×
 
 
історія
Хто креслив перші плани
фортеці Святої Єлисавети
Місто, яке сьогодні носить ім'я Кропивницького, бере свій початок від фортеці Святої Єлисавети, 265-ту річницю з дня початку будівництва якої ми святкували у червні. Здається, хто тільки не досліджував та не писав про історію фортеці, але «білих плям» у ній ще досить багато.
Указ про заснування фортеці виданий 11 січня 1752 року. Місце для неї було обране на пагорбі на правому березі Інгулу, на відстані близько 200 сажнів від річки, інженерною командою під керівництвом генерала І. Глєбова, який 5 лютого 1752 року отримав на це особливу інструкцію. Серед переваг цього місця називали близькість до широкої річки, наявність лісу, каменю для фундаментів і хорошої глини для випалювання цегли. Фортеця повинна була являти собою шестикутник та зайняти територію площею близько 70 десятин, внутрішню частину якої розділили на 36 дрібних кварталів, розташованих навколо великої квадратної площі.
Припускаємо, що першим загальним планом будівництва фортеці Святої Єлисавети був план, який сьогодні зберігається у фондах Російського Державного військово-історичного архіву (на фото). У радянські часи кіровоградський архітектор А.Губенко зробив фотокопії фонду фортеці Святої Єлисавети у московському архіві. Частина цих фотокопій нині знаходяться у ДАКО - Державному архіві Кіровоградської області.

Цей план має назву «Проектъ к построению крепости Святыя Елисаветы по указу Правителствующаго Сената 1753 года апреля 20 дня». У правому нижньому куті підпис «минеръ подпорутчикъ Александръ Вейсъ». Отож, Олександра Вейса можна вважати кресляром одного з перших загальних планів фортеці Святої Єлисавети. А датований цей проект 20 квітня 1753 року.

Збереглося ще кілька десятків як загальних, так і деталізованих та спеціалізованих планів фортеці Святої Єлисавети, що були складені за її 50-річну історію. Нагадаємо, що фортеця була закладена за церковним обрядом 12 червня 1754 року, а повне скасування статусу фортеці відбулося 15 березня 1805 року.
План фортеці Святої Єлисавети, датований 16 травня 1754 року. «Оной план против оригиналу которой за рукою инженер капитана Фон Витвера в копиях послан, за ветхостию перекопировал, а в сходстве сверял квартермистр Петр Морозов».
«Планъ крепости Святыя Елисаветы с показаниемъ работъ прошлого 758 году что сделано значитъ густою деревянною красъкою под литера/м/ъ красною "А" а что еще к достроике подлежитъ значитъ желътыми линеями сочиненъ .1759. году генваря _ дня. Копировал Канъдукторъ Феодор Протасовъ».
Креслення фортеці Святої Єлисавети, датоване 12 листопада 1798 року.
 
Військовий інженер Менцеліус
Деякі історики називають першим виконробом на спорудженні фортеці інженер-підполковника Йогана Людвіга Менцеліуса. При цьому вони посилаються на «Історичний нарис м.Єлисаветграда», видавцем-упорядником якого був багаторічний міський голова О.Пашутін, і який вийшов друком у 1897 році. ««Для будівництва фортеці Святої Єлисавети, яке проводилося під головним керівництвом інженер-підполковника Менцеліуса. вислані були робітники з малоросійських полків», - читаємо у цій книзі. Проте поки що не знайдено документів, які б підтверджували те, що Менцеліус перебував на будівництві з його перших днів.

Сьогодні можна зустріти твердження, що проект фортеці Святої Єлисавети «був розроблений прапорщиком геодезії Омеляном Гур'євим, учнями Київських гарнізонних полків сержантом Семеном Леонтьєвим і солдатом Іваном Федоровим». У Рукописному відділі Бібліотеки Російської Академії наук у Санкт-Петербурзі зберігається карта, датована 1752 роком, у назві якої знаходимо вищезгадані прізвища: «Карта Нової Сербії, зроблена по надісланій з Урядового Сенату спеціальній карті, призначеній у Нову Сербію Заднепрскім місцям, повірена і знята акуратно у цьому 1752 році. Описував і складав геодезії прапорщик Емеліан Гур'єв і при ньому учні Київських гарнізонних полків: сержант Семен Леонтьєв, солдат Іван Федоров. Надіслана при рапорті від артилерії генерал-майора Глібова від 21 вересня 1752 року. М: 10 верст в дм [87 × 181] (об'єднане субрегіональне командування, спр. 402; за описом Александрова №57». Але, як бачимо, це не проект фортеці Святої Єлисавети, і приписувати його геодезисту та прапорщику Гур'єву недоречно.

