Одна жінка, в житті якої начебто було все добре, зненацька почала сумувати і звернулася до мудреця: «Діти виросли, дім – повна чаша, що мені тепер робити?» – «А ти зший своє життя», - порадив мудрець. Жінка повернулася додому, взяла жовтий клаптик свого суму і пришила до нього блакитний клаптик неба, яке бачила у вікні. Її онук засміявся, і вона додала строкатий клаптик дитячого сміху. Вона почала пришивати по клаптику всього, що чула, бачила, відчувала. І її життя сповнилося сенсом. А з клаптикового полотна, якого було вже дуже багато, жінка почала шити ковдри, торби, подушки і дарувати рідним. І кожна річ несла в собі часточку її життя.
Дійсно, усі ці вироби дуже теплі, живі, їх хочеться (і головне - можна) торкатися.