«До вас їде Катерина»: як на Кіровоградщині можна викликати супровід у небезпечній ситуації

«До вас їде Катерина»: як на Кіровоградщині можна викликати супровід у небезпечній ситуації

Сьогодні підвищена небезпека чатує практично на кожного українця. Але є ситуації, коли моторошно навіть тоді, коли не лунають сирени й немає повітряної тривоги. Темна вулиця, дивний маршрут таксі, переслідування, домашнє насильство чи перше побачення з незнайомою людиною - усе це може перетворитися на реальну загрозу. На Кіровоградщині на карті сервісу особистої безпеки KATERYNA вже працює понад 30 мобільних груп реагування, а за два роки жителі області здійснили понад 200 викликів. Про те, хто найчастіше натискає кнопку тривоги, у яких ситуаціях звертаються по допомогу та чому питання особистої безпеки сьогодні актуальне як ніколи, медіапорталу DOZOR розповіла співзасновниця застосунку Ірина Шабала.

- Розкажіть, будь ласка, про себе

- Мене звати Ірина Шабала. Я - співзасновниця сервісу особистої безпеки KATERYNA.Але, якщо чесно, насамперед я - жінка і мама. Майже десять років я виховувала сина сама. І дуже добре пам’ятаю, що таке жити з постійним внутрішнім відчуттям відповідальності. Коли ввечері повертаєшся додому, потрібно вийти з автомобіля, дістати дитину з автокрісла, взяти пакети з продуктами й пройти якихось двісті метрів до під’їзду. Начебто зовсім небагато. Але саме в цей момент ти найбільш беззахисна.

Пам’ятаю, як сідала в таксі й ловила себе на думці, що зараз довіряю своє життя абсолютно незнайомій людині. Пам’ятаю, як стискала ключі між пальцями, ніби це могло допомогти захиститися. Пам’ятаю, як уперше відпустила сина самого гуляти в парк. Навіть коли він ходив у дитячий садок, я одягала йому годинник із функцією прослуховування, бо мені так було спокійніше. Саме тому KATERYNA для мене - це не просто технологічний продукт. Це сервіс, який дуже хотілося мати тоді, коли його ще не існувало.

Ірина Шабала

співзасновниця сервісу особистої безпеки KATERYNA

- З чого почалася історія створення KATERYNA? Як ви зрозуміли, що такий застосунок має з’явитися?

- Ідея народилася з дуже простого запитання: чому у XXI столітті ми можемо одним натисканням викликати таксі, замовити їжу чи лікаря, але не можемо так само швидко покликати допомогу, коли нам страшно?

- Якщо задуматися, то вже багато років ми вкладаємо гроші в безпеку свого майна. Ми встановлюємо сигналізації у квартирах і будинках, підключаємо охорону для офісів, ставимо захисні системи на автомобілі. Ми навчилися захищати практично все, що нам належить.

Але чомусь досі не мали такого ж простого та доступного інструменту для захисту найціннішого - самої людини.

Водночас технології дуже змінили наше життя. Ми вже не уявляємо себе без смартфона. Геолокація, мобільний інтернет, миттєва передача даних — усе це відкрило можливість створити сервіс, який ще десять років тому був би технічно майже неможливим.

Більшість людей думає, що небезпека — це вже сам напад. Насправді все починається набагато раніше. Коли ти одна крокуєш темною вулицею. Коли таксі їде дивним маршрутом. Коли дитина перестала відповідати на дзвінки. Коли колишній чекає біля будинку. Або ти йдеш на перше побачення через онлайн-знайомство. Саме в такі моменти людина найбільше потребує підтримки.

Ми захотіли створити сервіс, який працював би так само просто, як Uber. Натиснув кнопку — і до тебе вже їде допомога. А модель за підпискою дає можливість тримати дуже актуальну ціну й робити цей сервіс доступним для всіх.

- Який виклик через «Катерину» ви пам’ятаєте найбільше?

- Перш ніж перейти до відповіді, хочу трохи відкоригувати одну фразу: я б не сказала, що є “найбільший” виклик. Насправді ми щодня отримуємо статистику звернень, і за кожною цифрою стоїть чиєсь життя, чийсь страх або відчай. Дуже боляче бачити, скільки викликів сьогодні пов’язані з домашнім насильством. На жаль, ми також спостерігаємо, що війна впливає на рівень агресії в суспільстві, і це відображається в характері звернень.
Але є одна історія, яка запам’яталася мені особливо.

Під Києвом до нас звернулася жінка, у якої загубилася дитина. Одразу хочу уточнити: дитина не була підключена до сервісу, тому ми не могли використати геолокацію чи інші технічні можливості застосунку.

