пустир…

Що ж до фонтанів, то їх у 50-80 роки будували у кожному парку, сквері. Фонтани були на площі Богдана Хмельницького, у парку Крючкова, на території дитячої обласної лікарні і т.п. Власні невеликі фонтани будували навіть у дитсадках. Ми пам'ятаємо фонтан у дитсадку № 22 на вул.Комарова, здається, у кінці 1970-х він вже не працював, проте у спеку в нього набирали воду, і дозволяли дітям гратися поруч.

А пам'ятаєте «Хлопчика з лебедем» у Ковалівському парку, який багато років радував малюків та смішив підлітків?
У вісімдесяті роки на Інгулі поряд з Набережною створили дуже цікавий фонтан – точніше групу фонтанів, які били прямо з річки. Здається, пропрацювало це диво лише один чи два роки.

Ну і як не згадати останній радянській фонтан, залишки якого є і зараз? Родина пантер біля дитячої поліклініки була «оазою», біля якої в спеку відпочивали діти і дорослі. Тут був водоспад, над яким сидів батько-пантера, та неглибокі басейни, в яких купалися діти. З нижніх басейнів били невеликі фонтанчики. У цьому році на конкурс проектів громадського бюджету подавали проект «Реставрація фонтанно-скульптурного комплексу «Пантери»», проте він не набрав достатньої кількості голосів.

А автор цих пантер – скульптор Григорій Савченко – до речі, і нині живе і працює у Кіровограді. От би дійсно відновити цей комплекс…


 
 
Роздивіться фотографії кіровоградських фонтанів 1950-1980 років з колекції Юрія Тютюшкіна. Давайте спробуємо разом згадати, де вони знаходилися.
 
 
 
 
 
 
 
Переглядiв: 20745
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
Facebook Twitter Viber Skype