30-річчя зустрів у російському полоні: Історія захисника України з Кіровоградщини, якого чекають рідні з першого дня війни

інтерв'ю

Кожна звістка про загиблого захисника завдає болю кожному свідомому українцю. Так само боляче і щемно від інформації про тих військових, які потрапили у полон. Невідомість для рідних цих синів України, очікування хоча б якоїсь звістки втомлює та пригнічує. Одним з таких захисників є житель села Мошорине Роман Маляр. Досвідчений військовослужбовець та учасник АТО продовжував службу і зустрів війну на кордоні. І у перший день війни він та побратими потрапили у російський полон. 24 лютого він встиг привітати матір з Днем народження. І з цього часу родина чекає від нього звістки і безпосереднього повернення додому. Історію про Романа медіапорталу DOZOR розповіла його подруга дитинства Марина Саламаха.

- Розкажіть, будь ласка, про те, як довго ви знаєте Романа? І як ви дізналися про те, як він потрапив у полон?

- Роман Маляр – мій друг дитинства. Його будинок і дім моєї бабусі знаходяться один навпроти одного. Тож ми товаришували, можна сказати, з самого народження. У 2015 році він пішов в армію, відслужив там і підписав контракт, брав участь у антитерористичній операції, де отримав контузію. Після завершення одного контракту, він уклав другий. Свій другий контракт він уклав уже в Миколаєві, але там безпосередньо не служив. Він був в Херсоні, далі – у Маріуполі. Останній раз вийшов на зв'язок 24 лютого 2022 року – тоді був день народження його мами. Після цього зв'язку з ним вже не було. Матір Романа була у паніці, а вже 25 лютого до нас прийшов сусід, і спокійно їй сказав: «Анжела, я бачив твого Рому в російських новинах. Його взяли в полон, але ти не хвилюйся, все буде добре. Він може там працювати, скласти присягу». Матір поїхала до військомату, а вже 26 лютого телефон Романа увімкнувся. Матір одразу почала телефонувати, але незнайомий чоловічий голос російською мовою сказав, що він знаходиться в Донецькій комендатурі. Коли вона попросила дати йому слухавку їй відмовили і поклали слухавку. Його день народження – 21 грудня. І своє 30-річчя він зустрів у полоні, - розповідає Марина.

- Чи бачили особисто ви відео, де показували Романа у полоні?

- Романа в полоні транслювали на кількох відео. І коли він сидів за столом, і коли на відкритій території полонених вишикували і кожен представлявся та говорив, хто він і звідки. Це було теж на початку березня минулого року. Усі полонені були втомлені, у жахливому стані. Його мама Анжела Гаврилівна постійно їздила до військомату, аби дізнатися хоча б якусь інформацію про сина. Їй підтвердили, що Роман знаходиться у полоні – продублювали довідку, де було вказано, що він знаходиться в полоні з 26 лютого. Його побратими з 36-ї окремої бригади морської піхоти, які були з ним, охороняли першу берегову лінію, коли почалася війна. Вони говорять, що їм надійшла команда відступати, але бригада, де був Роман, не відступила. Незрозуміло, чи то команда по рації не була отримана, чи ще якась причина. Але сталося те, що сталося, - розповідає подруга дитинства Романа Маляра.

- Чи хотів Роман бути військовим з дитинства?

- Після завершення школи він хотів вступати до університету МВС, але тоді вступити не вдалося за станом здоров'я. Потім він вчився у педколеджі в Олександрії, а потім пішов до армії. Він хотів бути поліцейським, але став військовим. Він дуже принциповий, це людина, яка за жодних обставин не буде поступатися своїм принципам і під когось підлаштовуватися. Думаю, що і в полоні понад рік він знаходиться через ці риси характеру, зокрема, - говорить жінка.

- Чи отримували ви за цей рік хоча б якусь звістку від свого друга?

- Його мамі в серпні надійшов лист, його передали через Товариство Червоного Хреста. Почерк був Роми, але коли матір зателефонувала мамі іншого військовослужбовця, який разом з ним перебуває у полоні, то з'ясувалося, що зміст обох листів однаковий. Тобто хлопці писали те, що їм говорили писати: що все добре, що перебуває на території російської федерації. Після цього його побратими, які вже повернулися з полону, говорили мамі Романа, що весь цей час вони перебували в Оленівці. Дівчина, яка була звільнена з полону, зателефонувала мамі Романа і повідомила, що він звільнений з полону росіян. Але він не з'явився. Виявилося, що полонених просто перевели кудись з Оленівки, але куди саме – невідомо, - каже Марина.