Проте екіпаж, який прибув на виклик, не обмежився формальним реагуванням. Наші співробітники одразу долучилися до пошуків, координували свої дії на місці поки дитину не знайшли.

Для мене це історія не про технології. І навіть не про охорону.

- На Кіровоградщині на карті застосунку зафіксовано понад 30 мобільних груп реагування. Наскільки активно жителі області користуються сервісом?

- Якщо говорити саме про Кіровоградщину, то за два роки ми отримали понад 200 викликів. Але розбивку саме за видами звернень по області я, на жаль, не можу надати. Натомість ми аналізуємо загальну статистику по Україні, і вона дуже показова. Найбільша частина наших викликів пов’язана з домашнім насильством та сімейними конфліктами. На жаль, це одна з тих проблем, яка нікуди не зникла, а, як мені здається, в умовах війни стала ще гострішою.

Є ще одне цікаве спостереження. Якщо порівнювати кількість встановлених застосунків із кількістю реальних викликів, то саме користувачі великих міст натискають кнопку тривоги значно частіше, ніж мешканці невеликих громад. Чому так — однозначної відповіді немає. Можливо, великі міста об’єктивно створюють більше ризикових ситуацій. А можливо, у маленьких громадах люди довше терплять, бояться звернутися по допомогу або думають: «Та якось минеться». Але для мене є дуже позитивний сигнал. Людина встановлює застосунок особистої безпеки не тому, що очікує, що завтра щось трапиться. Вона робить це тому, що починає усвідомлено ставитися до власної безпеки. І мені здається, це правильна тенденція, - каже Ірина.

-Хто найчастіше натискає кнопку тривоги? Чи справді це переважно жінки, чи серед користувачів є і чоловіки , і діти?

- Дійсно, найчастіше сервісом користуються жінки. Але мене дуже тішить інша тенденція. Все більше чоловіків оформлюють підписку не для себе, а для дружини, доньки чи мами. Особливо часто це роблять військові. І, якщо чесно, для мене це дуже сильний прояв турботи.
Окрема категорія наших користувачів - батьки підлітків. Коли дитина починає самостійно ходити до школи, на тренування чи зустрічатися з друзями, батькам стає значно спокійніше, коли вони знають, що в разі небезпеки вона не залишиться сама. Дуже приємно бачити й іншу тенденцію. Молоді дівчата, студентки, часто купують сервіс разом і ділять його між собою. Мені здається, це вже про нову культуру взаємної підтримки, коли подруги дбають одна про одну так само, як колись ділилися підписками на музичні чи відеосервіси.

Є серед наших користувачів і представники ЛГБТК+ спільноти. Ми не можемо сказати, що це масова категорія звернень, але вона є. І для нас це дуже важливо, адже відчуття безпеки не повинно залежати від статі, віку, професії чи того, ким людина себе ідентифікує.

- Застосунок викликає групу реагування приблизно за 4–5 хвилин. Але що відбувається в ці хвилини? Як виглядає весь алгоритм - від натискання кнопки до прибуття екіпажу?

- Насправді все дуже просто. Ми спеціально зробили так, щоб у момент стресу людині не потрібно було думати, що робити далі. Людина натискає кнопку тривоги в застосунку. Сигнал миттєво надходить до нашого центру реагування. Оператор одразу бачить геолокацію користувача та передає виклик найближчій мобільній групі. Поки екіпаж уже прямує до людини, оператор може залишатися з нею на зв’язку, уточнювати ситуацію, заспокоїти, скоординувати подальші дії. Коли екіпаж прибуває на місце, його перше завдання — вивести людину із небезпечної ситуації та забезпечити її безпеку. Далі ми діємо вже відповідно до обставин. Якщо необхідно — викликаємо поліцію чи медичну допомогу, залишаємося поруч до їхнього прибуття та допомагаємо координувати ситуацію. Якщо це передбачено законом і є відповідні підстави, наші співробітники можуть затримати правопорушника до приїзду поліції, - говорить співзасновниця додатку.

Втім, за словам Ірини Шабали, бувають і інші сценарії розвитку подій. Наприклад, у випадку, якщо людина кнопку тривоги під час поїздки в таксі, мобільна група супроводжує автомобіль до його повної зупинки, щоб переконатися, що з клієнтом усе гаразд.

- Іноді найкраща допомога - це просто відвезти людину в безпечне місце: додому, до рідних чи туди, де вона почуватиметься захищеною. Тобто наша робота не закінчується в момент, коли екіпаж приїхав. Вона закінчується тоді, коли людина знову почувається у безпеці, - говорить Ірина.

- Першу згаду у ЗМІ про додаток я побачила у 2024 році. За цей час ви ймовірно отримали багато позитивних відгуків. А чи є зауваження? Які саме?

