«Сентябрьское утро. Я стою у открытого окна и по старой фотографии рисую портрет празднующего двадцатилетие общественной деятельности городскогоголовы, богача Пашутина.(…) Время от времени отрываясь от надоевшего портрета, я сажусь на подоконник и жадно разглядываю яркую картину украинского базара. Видно, как с утра подвыпившие крестьяне лениво стаскивают с гор изумрудных арбузов и лимонных дынь рваные рогожи… Как в один ряд выстраиваются подъехавшие огромные арбы с пламенными помидорами, синими сливами и винно-красными яблоками… Как толстые торговки в цветных платках расставляют на столах огромные горшки с горячими «пшенниками» (кукурузами)…Над всем этим — ярко сияющее, бездонное, нежно-голубое небо. Утренний ветерок доносит сладкие запахи спелых овощей и фруктов. И волнует меня. Нестерпимо хочется выскочить из окна и броситься в гущу базара» (Амшей Нюренберг, «Одесса-Париж-Москва»).

Назви Єлисаветград у заголовку книги спогадів художника Амшея Нюренберга немає. Проте перші глави книги присвячені саме нашому місту, в якому Нюренберг народився і виріс. Датувати цей спогад можна абсолютно точно, адже Нюренберг писав портрет на честь 20-річчя перебування Пашутіна на посаді, тобто у 1898 році.

Будинок торговця рибою Марка Нюренберга знаходився на правому березі річки. У кінці ХІХ століття «старий базар» вже перекинувся на другий берег і зрісся з новим – Османським, який виріс на правому березі біля Османського бульвару. У той час між Великим мостом (який великий і зараз) і Базарним (нині це пішохідний місток у сквер воїнів-інтернаціоналістів) був ще один міст – Рибний.

Придивіться до плану міста 1913 року. Базар займав не один квартал, як зараз, а два квартали на лівому березі Інгулу і ще майже чотири на правому! Торгували тут усім. Пашутін згадує у «Нарисі» харчевні галереї, молочні, м'ясні, мучні, красні, гончарні ряди.

Не на всіх сучасників цей величезний ринок справляв таке враження, як на молодого художника. Ще один наш земляк Віктор Шкловський писав: «Стоял Елисаветград среди пшеничных полей у затоптанных и заваленных отбросами базара верховьев реки Ингул».

Але таку величезну площу базар відвоював у кінці ХІХ століття. До цього він займав тільки прибережну зону. Між ним і сучасною Преображенською вулицею залишалася ще прямокутна площа 50x150 м.

На цій площі з 1787 до 1850 року знаходилися дерев'яні будівлі міської думи, управи, магістрату, поліції. З боку базару на площу виходили гостинний двір та м'ясні лавки. У 1850-му для міської влади було збудоване нове приміщення на сучасній площі Героїв Майдану, а на місці колишньої міської думи виросли кам'яні лавки для м'ясної торгівлі.

Справа в тому, що старий базар, а разом з ними і будівлі міської влади постійно страждали від якихсь бід. Чи не щороку базар затоплювало. У великі паводки вода заливала і міську думу. Якщо ж у якійсь рік Інгул не виходив з берегів, то все згорало! Повністю знищила базар та сусідні будівлі велика єлисавтградська пожежа 1798 року, тоді постраждав майже весь лівий берег. Пашутін згадує ще кілька пожеж на базарі: 1812-го, 1813-го, 1819, 1823, 1833, 1844 та 1871 року. В останню велику пожежу 1871-го на базарі згоріли мучний та олійний ряди, «толчок» та кам'яний двоповерховий будинок вдови Набокової, який вона заповіла місту з тим, щоб прибутки від нього йшли на рахунок жіночої гімназії. Будинок був застрахований, тож за страхові виплати міська влада побудувала на тому ж місті нові кам'яні лавки, а дохід від них і далі спрямовувала на утримання гімназії.

Так само страждала від пожеж і повнів вулиця Купецька, яка утворилася одночасно з базаром. Спочатку тут будували житло переважно купці та ремісники, звідси і назва. Більшість купців, які приїхали до фортеці святої Єлисавети, були старообрядцями (розкольникам дозволила тут жити Катерина ІІ). Тож тут, на Купецькій вулиці, була дерев'яна старообрядницька церква. Під час великої пожежі у 1798 році вона згоріла. Нова кам'яна церква, яка була збудована на її місці, отримала назву Преображенська. На честь неї перейменували і вулицю.

Якщо будете біля Преображенської церкви, придивіться уважно до старої будівлі навпроти. Кажуть, це один з перших кам'яних будинків Єлисаветграда (хоча напевно нам невідомо). Це житловий будинок, нижній поверх якого був призначений для прислуги, а на верхній, господський, вели відкриті «італійські сходи».