- Наступного дня після отримання листа Анжела Гаврилівна відправила лист у відповідь. І досі жодної відповіді немає. Роман є в списках полонених. Також матір Романа писала листа до уповноваженого з прав людини, телефонувала на гарячу лінію. У листі вказала всю наявну інформацію про Романа, але поки що жодних новин немає. Але один з тих хлопців, які були з ним, і вони вже повернулися з полону казав, що причиною того, що Романа не звільняють з полону – у відповідальній посаді, яку він займав під час несення служби, - додає Марина Саламаха.

- Коли ви востаннє спілкувалися з ним перед війною особисто?

- Це було влітку 2021 року. Він був вдома у мами, ставив новий паркан. У Романа є також і брат Ігор. Я пам'ятаю, що мама Романа сварила його, що після контузії він виконував тяжку фізичну роботу: у нього часто боліла голова. Він до останнього не зізнавався, що з ним сталося, сказав про контузію лише тоді, коли матір побачила, що він п'є багато ліків, - згадує подруга дитинства полоненого захисника.

- Якими принципами живе ваш друг дитинства?

- Він не був одружений, а був повністю відданий службі. Навіть коли приїжджав додому, нікуди не виходив гуляти. Мав дуже обмежене коло близьких друзів, з якими він спілкувався. Це його однокласник Василь, який наразі живе у Дніпрі і я. Його дуже змінило, напевно, АТО. Після того, як він там побував, став іншим. Він дуже подорослішав, мислив, як людина, яка багато бачила горя в житті і не розумів масштабних гулянь. Його просто це не цікавило.

- Як ви вважаєте, що потрібно зробити ще, щоб Роман повернувся додому?

- Я вірю в нашу владу і нашого Президента. Мають бути шляхи вирішення цього питання. Я розумію, що багато хлопців у полоні. І всі рідні їх чекають. Роман понад рік знаходиться в полоні. І він, і його побратими живуть у нереальних умовах. І хочеться, щоб всі вони повернулися якнайшвидше. Важко уявити, що відчувають наші захисники, перебуваючи там.

- Як зараз почуває себе матір Романа?

- Ми з нею постійно спілкуємося. Вона працює в школі в селі завгоспом. Від старшого сина у неї є внучка, це її трохи відволікає. Я прошу її давати інтерв'ю, писати листи та не втрачати надії. Але інколи у неї опускаються руки і вона говорить, що їй дуже гірко від того, що ніхто не допоможе повернути їй сина. Але я стараюся наполягати на тому, щоб вона не здавалася. І наше завдання – чекати і робити все, щоб Роман повернувся якомога швидше.Він підтверджений у списках військовополонених з квітня минулого року. Але під час погодження переліку полонених, які планують обміняти, його щоразу немає.

- Що можете пригадати про Романа з дитинства?

- Я товаришувала і з Романом, і з його братом Ігорем. Ігор на рік за мене старший, Роман – на рік менший від мене. У дитинстві вони з братом були не дуже дружніми. Але коли подорослішали – все змінилося. Вони мали настільки міцний зв'язок, що це важко уявити. Перед війною Ігор та Роман стали найближчими друзями. 24 лютого у День народження матері вони подарували їй гаманець з іменним гравіруванням: «Мамі від синів». Також він з братом обмінювався подарунками.

- Чи відчував Роман те, що буде війна, можливо, він говорив щось про це вам?

- Тему служби він ніколи не обговорював ні з ким. Так само він не говорив нічого про те, що буде війна, чи щось він знає. По його реакції на подібні питання було видно, що він не хоче про це говорити.

- Чи говорив він вам про те, що мріє створити свою родину? Про що взагалі мріяв?

- Завжди відповідав на це: «Всьому свій час». Він багато робив для матері, яка живе в селі, робив її життя більш комфортним. Так само він старався порадувати свою маленьку племінницю і нічого для рідних не шкодував.

- Коли Роман повернеться, які будуть ваші перші слова до нього?

- Я поведу свою дитину до нього і покажу їй справжнього Героя. Я думаю, що цей день буде для нас особливим.