А ще Вітер – прекрасний оповідач. У цьому могли переконатися всі, хто був присутній на його творчому вечорі в галереї «Єлисаветград». Співає Валерій Сергійович неперевершено – це правда. Але й говорить чудово - до кожної пісні в нього є історія:

Це підводка до романсу «Белой акации гроздья душистые…», якщо ви ще не здогадалися.

У молодості творчі, талановиті люди часто розриваються між різними напрямками діяльності - літературою, живописом, театром, музикою – вагаються, не можуть вибрати щось одне. Вважається, що вони обов'язково мають зробити цей вибір, присвятити себе повністю якійсь справі, інакше, мовляв, «жодного не піймають».

А от Валерій Вітер не обирав. Професійно співати і малювати він почав одночасно – у 1958 році. В 11 років він вступив у п'ятий клас середньої художньої школи. І в цьому ж році почав співати у хорі хлопчиків при Київській консерваторії. У тому ж 1958-му він зіграв в кіно, і не в якому-небудь, а в «Українській рапсодії» Сергія Параджанова. Для фільму шукали хлопчика, який зможе заспівати арію «Аве, Марія». І з поміж сотень хористів обрали саме Вітера. Він зіграв і одну з ролей у цьому фільмі – німецького хлопчика Руді.

Акторська кар'єра Вітера на цьому завершилася. А от музика і образотворче мистецтво завжди існували в його житті паралельно. У 1966 році він вступив у Київський художній інститут. І у цьому ж році познайомився з хлопцями, які створили аматорський гурт «Березень».

У 1970-му, коли «Березень» вже майже припинив своє існування, Вітера запросили у професійний колектив «Кобза». Новостворений гурт майже відразу потрапив до списків «Укрконцерту», хлопцям запропонували записати платівку на «Мелодії». Це був шалений успіх. Перша платівка вийшла в 1971 році в СРСР, друга – у тому ж році в Канаді. Валерій Вітер розповідає, що гастрольний графік був надзвичайно насичений: об'їздили весь Союз: від Камчатки до Таджикистана. Багато гастролювали і за кордоном, причому не тільки в країнах соцтабору. Побували в Італії, Німеччині, Канаді, Японії, на Кубі.

Здавалося б, неймовірний успіх, щільний гастрольний графік мали б примусити Вітера залишити плакати. Але Валерій Сергійович каже, що навпаки: нові міста і країни надихали, дарували ідеї. Який ще молодий художник в СРСР мав змогу побачити світ? Він повертався до Києва та малював плакати.

Як художник Вітер вперше потрапив за кордон у 1990-му. Перша велика персональна виставка його плакатів відбулася в Лейпцигу – відкрилася в НДР, а завершилися вже в об'єднаній Германії. На наступній зарубіжній виставці, «Арт-Шоп» в Лондоні, директор виставкової зали захотів купити ВСІ роботи Вітера і відразу видав аванс – 100 фунтів. Величезні гроші у 1990-му для плакатиста з СРСР, який звик, що за свою роботу отримує краски, пензлі і невеличку зарплатню…

На початку 90-х професія «художник-плакатист» в СРСР зникла. Більше не було державного замовлення на плакати, держава не надавала матеріальної підтримки творчим спілкам. Тепер кожен був сам за себе. Що продав, за те й живеш. Колишні плакатисти заробляли живописом, графікою, оформленням книжок. Вітер теж.

А плакати, виявляється, теж були потрібні, тільки інші. Рекламні плакати замовляли зарубіжні фірми, які заходили на український ринок. І замовляли Вітеру - мабуть, допоміг досвід зарубіжних поїздок, спілкування з «капіталістами». Він просто розумів завдання набагато краще, ніж більшість радянських плакатистів.

Торік Валерій Вітер відсвяткував сімдесятиріччя. Сьогодні він співає, малює графіку і акварелі – простенькі (і чудові у своїй простоті!) реалістичні пейзажи, і, як кажуть, «добре продається». Але найулюбленішим жанром залишається плакат – мистецький, політичний, соціальний.

І плакати Вітера зачіпають. На виставці в галереї Єлисаветград, яка триватиме до 30 березня, можна побачити і кіноафіші радянських фільмів (іноді вони цікавіші за фільми), і арт-плакати, і рекламу, і плакати часів перебудови (типу оцього розжареного кип'ятильника «СРСР»), і сучасні соціальні плакати («Російська гуманітарна допомога»). Звичайно, сьогодні більше зачіпають саме вони. Але головне: дивлячись на ці плакати можна збагнути, чи хоча б спробувати збагнути, як, за допомогою яких образів, художник може впливати на масову свідомість.

І наостанок ще одна цитата з Валерія Вітера: