×
 
 
історія
Чому вчили єлисаветградських дівиць і хто збудував гімназію на Петровській
«Государь Император Александр Николаевич, желая каждому из нас семейнаго счастья, 9 марта 1856 года изрек Царственное Свое повеление, чтобы в любезной Ему России учредились училища для девиц». З цього листа в міську думу почалася історія Єлисаветградської жіночої гімназії. Хоча спочатку це була не елітарна гімназія, а…
 
«Школа для бідних дівчат нижчого класу людей»
 
Саме так. На той час в Єлисаветграді вже було кілька платних дівочих пансіонів (найстаріший з них – пані Титаренкової – працював ще з 1820-х). Тож перше міське дівоче училище, що відкрилося в Єлисаветграді у 1860 році, було розраховане саме на дівчаток з незаможних родин. Училище було двокласним, а гроші його утримання щорічно виділяли місцеві купці. У рік відкриття в училищі було три наставники та 12 дівчаток.

У 1869 році училище стало шестикласним. А наступного року вийшов циркуляр, відповідно до якого шестикласні училища перетворювалися на семикласні гімназій.

Одночасно гімназія перебралася з будинку Плескачевської, який знаходився на правому березі Інгулу в районі вулиці Верхня Биковська (Чапаєва), у будинок генерала Екельна на розі Великої Перспективной і Нижньодонської (Тімірязєва, Карпи). Цей будинок місто придбало у генерала в 1847 році, відремонтувало після пожежі та здавало в оренду магазинам, банківським установам і т.п. До речі, залишки цього двоповерхового будинку із закругленим фасадом на розі, збереглися і досі. Тепер це приміщення чотириповерхове, обкладене радянською плиткою, з фасаду прибрали колони та балкон, проте приміщення залишили напівкруглим.

А будинок Плескачевської міська влада почала використовувати з іншою метою – тут була в'язниця!

Ще в кінці ХІХ століття до будинку Екельна зробили кілька прибудов по вул. Нижньодонській і Великій Перспективній. Справа в тому, що бажаючих навчатися в гімназії щороку ставало все більше. На початку 1870-х тут відкрили восьмий педагогічний клас, випускниці якого могли працювати домашніми наставницями та помічницями вчителів. На той час в гімназії було вже 600 учениць. Навчання стало платним: 20 рублів + ще 5 рублів за додаткові заняття з сучасних мов (французької та німецької). Крім цього гімназистки вивчали закон Божий, російську мову, математику, географію, історію, фізику, рукоділля та малювання, педагогіку, латину та грецьку мову.

 
Гімназія на Петровській
 
Наприкінці ХІХ ст. опікунська рада вирішила, що для гімназії потрібне нове приміщення, яке відповідало б усім санітарним вимогам.

З місцем визначилися не відразу. Спочатку розглядалося два варіанта – на початку Петровської (де врешті решт і збудували гімназію), і на початку Великої Перспективної вулиці, там, де зараз знаходиться пам'ятник Янголу-Охоронцю. З одного боку на Петровський (Шевченка) поряд з гімназією опинялися конюшні кавалерійського училища, рівчак зі стічною водою та дорога, якою все везли на вокзал і з вокзалу. Проте тоді члени опікунської ради вирішили, що пустир на початку Великої Перспективної – це окраїна міста! А Петровська – все ж таки центр.

Гімназію будували кілька років і на її будівництво було витрачено близько 240 тисяч рублів (для порівняння на ремонт будинку Плескачевської і влаштування там дівчачого училища у 1860-му витратили 1555 руб.). Просторі холи та широкі сходи, шикарна актова зала, величезний двір, де дівчата могли відпочивати і займатися гімнастикою, електричне освітлення, навіть парове опалення!

Ця будівля (старий корпус педуніверситету) і сьогодні вражає якоюсь стриманою розкішшю, інтелігентним некічливим багатством. Придивіться лише до парадних дверей чи до ліпнини на стелі – тут все розкішно, дорого, але не претензійно.

Безумовно, в цьому є заслуга міського архітектора Олександра Лишневського, який був автором проекту. Проте у 1901 році Лишневський перебрався до Санкт-Петербургу. І будував гімназію новий міський архітектор – Олександр Кишкін.

Нову гімназію урочисто відкрили у квітні 1904-го.

Дуже докладно описав навчання в жіночій гімназії Сергій Шевченко в книзі «Старі стіни: Єлисаветградська громадська жіноча гімназія». Ми ж зазначимо, що нове приміщення було розраховане на 1000 учениць. Плата за навчання суттєво зросла: у 1910 році вона складала від 35 рублів у підготовчому класі до 80 рублів у восьмому. Програма жіночої гімназії на той час вже мало відрізнялася від програми чоловічої класичної гімназії, хіба що у дівчаток не було окремого предмету «тригонометрія» і вони більше займалися рукоділлям.

З початку ХХ століття в Єлисаветграді крім громадської діяли і кілька приватних гімназій: Єфимовської, Людкевич і Гослен.
 
 
 
Кінець гімназії
 
Єлисаветградка-кіровоградка Марія Плахотіна, яка залишила нам записки «О людях, о времени и о себе» ще встигла повчитися у жіночий гімназії, проте вже під час першої світової війни. Вона пише: «Гімназистки громадської гімназії носили коричневу форму, «єфімовки» - зелену, а в гімназії Гослен - в велику синю і чорну клітинку. У будні - чорний передник, у свята - білий, з пелеринкою. Будівлю громадської гімназії зайняв госпіталь, і цілий рік ми займалися у другу зміну в чоловічій гімназії.

Начальниця гімназії - Анна Олексіївна Алексєєва - висока, літня дама з гладко зачесаним, з густою сивиною волоссям. Лице - застигла, сувора маска, ніколи не посміхається. Вона носила довге, темно-синє шовкове плаття зі стоячим коміром. У руці - лорнет. Коли начальниця з'являлася на початку коридору, все гімназистки завмирали в реверансі. Вона проходила з кінця в кінець коридору, ніби ні на кого не дивлячись, але горе було тій, що не встигла зробити реверанс. Слідувала догана і покарання.

У кожному класі була класна дама. У нас була премила Віра Андріївна - красива, з товстою косою навколо голови, дуже добра, але строго стежила за дисципліною на уроках і під час перерв. Та нам було не до порушення дисципліни! Вся атмосфера гімназії сприяла зразковій поведінці.

Після революції в гімназії почали викладати українську мову. У нас її викладала Кияшко - молода, яскрава, красива жінка».


Потім під шпиталь було зайнято і чоловічу гімназію, і реальне училище. Дітям вже просто не було, де вчитися.

Час від часу заняття у гімназії пробували відновити, проте у повному обсязі навчальний заклад так і не запрацював.

У 1919 р. радянська влада використовувала це приміщення для Єлисаветградського відділу народної освіти. «Величезне приміщення громадської жіночої гімназії ожило і змінилося. Стукочуть машинки, метушаться співробітники відділів, юрмляться відвідувачі», писала єлисаветградська газета «Комуніст».

Згодом у цьому приміщенні розпочав роботу учительський технікум, але це вже зовсім інша історія.

 
 
В публікації використано фотографії з книги Сергія Шевченка «Старі стіни: Єлисаветградська громадська жіноча гімназія» та з сайту галереї «Єлисаветград».
Переглядiв: 3753
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА