×
Дві єлисаветградські арки:
версії дигерів і краєзнавців
Рівно 150 років тому, у 1868 році, в Єлисаветграді з'явилася залізниця. Спочатку лінія Балта -Єлисаветград, яка з'єднала місто з Одеським портом. А вже наступного року збудували другу лінію – Єлисаветград-Кременчук, яка об'єднала південну та східну залізницю.

Залізниця, як річка, розділила місто на дві нерівні частини. На іншому «березі» залишились казенний кінний завод та кладовища – єврейське, лютеранське, католицьке та магометанське. Не так вже й багато, але якось туди треба було діставатися. Тож у залізничний насип вбудували дві цегляні арки. Одну – в кінці вулиці Кавалерійської (вона є і зараз). Другу, як можна побачити на плані Єлисаветграда 1913 року, - в районі кладовищ.

Рай для дигерів
Дигери (дослідники підземель) розповідають, що вхід до другої арки є і зараз – його начебто можна знайти в районі складів Брайченка. Кажуть, арка закидана сміттям, а на території заводу Ельворті перегороджена решіткою і засипана землею.

Мовляв, коли завод «Червона зірка» розрісся, то «захопив» другу арку - на той час її вже не використовували. Краєзнавець Леонід Багацький писав, що в шістдесяті роки робітники виламали решітки та винесли з заводу через цей тунель кілька готових сіялок! Тоді арку і засипали землею.

Хоча дигери можуть і помилятися. В цьому ж районі є ще один тунель – колектор річки МАтузянка (як писав Єлисаветградський землемір Павло Рябков у 1913 році) чи МОтузянка (як називають її зараз).

Матузянка, як і Чечора, - «спляча» річка. Це – притока Інгулу, проте підземна, повноцінною річкою вона ніколи не була. Весною Матузянка місцями виходить на поверхню. У невеличкій балці в районі вул. Миру є навіть місток через неї. У 2011 році аматорська відео-студія «Енергія» зняла надзвичайно цікавий (хоч і трохи тривалий) фільм «Неизвестный Кировоград» про кіровоградські підземелля – на жаль, сьогодні нам вдалося знайти його тільки у соцмережі «ВКонтакте». Журналіст і оператор спустилися в колектор річки на території заводу Ельворті та пройшли аж до Козачого острова!

За їхньою інформацією, цей колектор збудували ще самі брати Ельворті. Мовляв, завод спеціально будували біля річечки, щоб зливати у неї відходи. Ймовірно, що «водостічний рів» вдовж Театрального провулку, який згадується у єлисаветградських документах - це і є Матузянка. Роботи по влаштуванню цієї території почалися у 1899 році, адже поряд збиралися побудувати жіночу гімназію. Проте тоді тільки поглибили рівчак і збудували високі тротуари. У 1916 році міська дума знову виражала стурбованість щодо потоку стічних вод із заводу Ельворті. Тоді у Театральному провулку провели земляні роботи, ізолювали рів та поклали бруківку.
Червонозорівська арка
Але є ще Арка № 1 між вулицями Ельворті та Левитського, та сама, в якій щодня стоять в заторах автомобілісти. Якщо Арка №2 згодом виявилася непотрібною, то значення Арки № 1 навпаки суттєво зросло після побудови Робочої слободи чи Новомиколаївки. Тут будували житло робітники заводу Ельворті. Для їхніх дітей Ельворті збудували школу (зараз школа № 3), для того, щоб їм було, де відпочити, розбили чудовий парк, який з висоти пташиного польоту мав вигляд англійського прапору.

У радянські часи значення заводу тільки зросло, робітників ставало все більше, і селилися вони, за традицією, в цьому ж районі.

Зараз це важко уявити, але колись через цю арку ходив навіть трамвай! Причому в обидві сторони. Старожили розповідають, що перед аркою були кармани, в які трамвай міг заїхати, щоб пропустити інший, якщо вони раптом зустрілися саме на цьому відрізку.

Проте це вже було не в Єлисаветграді, а в Зінов'євську. Завод Ельворті тоді називався «Червона Зоря», а колишня Робоча слобода – Червонозорівка. У 1929 році міська влада вирішили додати до двох ще єлисаветградських трамвайних маршрутів «Вокзал-Міський сад» та «Центр-Кущівка» ще один – «Центр – Кооптах (через Червонозорівку)». І в серпні 1929 року по цьому маршруту вже курсувало чотири вагони.

Вже немає ані трамваю, ані бруківки. Але арка поки що є, простояла тут рівно 150 років. Сьогодні ніхто не будує кам'яних мостів, адже кам'яну кладку роблять вручну, а це набагато складніше і дорожче, ніж залізобетонні конструкції. В Україні таких мостів залишилося небагато, а скоро, мабуть, буде ще менше.

Адже в останні роки питання розширення арки між вулицями Ельворті та Левитського піднімали неодноразово. Залізнична арка кінця ХІХ століття – це пам'ятка архітектури місцевого значення. І поки що саме це зупиняло усі ініціативи… Але рано чи пізно це питання треба буде вирішувати. Дістатися з одного «берега» залізниці на інший можна у два способи: або під аркою, або через міст на Полтавській. І поки затори були тільки під аркою, це було півбіди. Але транспорту стає все більше, і сьогодні затори виникають вже й на Полтавській.
Переглядiв: 12543
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА
ОЛЕНА КАРПЕНКО
фотокореспондент: ОЛЕНА КАРПЕНКО