×
історія
"Екзотичний" сад Єлисаветграда, про який мало хто знає
Більшість єлисаветградських садів та парків мали цілком звичайні та зрозумілі назви: Казенний, Лікарняний, Шовковичний, сад Зельцера чи Гімназійний сквер. Інша справа - Альгамбра. Є в цій назві щось інтригуюче, екзотичне, навіть фантастичне. Тим більше, що від цього парку, на відміну від інших, не залишилося і сліду… А знаходився парк Альгамбра в кінці вулиці Бикової, на протилежному березі від Ковалівки, тобто там, де сьогодні міський відділ міліції, олійний комбінат і т.п.

«Самый оживленный уголок»
DOZOR вже писав про те, що після побудови у 1840-х роках палацу, кавалерійського училища, Ковалівської церкви та парку, колишнє передмістя Ковалівка ставало одним з найперспективніших районів міста. Тож бажання єлисаветградського купця Остроухова розбити на протилежному березі великий парк для гулянь цілком зрозуміле.

Не знаємо, чому Савелій Остроухов назвав так свій сад. Можливо, він побував в Іспанії і бачив у Гранаді справжню Альгамбру – розкішний палац з парком мавританських володарів ХІІІ-ХІV століття (у середині ХІХ століття його якраз почали реставрувати).

Але розбивши парк та побудувавши у ньому кілька будинків у мавританському стилі, Савелій Кирилович дав йому пишну назву Альгамбра. І назва прижилася. Навіть міст, що був збудований на вул. Приютівській (за квартал від сучасного мосту на Вокзальній) називали Альгамбрським.

Етнограф Павло Рябков, відомий нам, перш за все, як укладач плану Єлисаветграда 1913 року, писав про Альгамбру Остроухова: «Самый оживленный уголок Елисаветграда (с гуляньями, вечерами, кумысом и купальнями в нем)».

Він зробив і фотографії будівель парку у ті часи. Ми знайшли ці фотографії у щорічнику «Голос Юга» за 1913 рік, де було зазначено, що цих будівель у мавританському стилі вже немає...

«Одна лишь мерзость запустения»
Справа в тому, що у 1881 році Остроухов заповів парк з вісьмома кам'яними будівлями у ньому та власний будинків на розі Олексіївської (Гагаріна) та Великої Перспективної ремісничо-грамотному училищу, точніше громадській управі міста з тим, щоб доходи від них використовувалися на розвиток та утримання училища. Але вже через два роки, у 1883-му, парк дуже постраждав від паводку, всі (!) будівлі були зруйновані.

Засновник ремісничо-грамотного училища Микола Федоровський писав: «Очень отзывчиво отнесся к училищу Савелий Кириллович Остроухов, один из почтенных граждан города Елисаветграда. Остроухов оставил по завещанию имущество, дом и сад Альгамбру в распоряжение города с тем, чтобы доходы шли на училище. Но кто же не знает, что городское управление прошлаго времени, вместо того чтобы ремонтировать и зксплоатировать его, до тла разорило и только окончательно разоривши его, передала в распоряжение общества (мається на увазі Єлисаветградське товариство розповсюдження грамотності та ремесел – авт.). Что же можно было сделать с разоренным имуществом? Старожилы еще должны помнить какие прекрасные дома, которых теперь нет и следа, были в саду».

А Павло Рябков у своєму нарисі про Товариство розповсюдження грамотності писав: «Эта самая Альгамбра, приносившая прежде доходы, теперь представляет собою лишь одну мерзость запустения и разрушения, не только не приносит никакого дохода, но даже убыток, требуя расходов на охрану и поддержание забора, и с каждым годом все более и более разрушается».
«Місце для ігор та розумних розваг»
Проте це був не кінець. На початку ХХ століття нікому вже не потрібний парк передали у користування Раді батьків громадського комерційного училища. Федоровський згадував, що турботами батьківської ради парк «превращен в прекрасное место для игр и разумных развлечений детей школьного возраста под руководством специаль­но подготовленных руководителей».

У 1913 році газета «Голос Юга» опублікувала велику статтю про відновлений парк (знайшла та оприлюднила цей матеріал працівник державного архіву Лариса Пасічник). "Первое впечатление при самом входе в сад, куда попадаешь после перехода через неизменно-мутный Інгул – самое отрадное", пише кореспондент.

Тоді у парку був майданчик для дитячих ігор з кеглями та м'ячами, який влітку щодня відвідували 80-150 дітей, та дитячий «ресторан», де можна було безкоштовно випити чаю з цукром, а за невелику плату отримати легкі закуски.

Такі дитячі майданчики у 1913-14 році створювались по всьому Єлисаветграду: у Міському саду, на вул. Петрівській, у Ковалівському парку. Насправді це були такі собі перші безкоштовні дитячі садочки для дітей з небагатих родин. Адже платний дитячий садок, у якому малюків навчали за фребелівської системою малюванню, ліпленню, гімнастиці, музиці та іноземним мовам, у нашому місті вже був.

На дитячих майданчиках батьки мали змогу залишити дітей шкільного і дошкільного віку на цілий день під наглядом виховательок - випускниць київських фребелівських курсів (вищого педагогічного училища). Щоправда, наставниця дітей пані Ц. Раппо у розмові з кореспондентом «Голоса Юга» жалілася, що двом (!) педагогам, які працюють в «Альгамбрі», надзвичайно важко справитися з такою кількістю дітей, і висловлювала побажання, щоб вчителі шкіл та батьки дітей частіше долучалися до організації дитячого дозвілля у саду.

Свого часу була тут і сцена, на якій діти ставили спектаклі. Проте спектаклі скоро заборонили, тому що, на думку тогочасних педагогів, гра на сцені шкодила дитячій психіці.

У кореспондента викликало стурбованість ще й те, що поряд з Альгамброю розташований сад пивзаводу Лайєра. Адже робітники, відпочиваючи у саду Лайєра, занадто голосно спілкуються і до дитячих вух долітають непристойні слова…

Перші футбольні матчі та перші радянські Маївки
Та сама батьківська рада звернулася до міста з клопотанням про наділ землі на березі річки для влаштування футбольного поля. Перша згадка у єлисаветградський пресі про футбольний матч теж стосується саду Альгамбра. На першій сторінці газети «Голос Юга» від 14.06.1909 р. Рада батьків комерційного училища повідомляла про проведення в саду «Олімпійських ігор для дітей і дорослих», в програмі яких був і футбол.

Після революції Альгамбру і сад Лайєра об'єднали в єдиний парк - Сад-Марат. У ньому проводилися народні гуляння і перші більшовицькі маївки. Тільки після війни район Саду-Марату почав інтенсивно забудовуватись.

Мабуть, ті хто будував тут у післявоєнні роки приватні будиночки, як і ті, хто зараз будує собі житло у Лісопарковій, думали, що і вони самі, і їхні діти житимуть у чудовому місці, де багато дерев і легко дихати… Проте таких бажаючих виявилося чимало. І за кілька років великий парк з озерами, що тягнувся від Інгулу майже до сучасного району Біляєва, був остаточно знищений.

Переглядiв: 22643
ОЛЬГА  СТЕПАНОВА
журналіст: ОЛЬГА СТЕПАНОВА