×
 
 
Де в Єлисаветграді ночував Пушкін, або Чому не можна вірити міським пам'ятним дошкам?
На фасадах будинків нашого міста за останні 60 років з дозволу влади встановлені кілька десятків меморіальних та пам'ятних дошок. На це витрачені значні кошти. Хоча питання навіть не у грошах, а у тому, яку інформацію несуть ці дошки. Жителі міста та його гості сприймають тексти на них за чисту монету. Разом з тим є підстави сумніватися в одних випадках – у доцільності їх встановлення, в інших – у місці, де їх встановили, а в третіх – у змісті тексту. Уся біда у тому, що бездумно «ліпили» дошки на стіни будинків за радянської влади, роблять це і сьогодні.
 
Останній концерт Ференца Ліста
На фасаді будинку № 34/25 на розі вулиць Великої Перспективної і Шевченка, який виходить на вулицю Шевченка, висить дошка з барельєфом композитора Ференца Ліста з наступним текстом: «У вересні 1847 року в літньому театрі, який стояв на цьому місці, виступав видатний угорський композитор і піаніст Ференц Ліст».
На наш погляд, встановили цю дошку не на тому розі перехрестя. Припускаємо, що ініціатори її встановлення зробили це, прочитавши «Історичний нарис м. Єлисаветграда», видавцем якого був О.Пашутін: «Вскоре представления труппы Жураховскаго, как равно и других перешли на Перспективную улицу и происходили также во временном деревянном балагане, построенном на месте наследников Штейна, против городскаго бульвара. Когда же означенное временное театральное помещение оказалось малым по размерам и не удобным для больших представлений, тогда купец Плотников выстроил больших размеров деревянный театр на пустопорожнем месте, отведенном ему городом на углу Перспективной и Петровской улиц, ныне принадлежащем наследникам Пржигодскаго; но театр этот недолго существовал и в начале 1850 годов сгорел до основания со всеми театральными приспособлениями. На этом месте Плотниковым была выстроена впоследствии гостиница».

Як бачимо, йдеться про місце на розі вулиць Великої Перспективної та Петрівської (сьогодні Шевченка). А на цьому перехресті був один готель - «Петербурзький», і знаходився він навпроти згаданого місця по інший бік вулиці Великої Перспективної, де стоїть будинок, на першому поверсі якого кафе.
«Петербурзький» готель. Поштова листівка з колекції Ю.Тютюшкіна.
 
Пушкін там не ночував
 
На фасаді приміщення Головного управління Держсанепідслужби у Кіровоградській області на Биковому висить дошка з текстом: "На цьому місці в будинку колишньої кінно-поштової станції перебували: в серпні 1824 року - великий російський поет Олександр Сергійович Пушкін, у лютому 1825 року — великий польський поет Адам Міцкєвич». З чиєї ініціативи і коли вона встановлена, держслужбовці, які займаються охороною культурної спадщини, не знають.

У серпні 1824 року через Єлисаветград проїжджав з Одеси до нового місця призначення Олександр Пушкін і зупинявся у місті з 2 на 3 серпня. А у лютому 1825 року кілька днів провів в Єлисаветграді Адам Міцкевич. Дехто з краєзнавців вважає, що обидва поети ночували на кінно-поштовій станції на Биковому. Разом з тим «історики» документального підтвердження цьому не надають.

Віталію Кривенку
під час роботи головним архітектором міста вдалося віднайти у московських архівах карту за18 лютого 1833 року. Вона має назву "План Военного города Єлисаветграда с окрестным местоположением, в настоящем виде». На цьому плані є лише одна поштова станція. Позначення нанесене словами та малюнком поштового ріжка. Знаходилася станція по Верхній Пермській вулиці, на місці нинішнього пивзаводу. Але не на розі з провулком Поштовим, а ближче до іншого кінця кварталу. Судячи з плану, уздовж дороги стояла сама станція, а у дворі – стайні та інші служби.
 
В «Історичному нарисі м.Єлисаветграда» читаємо: "с рапорта елисаветградской почтовой конторы от 13-го февраля 1784 г. на имя коменданта крепости Св. Елисаветы генерал-майора Петерсона видно, что почтовая контора учреждена в гор. Елисаветграде в том же 1784 году". Та де вона була - у книзі не вказано. Також написано, що в "1830-х годах был весьма популярный елисаветградским почтмейстером Грамеко, а по смерти его, сын его. Причем почтовая контора в то время помещалась в их же доме, на Нижне-Быковской улице". Тож відбулося непорозуміння термінів – поштова контора і поштова станція – зовсім різні функціональні заклади.

Можна припустити, що ініціатори встановлення вищезгаданої дошки на Биковому заблукали у двох "ямах". Цей будинок неатрибутований. Відомо, що у ньому була "боргова тюрьма". Її ще називали "ямою", і у ній сиділи виключно за борги. У підвалі збереглися металеві двері колишньої камери. Боргова в'язниця проіснувала до 1905 року. Потім у ній розмістили політичну в'язницю. Серед її відомих в'язнів поет Олексій Гмирьов, який сидів тут двічі. У 1911 році приміщення віддали під Пастерівську станцію. А у 1939-му у цій будівлі розмістили санепідемстанцію.

"Ямом" у XVII-XVIII століттях називали кінно-поштові станції. Тож не виключено, що якийсь кіровоградський краєзнавець погорів на цих двох словах, вирішивши, якщо у приміщенні нинішньої санепідемстанції була "яма", то значить там була кінно-поштова станція, а отже там зупинялися Пушкін і Міцкевич.
 
Як з Шимановського зробили журналіста
 
Та не лише за радянської влади, а й сьогодні дають дозволи на встановлення меморіальних та пам'ятних дошок у місті або ж не на тих будинках, або ж з грубими фактологічними помилками у текстах. Приміром, фасад будинку колишньої Єлисаветградської чоловічої гімназії по вулиці Шевченка прикрашає дошка, на якій викарбовано, що письменник Михайло Хороманський навчався тут з 1915 по 1923 рік. Це притому, що гімназія припинила своє існування на підставі постанови народного Комісаріату освіти УРСР від 4 липня 1920 року, якою встановлювалася єдина семирічна трудова школа.

На фасаді будинку №5 по вулиці Дворцовій, у якому базується мистецький факультет педуніверситету, прикріплена пам'ятна дошка Каролю Шимановському з наступним текстом: «Кароль Шимановський всесвітньовідомий польський композитор, наш земляк. У флігелі цього будинку в редакції газети «Война и Мир», у часи воєнних потрясінь 1918-1919 рр. працював журналістом, і як великий гуманіст своїм натхненним словом закликав до миру, до людяності».
На наш погляд, був відсутній привід для встановлення цієї дошки. І ось чому. У фондах Державного архіву Кіровоградської області зберігаються примірники газети «Война и Мир». Перший її номер вийшов 22 серпня 1919 року, а останній 33-й – 13 грудня того ж року. У шапці газети під її назвою вказана адреса редакції: Театральний провулок, ріг Доворцової, флігель В.І.Соколова-Бородкіна. Вважається, що Соколовим-Бородкіним належали два будинки на початку вулиці Дворцової – вищезгаданий будинок №5 та будинок №6 навпроти нього, у якому сьогодні головне управління юстиції області. У часи, коли там квартирував Ленінський райвідділ міліції, на подвір'ї був флігель, і , ймовірно, саме у цьому флігелі була редакція газети «Война и Мир».

А що стосується співробітництва Кароля Шимановського з цим часописом Денікінської армії, то воно надумане і документального підтвердження немає. У газеті відсутнє прізвище Шимановського. Є тільки дві статті – у №5 за 6 вересня та у №13 за 4 жовтня 1919 року, які підписані однією літерою Ш.
 
Де жив в Єлисаветграді у 1919-1922 роках Юрій Яновський
 
Про докиївський період життя письменника Юрія Яновського, тобто до 29 травня 1922 року, написано багато суперечливого та недостовірного. Дослідники його біографії дещо легковажно підійшли до свого завдання, і те, що не змогли пояснити документально, домислили. Та й узагалі перші 20 років життя Юрія Яновського приховують багато таємниць. Одна з них – у якому році він приїхав до Єлисаветграда, і де спершу проживав – у будинку тітки чи у дідуся. Припускають, що це було у 1909 році, і поселився він у тітки на Биковому, вікна будинку якої виходили на Фортечну площу.

Будинок цей по Ровенській вулиці зберігся. На його стіні пам'ятна дошка, яку, очевидно, встановили у 1972 році з нагоди 70-річчя з дня народження письменника. На ній написано: «У цьому будинку з 1909 по 1919-й рік жив видатний український радянський письменник Яновський Юрій Іванович (1902-1954)».

Та оскільки Юрій Іванович поїхав до Києва на навчання у політехнічному інституті 29 травня 1922 року, виникає запитання: а де ж він жив з 1919 року в Єлисаветграді?
 
Тупик Нейгауза і Театральний провулок
Будинок по вулиці Шульгіних, 26, на стіні якого встановлена меморіальна дошка, що тут народився Г. Нейгауз
Коли у 1965 році у Кіровоград приїжджав з концертом Святослав Ріхтер, то він сказав, що доки у місті існуватиме тупик Нейгауза, він сюди більше не приїде.

Міська влада згадала про ці слова через 22 роки, і 11 листопада 1987 року прийняла рішення №844, яким тупик Нейгауза та Театральний провулок об'єднали, хоча вони і не знаходяться на одній прямій, і назвали нове утворення вулицею Нейгауза.

Напевне, готувалися запросити у гості Ріхтера на святкування 100-річного ювілею з дня народження його учителя Генріха Нейгауза. А у програмі цього святкування було й відкриття меморіальної дошки композитору по вулиці Калініна, 26 (нині сім'ї Шульгіних), у якому начебто народився композитор. Разом з тим це документально не підтверджено. Проте є свідчення, що Нейгаузи жили у будинку №40 по вулиці Гоголя, який знаходиться на розі з… тупиком Нейгауза. Відтак цю дошку треба було б встановити саме на цьому будинку.

До слова, у 1988 році Ріхтер усе-таки побував у Кіровограді на вищезгаданих урочистостях.
Будинок по вулиці Гоголя, 40, у якому жили Нейгаузи
Здавалося б, ті, хто називає Кропивницький колискою українського театру, мали б потурбуватися про повернення на топонімічну карту міста назви Театральний провулок, а ім'я уродженця Єлисаветграда Генріха Нейгауза увіковічнити в назві іншої вулиці. Але цього чомусь не роблять. Як пожартував місцевий історик, Театральному провулку повернуть первісну назву лише тоді, коли буде вказівка якогось київського «ріхтера».
 
Не вір побаченому
Кілька років тому група молодих «істориків» розставила біля двох десятків будинків по місту металеві стенди. Нам довелося розмовляти з одним з авторів цього проекту. На запитання звідки він узяв інформацію, що у будинку, в якому сьогодні квартирує Казначейство на площі Героїв Майдану, був «Південний» готель, учорашній студент-відмінник педуніверситету відповів, що це написано у книзі відомого краєзнавця, яка видана за бюджетні кошти, і рецензентами якої були два кандидати історичних наук. Ну як їм не вірити!
 
До речі, у цьому році на будинках міста з'явилися нові пам'ятні дошки. Кажуть, на них витрачені суттєві кошти. Яку інформацію вони несуть, покажемо на одному прикладі. З якогось дива ініціатори встановлення цих дошок до визначних об'єктів віднесли будинок, який будувався як приміщення обкому Компартії України, і в якому зараз знаходиться міська рада. Так от на дошці з інформацією про цей будинок вказано, що його збудували у 1954 році. Але зданий він був лише у 1959 році…
Валентина Григораш, спеціально для медіапорталу DOZOR
Переглядiв: 5929
VK Odnoklassniki Facebook Twitter Viber Skype