×
25-річна кропивничанка після роботи в Ізраїлі повернулася до України засновником IT-проекту
25-річна кропивничанка Аліса Висока у 18 років вирішила змінити своє звичне життя. Замість того, щоб обрати родинну професію лікаря, вона вирішила полетіти в Ізраїль та знайти своє справжнє покликання. Змінивши низку професій та компаній, дівчина повернулася до України для того, щоб створити успішний стартап в галузі IT- технологій. Про те, як знайти справу свого життя та не здаватися труднощам і перепонам – Аліса розповіла в інтерв'ю медіапорталу DOZOR.
За словами дівчини, її шлях в IT-сферу- це сплетіння обставин і спонтанних рішень. І навіть коли обставини та рішення були не досить вдалими, вона не складала рук та працювала – за кілька років в Ізраїлі кропивничанка встигла змінити низку фахів, хоча все могло бути інакше і простіше: вступ до медичного вишу, безтурботні студентські роки і частіші зустрічі з рідними.
- Я народилася і виросла в Україні - в Кіровограді. В цілому я непогано вчилася в школі, у мене хороша сім'я, багато хто з моїх рідних працювали медиками. Тому після закінчення школи батьки теж бачили мене в цій сфері. Я здала іспити, поступила в три медичних ВНЗ - в Києві, Харкові, Одесі. Але я абсолютно точно усвідомлювала, що хочу самостійного життя і досягати всього самій. Моя мама була проти - вона вважала, що спочатку потрібно закінчити виш, а потім вже пробувати працювати в іншій країні. Я ж вирішила все зробити по-своєму і виїхати в Ізраїль - у мене єврейське коріння, тому така можливість у мене була.
- Як зараз пам'ятаю цей день, коли дідусь з мамою мене проводжали в аеропорт і перед вильотом дідусь сказав: «Ну все, ось ти поринаєш у доросле життя». У цей момент мені стало страшно. У мене були друзі, хлопець, сім'я, але потрібно було з усіма розлучитися, щоб домогтися чогось у житті без допомоги батьків. Зайшовши в літак, я побачила хлопців, з якими буду працювати. Ми летіли по одній програмі «Маса», на якій нас навчали віндсерфінгу, після цього ми ставали інструкторами і давали уроки серфінгу туристам. Програма була розрахована на рік. Ми вирушили в південне місто Ейлат на Червоному морі. Я не знала, що мене чекає, але чітко розуміла, що досягну успіху і моя сім'я буде мною пишатися.
Спочатку кропивничанка відчула складнощі: через мову, різні менталітети українців та євреїв. Крім цього, доводилося працювати на кількох роботах.
- Після переїзду до Ізраїлю я почала вчити мови, традиції цієї країни. Менталітет їхніх жителів дуже відрізняється від українського. Ізраїльтяни, як правило, галасливі, нетерплячі, не завжди толерантні, можуть бути занадто прямими, що наших людей призводить в шок. Виховання дітей спочатку відрізняється від нашого, там трохи інші цінності і звичаї. З цієї причини багато людей поверталися до своїх країн. Я теж перший рік була в шоці від їх поведінки. Наприклад, у них прийнято тільки до 23-25 років вступати в універ, і тільки до 27-29 вони розуміють, ким хочуть бути, а після 30 починають замислюватися про створення сім'ї. Тобто вони живуть в кайф і одним днем, нікуди не поспішають. І навіть в 70 років вступити до університету - це нормально. Одному моєму однокурснику 70 років, і він CMO в компанії Toyota. Таких прикладів у мене багато.
Через два роки життя в іншій країні дівчина почала відчувати себе комфортно і полюбила культуру, традиції. Місцеві жителі почали сприймати її за свою.
- Я настільки змінила свій погляд на життя, що місцеві думали, ніби я народилася там. В цілому я полюбила цих людей і побачила інші їх якості, такі як патріотизм, бажання допомогти, легке відношення до життя, незважаючи на дуже часті біди (пов'язані з терактами і війнами). Паралельно з освоєнням менталітету і мови я почала працювати - займалася прибиранням, була обслуговуючим персоналом, аніматором, знімалася в рекламі, проводила різні майстер-класи для дітей. Було складно. А після смерті дідуся, який допомагав фінансово моїй мамі і сестрі, мені довелося допомагати їм самостійно. Я економила на всьому, висилала гроші рідним, вивчала мову і багато працювала.
Аліса проживала в Ізраїлі, працювала і потрапила до лав армії – мріяла служити в бойових військах, втім через показники зросту та ваги потрапила до напівбойових. Каже: армія зробила її сильною і невразливою, зокрема, і до перепон на життєвому шляху.
- Я дуже хотіла служити в армії. В Ізраїлі є кілька варіацій служби - в тилу, в напівбойових і бойових військах. Оскільки я завжди була тендітною і маленькою, моя вага не дозволила мені вступити в бойові частини, тому пішла в напівбойових військах. В основному ми займалися патрулем доріг. Якщо був акт тероризму, ми блокували дороги, виводили цивільних. Це були навчання, але й бували реальні ситуації. Наприклад, втеча терориста з в'язниці або величезна пожежа в місті і окрузі. Тоді нам довелося евакуювати людей. А ще були погоні за машинами, які відмовлялися зупинятися. За два роки в такому темпі я стала іншою. Можна сказати, що всі труднощі, які я пережила за цей час, зробили мене практично невразливою.
Після служби в армії кропивничанка вступила до університету, паралельно працюючи на декількох роботах. У цей час вона втратила бабусю, далі – почалася пандемія коронавіруса і фінансово було досить складно. Пандемію, яка стала причиною втрати однієї роботи, дівчина називає викликом собі, адже саме в цей період вона почала вивчати нові фахи.
- Закрилися торгові центри, в одному з них я працювала мерчендайзером в компанії Zara. Там мені обіцяли більш хороші умови, більш високу зарплату. Тоді я дуже панікувала, не знала, що буде далі. Потім я знайшла собі підробіток і почала розуміти, що всі труднощі тимчасові. Півтора місяці я працювала просто для того, щоб себе прогодувати, а далі потрапила під скорочення. Потім знайшла роботу цікавішу - пов'язану з 3D-друком у сфері ювелірних прикрас. Я вивчила все про дорогоцінні камені, огранювання діамантів і багато іншого. Мені пощастило з шефом, який мене навчав. Я швидко освоїла роль Operation Manager. Це була моя перша робота, в якій поєднувався і комфорт, і гідна зарплата. Але після трьох місяців там я зрозуміла, що мені потрібно рухатися далі і шукати себе.
Знайти себе вдалося завдяки випадковому знайомству у соцмережі. Одного дня Аліса отримала повідомлення від незнайомця – почала спілкування і виявилося, що він є розробником в сфері IT, а Аліса вже вивчала цю сферу і поки це було лише її хобі.
- Все почалося з того, що мені написав хлопець у Фейсбуці, він виявився дуже крутим розробником в сфері IT - в 15 років він написав свою першу програму. Зараз у нього три успішних бізнеси в цій сфері. Ми почали просто спілкуватися, я розповіла йому про те, що починаю працювати в цьому напрямку, знаходжу клієнтам розробників для створення сайтів. Я була абсолютним новачком, але чесно сказала, що хотіла б розвиватися далі. Він мені написав, що у нього є хороший знайомий в Одесі, який займається схожою діяльністю. І в цілому ми можемо бути корисними один одному. Оскільки я люблю нові знайомства, я погодилася.
Новим знайомим Аліси став ізраїльтянин, який відкрив успішний бізнес з розробки сайтів в Одесі. Він запропонував дівчині приїхати в це місто і попрацювати проджект-менеджером.
- Через пандемію я не була в Україні більше ніж півтора року, рівно стільки ж не бачила своїх близьких. У мене є молодша сестра, і на момент, коли я летіла, їй було 7 років. Коли я побачила її знову, їй вже було 9 років. Я дуже сумувала за нею, часто плакала - все-таки це довгий період розлуки. За два дні я собі зробила щеплення від коронавірусу, зібрала речі на три тижні і полетіла до Одеси. В Ізраїлі у мене залишився хлопець, з яким ми жили разом. Для мене ця поїздка була спонтанною, і я не знала, чим все закінчиться. Вийшло так, що з маленькою валізкою, з речами на три тижні я залишилася на кілька місяців. Я так і не повернулася до Ізраїлю, не забрала своїх речей.
Під час роботи в компанії в Одесі кропивничанка зрозуміла, що їй не підходять умови роботи. Тоді вона стояла перед вибором: поїхати вже до рідного Ізраїлю, де все було налагоджено і стабільно, або ж шукати роботу в Україні.
- Мені сподобалася Одеса, батьки живуть відносно близько у Кропивницькому, для мене це теж важливо. У цьому місті в компанії, в якій я працювала, я зустріла свою другу половинку. Ми вже більше півроку разом, тому всі обставини склалися так, що я залишилася тут. Але для того, щоб залишитися в Одесі, мені потрібно було знайти нову роботу. І, звичайно, я шукала щось зі сфери IT. Але була дуже не впевнена в собі, оскільки на минулу роботу мене запросили в основному через знання івриту, оскільки велика частина замовників були ізраїльтянами. А мій досвід і знання за 4 місяці роботи в цій сфері були ще дуже малі. Але якимось дивом я пройшла тестове і дві співбесіди в одну велику німецьку компанію в Одесі «AutoDoc» на роль бізнес-аналітика мобільних додатків. Для мене це був шок, що мене взяли і не через івриту, а за навички, які їм підійшли. Я дуже боялася не виправдати надій.
На новій роботі дівчина пропрацювала три місяці на випробовувальному терміні. І хоча команда та керівництво її влаштовували, Аліса вирішила, що треба рухатися далі – вона відчувала, що готова створити свій проект. І для цього їй необхідна була команда та сила духу.
- Моя ідея стартапа почала активно розвиватися, команда стала трохи більше розростатися. Зараз нас уже 9 осіб, і всі члени команди за сумісництвом мої партнери і друзі. З більшою частиною я познайомилася в минулому компанії, включаючи мого хлопця. Тому після мого звільнення я зізналася сама собі, що готова до розвитку свого проекту. Спочатку ідея стартапу була в допомоги пошуку розробників сайтів і хороших замовників. На даний момент ми наповнюємо базу надійними фахівцями різних технологій, ми їх перевіряємо, і багато хто з них - наші знайомі. Серед наших партнерів - відомі люди в сфері IT. Ми вже підписали кілька контрактів з іноземними клієнтами та починаємо робити платформу. Наші принципи - пропонувати якісні послуги для клієнтів і для розробників, щоб перші отримували надійність, а другі - гідну роботу.
Для того, щоб змінити життя – варто ризикувати. У цьому кропивничанка абсолютно переконана і радить усім, хто хотів би змінити своє життя пробувати себе в нових професіях. Аліса каже: ризикуючи, втратити щось суттєве – не вийде, а от втратити шанс покращити своє життя і займатися своєю улюбленою справою – серйозна помилка.
- В Ізраїлі є популярний вислів «Максимум, що може статися - це не вийти». В цілому після невдалої спроби світ не впаде, ніхто не помре. Але ви спробуєте щось зробити або змінити. Це ризик. І поки ви не спробуєте - не зрозумієте свого покликання. Якщо ви пробували себе в одному-трьох видах діяльності, це не означає, що це межа. Якщо відчуваєте бажання спробувати себе в чомусь новому, це необхідно робити. З віком інтереси людей змінюються, як і смаки. Я знаю багато випадків, коли люди в зрілому віці отримували нові професії і починали працювати в нових напрямках. На старті роботи в IT я не думала, наскільки цікава ця сфера. Думаю, що кожен з нас повинен кидати собі виклик і не боятися ризикувати!
Переглядiв: 2994
ЯНА ДАР'ЄВА
журналіст: ЯНА ДАР'ЄВА