-Звичайно, є. І я, чесно кажучи, не довіряла б компанії, яка сказала б, що зауважень немає взагалі. Ми працюємо по всій Україні. Це сотні людей, десятки міст, різні мобільні групи, різні ситуації. І, звісно, людський фактор іноді трапляється. Від цього не застрахований жоден сервіс, де працюють люди. Для нас найважливіше не те, що зауваження виникають, а те, як ми на них реагуємо. Ми розбираємо кожен випадок, аналізуємо його й робимо все можливе, щоб така ситуація не повторилася. Наше завдання - щоб людина, незалежно від того, чи вона натиснула кнопку в Києві, Кропивницькому, Одесі чи невеликому районному центрі, отримала однаково високий рівень сервісу та підтримки. Чи досягли ми цього ідеально? Ні. Нам ще є над чим працювати. Але, мабуть, саме тому ми постійно вдосконалюємо сервіс, навчаємо команди та підвищуємо стандарти роботи, - зазначає співзасновниця додатку.

-Чи помітили ви, що українці стали більше дбати про власну безпеку після початку повномасштабної війни?

-Думаю, так. Війна навчила нас дуже швидко реагувати на небезпеку. Ми навчилися мати тривожні валізи, знати, де найближче укриття, заряджати павербанки. Але водночас ми почали більше думати і про особисту безпеку в повсякденному житті.
Ми зрозуміли просту річ: підготуватися заздалегідь набагато краще, ніж шукати допомогу вже тоді, коли щось сталося.

- Як ви думаєте, що має змінитися в українському суспільстві, щоб подібних викликів було якомога менше в нашій державі?

- Мені дуже хочеться, щоб одного дня такі сервіси стали майже непотрібними. Але для цього мають змінитися не лише люди. Має змінитися і держава. По-перше, законодавство щодо домашнього насильства. Мені складно зрозуміти, як штраф у 340–680 гривень за перший випадок домашнього насильства може бути стримуючим фактором для кривдника. Якщо чесно, для мене це виглядає як сигнал, що суспільство все ще недооцінює масштаб цієї проблеми.

По-друге, механізми реагування. Дуже часто жертва домашнього насильства фізично не може звернутися по допомогу. Ми неодноразово бачили ситуації, коли людина перебуває за зачиненими дверима зі своїм кривдником і саме в цей момент найбільше потребує захисту. На мою думку, держава повинна переглядати такі механізми, щоб життя людини завжди було вищим пріоритетом за бюрократичні процедури.

По-третє, нам потрібна системна психологічна робота. Не лише з жертвами насильства, а й з агресорами. Ми вже кілька років живемо у війні. Вона залишає після себе величезну кількість психологічних травм, і якщо з ними не працювати, вони дуже часто перетворюються на агресію всередині сімей.

Ще один важливий напрямок - культура особистої безпеки. Нам дуже часто пишуть: «Та дешевше купити газовий балончик». І знаєте що? Ми абсолютно не проти. Навпаки. Якщо людина вміє ним користуватися - це чудово. Те саме стосується курсів самооборони. Ми лише за те, щоб люди були більш підготовленими. Бо будь-який інструмент безпеки працює тільки тоді, коли людина знає, як ним користуватися…, - констатує Ірина Шабала.

Співзасновниця сервісу особистої безпеки KATERYNA каже: її велике бажання – аби Україна досягла високого рівня довіри до служб допомоги, наприклад, такого, як в США. А ще – щоб безпеці в суспільстві навчали в рамках освітніх програм ще з школи.

- Я дуже хочу, щоб в Україні був такий самий рівень довіри до служб допомоги, який ми бачимо, наприклад, у Америці. Коли людина без вагань телефонує 911, бо знає, що допомога приїде за лічені хвилини. Відчуття безпеки народжується тоді, коли люди довіряють системі. І, мабуть, найголовніше — освіта. Я переконана, що про особисту безпеку потрібно говорити ще у школі. Не залякувати дітей, а навчати їх розпізнавати небезпечні ситуації, поважати особисті кордони, знати, куди звернутися по допомогу і як діяти, якщо вони або хтось поруч опинилися в небезпеці.

Бо безпечне суспільство - це не те, де є більше охоронних сервісів. Це те, де домашнє насильство не замовчують, психологічне здоров’я є пріоритетом, допомога працює швидко, а турбота про власну безпеку вважається такою ж нормальною, як пристебнути пасок безпеки в автомобілі.

Більш детальну інформацію про сервіс можна знайти у соцмережах
Фейсбук https://www.facebook.com/kateryna.care
Інстаграм - https://www.instagram.com/kateryna.care/
Тік-Ток https://www.tiktok.com/@kateryna.care
Youtube https://www.youtube.com/@kateryna1987/featured

Матеріал підготовлено у форматі інтерв'ю для медіапорталу DOZOR