Взагалі-то хоругва – це вертикальне церковне знамено з зображенням святих, яке використовують під час богослужінь та релігійних свят. Частіше хоругви вишиті, але наша намальована на полотні, що натягнуте на оленячі роги з фрагментом черепа. Дітям про фрагмент черепа зазвичай не кажуть, пояснюють, що олень скинув ріжки, але ж це мисливська ікона.

Ця хоругва абсолютно унікальна. Ані в українських, ані в європейських музеях таких більше немає. Крім того, що вона натягнута на оленячі роги, вона ще й двостороння: з одного боку – святий Євстахій Плакида, покровитель мисливців, якому, за легендою, між рогами оленя з'явився лик Ісуса Христа; з іншого – двоє святих різних церков! Уніатська свята Домініка та православний святий Іаков. Екскурсоводи мають цікаве пояснення цього дивного поєднання двох релігій в одній іконі.

Для цієї картини в художньому музеї виділили окрему залу. Проте і тут вона на повний зріст не вмістилася, величезне полотно 8 на 4 метри стоїть під нахилом.

Польський художник написав цю картину у рекордні терміни – всього за три місяці, намагаючись передати жах, який охопив його, коли він дізнався про розстріл мирних демонстрантів у Петербурзі.

Сьогодні події 9 січня 1905 року здаються лише невеличким епізодом кровавої російської історії. Тоді загинули кількасот людей. Це, звичайно, ніщо порівняно з тим, що чекало Росію далі. Але тоді Коссака надзвичайно вразив жорстокий розстріл мирно налаштованих неозброєних людей.

Протягом 1905-1907 року картина об'їздила весь світ: експонувалася у Відні, Лондоні, Парижі, Кракові, Нью-Йорку. У Російській Імперії була заборонена не тільки сама картина, але й її фотографії. Польща подарувала картину уряду СРСР у 1947 році з нагоди ювілею революції. Робота зберігалася в Третьяківці, але майже не експонувалася через свій розмір.

Кіровоградська ж картинна галерея, якщо пам'ятаєте, знаходилася у приміщенні Преображенської церкви, де висота стелі більше п'яти метрів, тож у 1962 році картину із Третьяківки передали нам.

Співробітники музею звернули нашу увагу на різьблену дерев'яну ікону Святого Миколая, яку привезли з Вільшанського району. Вона цікава не тільки тим, що у ній поєдналися різьблення по дереву та живопис, але й самим образом святого, далеким від канонічного.

Українські ікони взагалі відрізняються дуже своєрідним зображеннями святих. Нам, наприклад, здалися цікавими ікони з Ісусом-підлітком, який спить і відчуває свою подальшу долю. Навколо товстенького голого хлопця розкидані цвяхи, поряд стоїть півень і т.п. Таких ікон «Приречення» у музеї кілька, і привезені вони з різних куточків області, тож це не своєрідне бачення художника, а традиційний сюжет.

Зверніть увагу на ікону Успіння святого Сергія Чудотворця. Уважно придивіться до натовпу святих навколо і спробуйте знайти серед них святого із собачою головою – Христофора.

Цей портрет галерея теж придбала за 300 карбованців. У кіровоградки М.О.Чвалинської – двоюрідної сестри дівчини, яка зображена на портреті. Це робота єлисаветградського художника, учня Іллі Рєпіна та викладача вечірніх рисувальних класів Феодосія Козачинського.

Побачивши Тамару Головченко у сквері, де він любив малювати, Козачинський попросив дівчину зупинитися на кілька хвилин і намалював етюд, який пізніше став портретом. Сама Тамара Головченко, наречена німецького інженера Г.Вернера, який працював на заводі Ельворті, невдовзі після написання цього портрету померла від туберкульозу.

А цю приголомшливу картину передала в музей онука російського історика мистецтва Адріана Прахова. Майже сто років портрет зберігався у родині Прахових, звернутий як килим. Постать юродивого, його пронизливі очі, його босі ноги на снігу, ворони зі шматками м'яса – усе це робить картину дуже атмосферною. Вона лякає.

Свєдомський написав цей портрет у 1883 році після того, як у його власний маєток у Пермі прийшов місцевий юродивий. Художник потім охарактеризував його, як дуже розумного, зовсім не божевільного мужика, який юродством спокутував якійсь великий гріх.

Художник писав картину у Римі і привіз у Росію на торгову біржу. Картину ніхто не купив, аж надто талановито намалював Свєдерський юродивого. Поряд з картиною виникає ефект присутності – вдома таке не повісиш. Тим більше що картина майже три метри заввишки, тож юродивий зображений у натуральну величину. Везти величезне полотно назад до Риму було незручно, тож живописець подарував портрет своєму другу Плахову.

Цікаво, що у сусідній країні у шкільній програмі є тема «Твір за картиною П. Свєдерського «Юродивий»». Хоча, звичайно, репродукція у підручнику ніяк не може передати враження від похмурої картини, з якої чи то прямо тобі в душу, чи то кудись крізь тебе дивиться юродивий.