×
 
 
Єлисаветградські будинки розпусти:
де, для кого та за скільки
У 1914-1917 роках майже половина міських юнаків починали статеве життя з візиту до повії. У загальній масі повій можна було виділити дві категорії - вуличних і тих, що жили у будинках розпусти. Як правило, на вулиці «працювали» або новачки, що не освоїлися зі своїм новим життям, або, навпаки, досвідчені професіоналки, найчастіше уже хворі, які відпрацювали своє в публічних будинках і поступово, з втратою привабливості і молодості, опускалися усе нижче і нижче.
Більш везучими вважалися ті, кому вдавалося потрапити у легальні будинки розпусти, які ділилися за розрядами - від дорогих і фешенебельних, де могли задовольнити найрізноманітніші забаганки і фантазії відвідувачів, до мерзенних брудних притонів, відвідуваних в основному представниками кримінального світу.

Основним джерелом поповнення мешканок будинків розпусти були усе-таки нижчі стани - їх контингент, як правило, становили селянки і міщанки, - неосвічені, які нічого не уміли і не знали, крім своєї основної професії, жінки. Повії були релігійними лише у побутовому сенсі слова - вони намагалися не приймати гостей на Великдень, інколи запитували, чи є у чоловіка хрест. Зрідка траплялися і представниці дворянства або просто інтелігентні, освічені жінки, але це були винятки. Саме тому ціни на володіння «інтелігентною повією» були більшими.

Публічний будинок був закладом серйозним. Він не повинен був мати ніяких вивісок, відстань від нього до церков, шкіл і училищ мала бути "досить великою". Всередині будинку розпусти дозволялося мати піаніно і грати на ньому. Всі інші ігри були заборонені, особливо насторожено згадувалися тут шахи. Також було заборонено прикрашати будинок портретами царствених осіб.
Медичний квиток повії, 1875 рік
Замінний квиток і оглядова книжка повії
Клас будинку розпусти залежав від рівня сервісу: число дам «у соку» (від 18 до 22 років), наявність «екзотики» («грузинських князівень», «маркіз часів Людовика XIV», «туркень» і т.п.), а також сексуальними витребеньками. Само собою, відрізнялися і меблі, і жіночі вбрання, вина і закуски. У борделях першої категорії кімнати тонули в шовках, а на робітницях виблискували кільця і браслети, у публічних будинках третього розряду на ліжку був лише солом'яний матрац, жорстка подушка і запрана ковдра.

Ділилися борделі на три категорії: вища оплата до 12 рублів (не більше 7 чоловік на добу), середня до 7 рублів (до 12 осіб), нижча до 50 коп. (до 20 клієнтів на добу). Оскільки проституція вважалася офіційною професією, то будинки розпусти оподатковувалися. 3/4 заробленого повією йшли господині, 1/4 – їй.

З Правил борделів, затверджених міністром внутрішніх справ Російської імперії 29 травня 1844 року:

1. Борделі відкривати не інакше як з дозволу поліції.

2. Дозвіл відкрити бордель може отримати тільки жінка від 30 до 60 років, благонадійна.

8. У борделі не брати молодших 16 років...

10. Боргові претензії власниці на публічних жінок не повинні служити перешкодою до залишення останніми борделя...

15. Ліжка повинні бути відділені або легкими перегородками, або, при неможливості цього за обставинами, ширмами ...

20. Власниця піддається також суворій відповідальності за доведення дівок до крайнього виснаження непомірним вживанням ...

22. Забороняється у недільні і святкові дні приймати відвідувачів до закінчення Служби Божої, а також в Страсний тиждень.

23. Чоловіків неповнолітніх, так само вихованців навчальних закладів ні в якому разі не допускати в борделі.
Реклама гумових виробів
Повії були не просто «жертвами громадського темпераменту», вони становили особливий розряд суспільства - так званих «розрядних жінок». Хочеш займатися першою найдавнішою професією - на здоров'я, але будь люб'язна стати на облік в поліції, здати паспорт, а замість нього отримати знаменитий «жовтий квиток» - офіційне свідоцтво того, що ця жінка більше не належить до «порядних», скотившись в категорію знедолених суспільством, і що поліція не тільки може, але навіть зобов'язана регулярно організовувати медичні огляди. Повіям пропонувалося відвідувати баню та не ухилятися від медичного огляду, не використовувати косметики.

У кабінети для огляду дозволяли приходити під вуаллю, а в документі 1888 року, перевиданому у 1910 році, інструкції Міністерства внутрішніх справ для чинів розшукових відділень говорилося: п. 18 «…кожен чин розшукової поліції при виконанні ... повинен бути з особами жіночої статі ввічливий, серйозний і стриманий особливо».

Повіям був практично заборонений вихід у місто, зате за вимогами мережі закладів, щоб у клієнтів не виникла нудьга, дами переміщалися з одного закладу до іншого до трьох разів на рік.

Дівчат у борделі було небагато, у великих містах - до 10 на один заклад, приблизно стільки ж тривало в середньому і життя самого будинку розпусти. Повії ділилися на бланкових і квиткових. Квиткові жили у будинку мадам на пансіоні, двічі на тиждень перевірялися у лікаря. Бланкові знімали квартиру та могли пересуватися по місту під контролем свого сутенера.

До речі, невідомо з якої причини, професійне ім'я переважної більшості повій було Лулу.

Держава контролювала цей вид трудової діяльності. Була створена жорстка система медичного і поліцейського нагляду за публічними жінками. Принизливість примусових оглядів, які проходили прямо в поліцейських дільницях, обурювала прогресивну громадськість, і в 1909 році вони були скасовані. Прогресивна громадськість святкувала перемогу, проте самі повії не поділяли загальної радості. Деякі з них навіть пробували боротися за відновлення оглядів, оскільки страх заразитися відлякував багатьох клієнтів.

Доходи повій були досить високими. На початку століття недорога повія отримувала в середньому 40 рублів на місяць, в той час як працівниця текстильної фабрики - 15-20 рублів. Щомісячний дохід дорогої повії міг становити 500-600 рублів.

Як правило, зареєстрована повія знімала кімнату, куди і приводила клієнтів. Іноді жінки кооперувалися з візниками, як зараз з таксистами, які за певну плату шукали їм клієнтів.
"Жовтий квиток" (медична карта) був основним документом зареєстрованої повії. Приховати професію від оточуючих (наприклад, від квартирної хазяйки при прописці) було неможливо. Тому багато "індивідуалок" намагалися уникнути реєстрації. Промисел самодіяльних повій міг контролюватися сутенерами, яких називали "котами".
 
Як керівництво училища піклувалося про юнкерів
Переглядаючи в інтернеті сторінки з історичними матеріалами, можна знайти досить цікаву інформацію, яка начебто стосується Єлисаветградського кавалерійського училища. Це фотокопії сторінок газети «Русский Врачъ" за 1903 рік. Так, у №46 на під рубрикою «Отчеты изь врачебных и других ученых обществь» надрукований звіт з засідання Русского сифилидологического и дерматологического Общества від 27 вересня 1903 року. Дехто вважає, що у наступному витягу із стенограми засідання йде мова про наше місто.

«Проф. А.Г.Полетебнов для наглядного представления о том, до чего может доходить заботливость об упорядочении внебрачных половых сношений в период половой зрелости под знаменем сохранения здоровья, предложил прочесть доставленный ему документ, как нельзя лучше обрисовывающий общественное воззрение на этот счет. Секретарь Л.П. Шафир прочёл следующий «Приказ по NN Училищу 18 февраля 1890 г., №…

Дабы обезопасить юнкеров от заразы сифилисом при половых отправлениях, устанавливается следующее:

1. Для посещения юнкерами мною избран дом терпимости №№.