Якщо Указ про створення фортеці Святої Єлисавети підписаний імператрицею Єлизаветою 11 січня 1752 року, то сам проект фортеці був затверджений 30 липня того року. Затверджував місце майбутньої фортеці Сенат на засіданнях 21 березня та 1 квітня 1753 року. Указ про будівництво вийшов 3 березня 1754 року. Після закладання фортеці за церковним чином 12 червня 1754 року (за старим стилем) через кілька днів відбулися і світські урочистості з цього приводу.

Керувала фортифікаційними роботами команда з чотирьох інженерів і дев'яти кондукторів. Планували звести фортецю за 120 днів. Та оскільки грошей виділили удвічі менше від кошторису, будівництво затягнулося, а у середині жовтня 1754 року фортифікаційні роботи узагалі призупинили. На той час оборонні вали були уже насипані, хоча й не на повну висоту.

У 1756 році фортифікаційні роботи поновили. А наприкінці 1757 року завершувати будівництво доручають Менцеліусу. 2 жовтня йому присвоюють звання інженер-полковника і відряджають у Нову Сербію. А 5 листопада видають ямські підводи для проїзду із Санкт-Петербурга до фортеці Святої Єлисавети.

Через деякий час добудова фортеці та її озброєння по штату були призупинені до 1763 року, а після того деякі роботи тривали ще кілька років, але так і не були закінчені.

Рескриптом імператриці Катерини ІІ від 10 лютого 1784 року на ім'я генерал-фельдмаршала князя Г. Потьомкіна було повідомлено, що фортеця Святої Єлисавети "за своїм становищем в середині держави фортецею вважатися не могла і була перетворена на внутрішнє місто". Повне скасування фортеці Святої Єлисавети відбулося 15 березня 1805 року.

Яка роль Йогана Людвіга Менцеліуса, або як його називали – Івана Івановича, у спорудженні фортеці Святої Єлисавети – важко сказати. На службі він перебував з 1731 року. У 1732-му склав і підписав план реконструкції Уфімської фортеці. Проте цей проект не був забезпечений грішми, тож нова фортеця залишилася на папері. Згідно з Формулярноим списком, Менцеліус не був тоді відряджений в Уфу, а служив у чині інженер-прапорщика у фортеці Святої Анни, яка знаходилася неподалік станиці Старочеркаська, що на території нинішньої Ростовської області.

У 1756 році Менцеліус у чині інженер-майора призначений до межевих справ зі званням колезького радника. Та уже 2 жовтня 1757 року з'являється документ «за поданням сенатора графа Шувалова про перейменування колезького радника Йогана Людвіга Менцеліуса інженер-полковником і про буття йому у Новій Сербії за випробуваним штатом».

До фортеці Святої Єлисавети Менцеліус приїхав з дружиною та двома синами - Данилом і Федором. У січні 1758 року дружина померла і чоловік поховав її, лютеранку, біля Успенської церкви, чим викликав гнів у православного священика. (На кістках похованих при цій церкві зараз знаходитьсяприміщення міськвиконкому). У журналі реєстрації вхідних документів Переяславсько-Бориспільської консисторії за 1757-1758 роки з відомостями щодо вирішення церковних справ у протопопіях Нової Сербії та фортеці Святої Єлисавети знаходимо «доношення від протопопії фортеці Святої Єлисавети Іоана Орловського з поданням, що померлу в лютеранській вірі підполковника Івана Івановича Манцеліуса дружину біля церкви Предградської міщанської Успіння Богоматері за вириттям ями його підполковника служителями без повідомлення команди духовної поховали і з долученням тієї слободи від священика Лук'яна в духовне протопопське правління рапорт.

Що стосується синів, то обидва вони були військовими, дослужилися до полковників. Федір командував Алексопольським мушкетерним полком, який базувався у місті Вознесенськ, тепер Миколаївська область, а також був кавалером Святого Георгія 4-го класу (1789).

У березні 1759 року інженер-підполковник Менцеліус, який на той час керував будівництвом Єлисаветинської фортеці, звітував новому коменданту фортеці Ф.Юсту про хід її будівництва і укріплення. У звіті він згадав столярів і людей різних «художеств».
Збереглася "Карта спеціальна для комерції з частками володінь, що межують до Малоросії, до Нової Сербії і Слобідського тутешнього новопоселяємого полку... Написана у фортеці Святої Єлисавети 1759 року. М: 45 верст в дм [63 × 70] (об'єднане субрегіональне командування, спр. 650; зао описом Александрова №557». Підписали її бригадир фортеці Святої Єлисавети комендант М.Муравйов та інженер-підполковник І.Менцеліус.

У травні 1763 року інженер-полковника Менцеліуса відправляють з фортеці Святої Єлисавети у Запоріжжя. У 1764 році Сенат приймає рішення про «пренесення укріплення Запорізької Січі на нове місце і про призначення інженер-полковника Менцеліуса для його огляду». Збереглися три листи кошового отамана П.Калнишевського до І.Менцеліуса, які датовані липнем 1763 року. Проект мурованої церкви для Запорізької Січі підписаний 15 січня 1764 року: "Інженеръ полковникъ Менцелиус" (ім'я написано нерозбірливо – прим. авт.). За рамкою вмiщено пiдпис кресляра: "Копировалъ кандуктор первого класа Михайла Ратнов". Та переселення Січі так і не відбулося.

У 1765 році інженер-полковник І.Менцеліус подає рапорт про відставку і 26 жовтня того року Військова колегія задовольняє цей рапорт з призначенням «повної по оному чину до смерті платні».
 
Місце для фортеці обирав генерал Іван Глєбов
Частина плану фортеці Святої Єлисавети та експлікація до нього, 1764 рік, підписані інженер-полковником І.Менцеліусом.
На плані фортеці Святої Єлисавети за 1764 рік стоїть підпис інженер-полковника І.Менцеліуса. В експлікації І.Менцеліус вказує на те, що жовті лінії на плані зроблені за вказівкою генерала І. Глєбова. Ця людина не лише вибрала місце для фортеці на правому березі Інгулу, а й керувала інженерною бригадою, яка складала загальні та спеціалізовані проекти побудови фортеці, представляла ці проекти під час затвердження у столиці.

Іван Федорович Глєбов (20 лютого 1707 - 13 червень 1774) - російський воєначальник, генерал-аншеф (1762 рік), сенатор (1766 рік), київський генерал-губернатор (1762-1766 роки), генерал-губернатор Санкт-Петербурга (лютий - грудень 1767 року). Представник старовинного роду Глібових. Здобувши хорошу домашню освіту, у 1721 році зарахований сержантом в артилерію. 1731 року присвоєно чин капітана. У 1738 році призначений асесором канцелярії Головного артилерійського управління, а через два роки став радником. 1743-го Глєбову присвоєно чин бригадир, а в 1749-му - генерал-майор.

4 січня 1751 І.Глєбову було доручено розселення і облаштування в Росії переселенців із Сербії, для гусарських і Пандурського полків, на чолі з полковником І. Хорватом в військово-адміністративній одиниці - Нова Сербія, а також зведення військового міста, названого фортецею Святої Єлисавети, та інших шанців майбутньої Новоросії.

У 1755 році генерал-поручику Глєбову доручено командування польовою і обложною артилерією у Санкт-Петербурзі, Ризі, Виборзі, Новгороді, Пскові, Великих Луках, Смоленську і Остзейському краї. Під час Семирічної війни з 1757 по 1762 рік І. Глєбов служить у діючій армії. За бій при Цорндорфі (1758), коли відзначилися гренадерські частини і артилерія під його командуванням, нагороджений орденом Святого Олександра Невського.

У лютому 1762-го отримує чин генерал-аншефа і призначається генерал-губернатором у Києві та займає цю посаду до 1766 року, коли призначений сенатором.