2. Дни посещения назначаются: понедельник, вторник и четверг.

3. Для посещений этих устанавливается очередь взводная, т.е. напр., во вторник очередь 1-го взвода 1-го эскадрона, в четверг 1-го взвода 2-го эскадр., в понедельник 2-ой взвод 1-го эскадр., во вторник 2-ой взвод 2-го эскадр. и т.д. Но в случае, если желающих во взводе слишком много, то взводный унтер-офицер обязан установить между ними очередь. Если же желающих от данного взвода окажется меньше возможного для посещения, то вызываются очередные из следующего взвода своего эскадрона, а если и там не хватит, то из следующего взвода и т.д.; так, напр., если очередь идти 3-му взводу, то при недохватке он вызывает очередных 4-го взвода, а затем 1-го взвода и т.д. Очередь между взводами наблюдают вахмистра.

4. В дни, указанные для посещения, от 3 до 5 час. по полудни, врач Училища предварительно осматривает женщин этого дома, где затем оставляет фельдшера, который обязан наблюдать: а) чтобы после осмотра врача до 7 час. вечера никто посторонний не употреблял этих женщин; б) чтобы юнкера не употребляли не осмотренных женщин или признанных нездоровыми; в) осматривать члены юнкеров до сношения с женщинами и отнюдь не допускать к этому больных юнкеров.

5. Вместе с врачом отправляется взводный унтер-офицер очередного взвода. По окончании осмотра он возвращается в Училище и докладывает дежурному офицеру, сколько юнкеров могут сегодня посетить дом №№...

Як бачимо, назву училища та прізвище його начальника в «Русском враче» делікатно не вказали. Та оскільки у наказі згадуються ескадрони, то училише має бути кавалерійським. У 1890-му в Російській імперії було три кавалерійських училища – у Твері, Петербурзі та Єлисаветграді. У перших двох було по одному ескадрону, і лише у Єлисаветградському два. В інших училищах, у тому числі і козачих, ескадронів не було. Начальником Єлисаветградського кавалерійського училища з квітня 1886-го по січень 1891-го був полковник, а у подальшому генерал-майор, Володимир Вікторович Сахаров. Тож є припущення, що саме він підписав цей наказ.

Звісно, у декого можуть виникнути сумніви щодо достовірності цього наказу. Разом з тим дехто стверджує, що такий наказ міг бути. Адже солідна газета «Русский врач» підлягала цензурі, і не могла опублікувати не перевірений матеріал, тим паче, що його надав сам професор Полетебнов – один із основоположників російської дерматології.
 
У номерах Радомисльського по Іванівській вулиці була таємна проституція
 
Єлисаветградські газети періодично друкували інформації про рейди поліції з виявлення незаконних місць розпусти. Ось кілька таких повідомлень.

Организация надзора за проституцией. Этот вопрос обсуждался в заседании думы 19 мая по предложению херсонского губернатора. Ввиду сложности вопроса и необходимости значительных расходов из городских средств, вопрос оставлен думой открытым. (Газета «Голос Юга» - далі «ГЮ», 21 травня 1905 року).

Тайный притон. Помощником пристава второй части Д.П.Колосовым в гостинице «Италия», содержимой Розенбергом, обнаружен тайный притон, вследствие чего против него возбуждено преследование. («ГЮ», 16 січня 1907 року).

Тайная продажа. Чинами первой полицейской части третьего дня обнаружено, что в домах терпимости, содержимых Куниным и Якорович, производится беспатентная продажа водки, пива и других напитков, которые продавались по баснословной цене. («ГЮ», 18 червня 1908 року).

Борьба с проституцией. Елисаветградский полициймейстер П.Г.Кузнецов в приказе по полиции предписал чиновникам принять самые строгие меры к прекращению появления проституток на улицах города и в гостиницах. Независимо от сего некоторые из существующих гостиниц, в которых были случаи обнаружения проституток, будут закрыты. («ГЮ», 23 грудня 1908 року).

Объявление. Мужчины, приобретайте карманный предохранитель от венерических заболеваний «Проба». Цена с пересылкой 1 руб. 50 коп., наложенным платежом на 25 коп дороже. Высылаем с подробным описанием способа употребления. Торговый Дом Ф.Ф. Александров и И.М.Симков в Петербурге. Троицкая, 20. («ГЮ», 1 грудня 1909 року).

Притоны тайной проституции. 11 декабря в камере городского судьи второго участка будет рассмотрено дело по обвинению содержателей некоторых местных второстепенных гостиниц в доступе в гостиницы проституции. («ГЮ», 6 грудня 1909 року).

За допущение тайной проституции. Содержательница гостиницы «Германия» в Полицейском переулке Б.Кунина за допущение в гостинице тайной проституции приговорена городским судьей третьего участка к аресту на один месяц. («ГЮ», 18 грудня 1909 року).

Тайная проституция. Ш.Гомберг за допущение в своей гостинице по Ивановской улице тайной проституции приговорен городским судьей второго участка у 10 рублям штрафа. («ГЮ», 29 грудня 1909 року).

16 января. Тайный притон. Помощником пристава второй части Д.П.Колосовым в гостинице «Италия», содержимой Розенбергом ,обнаружен тайный притон, вследствие чего против него возбуждено преследование. («ГЮ», 16 січня 1910 року).

Борьба с проституцией. И. о. полициймейстера С.П.Романовский обратил внимание на развивающуюся у нас тайную проституцию, гнездящуюся большей частью в «меблированных» номерах, и предложил приставу 2-й части обратить на это строгое внимание. Приставом И.М.Розовым в течении последних дней были произведены внезапные обыски в номерах небезизвестных: Кунина, Розенберга, Палая, Родомысльского и др. Причем в номерах Розенберга были задержаны три девицы. Все они привлечены к ответственности по 44 ст. уст. о наказаниях. («ГЮ», 19 серпня 1911 року).

Облава. Сыскной полицией произведены были облавы в гостиницах Богуславского и Радомысльского на Ивановской улице, причем в гостиницах обнаружено пять проституток. Содержатели гостиниц привлекаются к ответственности за допущение разврата. («ГЮ», 18 вересня, 1911 року).

Притон разврата. В доме Гречнюкова на Сугоклеевской улице, в квартире Л.Бродской, обнаружен тайный притон разврата, который обслуживали две проститутки. («ГЮ», 28 травня 1913 року). 1 декабря 1909 года.

Привлекается за кражу в доме терпимости «гость» И.Гольштейн. Воспользовавшись временным отсутствием «девицы», он похитил у нее из комода кошелек с деньгами. («ГЮ», жовтень, 1913 року).
 
Будинки розпусти в Єлисаветграді були по Бериславській вулиці
 
Коли краєзнавці керуються у своїх «розвідках» не архівними документами та фактами, народжується недостовірна інформація, яку потім, як чисту монету, використовують інші шанувальники історії міста, і таким чином ця, м'яко кажучи, брехня набуває статусу достовірної.
Наприклад, щодо «Дзеркального гастроному», що на розі вулиць Великої Перспективної та Московської (нині Чміленка), де ніби був будинок розпусти. Як доказ – маскарон у вигляді змія, який сповзає по двох стінах будинку.

Як відомо, будинок належав купцю Максиму Соловйову. А от хто був автором проекту, та у яких роках його будували – не встановлено. Як не відомо і те, кому належала ідея маскаронів із зміями на стінах будівлі – фундатору чи архітектору, та й яку спокусу вони мали на увазі. Можливо, спокусу грошей, збагачення? Перший поверх будинку орендували під магазини, зокрема тут був магазин «Проводник», на другому поверсі було Єлисаветградське відділення Міжнародного комерційного банку, а на третьому поверсі мешкав управитель цього відділення, а до нього - сам власник Максим Терентійович Соловйов.

До того ж, у Російській імперії існувала заборона на відкриття будинків розпусти на центральних вулицях міста, і ближче, ніж за 300 метрів від релігійних споруд та навчальних закладів. «Центральнішою» вулицею за Велику Перспективну у Єлисаветграді можна назвати хіба що Дворцову. Та й від будинку купця Соловйова за якихось сто метрів по Великій Перспективній вулиці була Успенська церква, і на такій же відстані по Московській вулиці - Велика синагога, а навпроти через дорогу - міська управа.
А от де насправді були у Єлисаветграді будинки розпусти, вказують документи, які зберігаються у фондах Державного архіву Кіровоградської області, зокрема у справі «Об учреждении врачебно-полицейского комитета г.Елисаветграда для надзора за городской полицией», що датована 1912 роком. У цій справі є інструкція щодо діяльності Комітету, яка затверджена Херсонським губернатором. Це, зокрема, нагляд за повіями, виявлення притонів, видача дозволів на відкриття будинків розпусти, організація безплатних лікувальних оглядів повій та амбулаторне лікування хворих на венеричні захворювання тощо.

У цій же Інструкції вказано, що не допускаються до «промислу развратом» жінки, які молодші 18 років, а до 21 року не можна було жінкам «працювати» у будинках розпусти. Власники цих закладів зобов'язані були дотримуватися особливих санітарних правил, затверджених губернатором.

На відміну від ряду інших міст Російської імперії, в Єлисаветграді у будинках розпусти заборонялося торгувати спиртними напоями та влаштовувати усякі розваги. Заборонялося і перебування у будинках розпусти дітей та родичів повій.

Існували правила для власників номерів побачень у місті Єлисаветграді, які також затверджував губернатор. Першим їх пунктом було те, номери побачень не можна відкривати на головних вулицях. Номери побачень повинні були розміщуватися на першому-другому поверхах і мати парадний вхід з вулиці. Вивіска «номерів» виготовлялася на білому фоні золотими літерами і висіла над парадним входом, біля якого - ліхтар з написом на склі «номера». У кожній кімнаті - залізне ліжко, шафа, стільці, умивальник, дзвінок і лампа, чи свічка, біля умивальника дезинфікуючий засіб та два рушники, на вікнах ставні чи світлонепроникні штори. Пари із номерів повинні виходити одночасно. У кожному номері на стіні - екземпляр цих Правил. До будинків розпусти суворо заборонялося впускати учнів начальних закладів. Номера були відкриті з другої години дня до 10 години наступного ранку.

З прохання домовласників вулиць Береславської (нині Єгорова) та Михайлівської до міської думи, яке датоване 19 квітня 1912 року, дізнаємося, що на розі вулиць Береславської та Архангельської на той час знаходилися будинки розпусти, які отримали дозвіл на свою роботу ще тоді, коли ця частина міста «представляла из себя пустынную окраину». На початку ХХ століття вулиця була забудована. Домовласники скаржилися, що сусідство з будинками розпусти відлякує квартиронаймачів, які або ж не хочуть орендувати тут житло, або ж, поживши деякий час, відмовлялися від оренди.

«Это объясняется тем, что впродолжение целой ночи из указанных домов раздаются пение и пьяные крики, происходят скандалы, извозчики безпрерывно подвозят пьяных посетителей, которые иногда, по ошибке, попадают в частные квартиры, где заводят буйство, доводя дело до вмешательства полиции. Все описанное очень часто происходит и днем».

Мешканці вулиць Береславської та Михайлівської, які проживали неподалік цього «перехрестя кохання» просили перенести будинки розпусти з Береславської «куда либо на незаселеную окраину города, как это сделано во всех других городах». Під цим проханням стояли зо два десятки підписів. Нижче підписів віза міського голови Г.Волохіна, який направив дане прохання на розгляд відповідної комісії. Яким було рішення – невідомо.
 
 
Переглядiв: 14418