Із лютого по грудень 1767 року І. Глєбов виконує обов'язки градоначальника у Санкт-Петербурзі. У 1770-му йде у відставку за станом здоров'я. Помер 13 червня 1774 року і похований у Старицькому Успенському монастирі.
Е к п л и к а ц и я
На плане и профилях
Желтые линии значут прожект бывшаго артиллерии Господина Генерал-Майора, что ныне Генерал-Аншеф, кавалер и Киевской Генерал-Губернатор, Ивана Федоровича Глебова.
Красные линии значут, по мнению моему, как должно быть по ситуации, о чем в комиссию о разсмотрении прожектов в 764м году апреля м-ца и представлено.
Покрыто зеленою значит лицовку наружных крутостей дерном и черною землею, произведением в 764 году. А с яткою тушью значит, сколко вынуто изо рвов и снято з гор земли. Земляною краскою значит, где та вынятая земля положена.
А. Прожектированные казармы на два полка Господином Генерал Порутчиком и кавалером Алексеем Петровичем Мелгуновым.
Инженеръ-полковникъ И. Менцелиусъ.
 
Кам'яну церкву не починали будувати
Пам'ятний хрест на честь першого міського православного храму
Ще за півроку до початку будівництва фортеці Святої Єлисавети, 15 грудня 1753 року, Синод прийняв рішення «о зделании в крепости Святой Елисаветы походной церкви». Та лише у 1755 році на площі посеред фортеці з'явилася церква в ім'я Святої Живоначальної Трійці - Свято-Троїцька. Вона стала першою на теренах нашого міста. Призначалася для потреб гарнізону та жителів форштадту, і набула статусу соборної, тобто головної у місті. Будівля була дерев'яною, одноярусною і мала вигляд невеликого прямокутного будинку з двома маленькими банями на даху. Церква мала один престол і дерев'яну дзвіницю.

Відомо, що 12 січня 1756 року Синод клопотав про виготовлення нового дзвону для цієї церкви. А уже через два місяці, 4 березня, у постанові Синоду зазначалося «велеть учинить здесь архитектуру Висту чертеж той церкви каменной настоящей с двумя приделами, со изображением фасада и внутреннего украшения; а сколько на то строение потребно каких материалов и припасов и что надобно мастеровых и работных людей, о том ему ж, Висту, учинить обстоятельную смету и с тем чертежом подать в Сенат немедленно».

Архітектор Олександр Віст, очевидно, виконав проект кам'яної трипрестольної Свято-Троїцької церкви для побудови у фортеці Святої Єлисавети замість дерев'яної, однак цей проект був відхилений, оскільки 8 серпня 1756 року Синод приймає рішення: «о учинении назначения в крепости Святой Елисаветы соборной церкви вновь чертеж».

Однак кам'яну церкву за проектом Віста так і не почали будувати. Ось що з цього приводу зазначено в «Історичному нарисі м.Єлисаветграда»: «Правлячий Синод наказав одному з архітекторів петербурзьких Вісту скласти креслення з викладом внутрішніх прикрас церкви, а також кошторис. Наказано було все зробити негайно і представити в Синод, але чомусь наказ цей не було виконано. Між іншим зі справи фортеці св. Єлисавети від 11-го лютого 1804 р видно, що на побудову у фортеці нової кам'яної церкви за велінням імператриці Катерини II було відпущено 10 000 рублів, але сума ця залишилася не витрачена через те, що будівництво нової кам'яної церкви було припинене аж до особливої резолюції указом, отриманим з Новоросійської губернської канцелярії у 1766 році».

Разом з тим Н.Полонська-Василенко у своїй книзі «Заселення Південної України в половині ХVІІІ ст. (1734-1775)» пише про те, що кам'яну церкву на території фортеці Святої Єлисавети усе ж таки розпочали будувати, але за проектом іншого архітектора: «Від 1755 р. була розпочата будівля великого собору за планом київського архітектора Баста, але вона не була закінчена, і в фортеці за тих часів була одна маленька дерев'яна церква». Припускаємо, що це не відповідає дійсності, оскільки кам'яну церкву на території фортеці не починали будувати, та й «київський архітектор Баст» ніде не зустрічається у документах, можливо, так помилково було написано прізвище Віста.

Без посилань на архівні документи ще один відомий історик називає архітектора Віста будівничим церкви у фортеці Святої Єлисавети, хоча, як бачимо, це не так.

У 1800 році відбулося освячення нової будівлі єлисаветградської церкви Успіння Пресвятої Богородиці, а у наступному році вона стала соборною. У 1813 році церква на території фортеці через цілковиту руйнацію була закрита. У 1816–1817 роках її розібрали і перенесли у містечко Рівне (нині Новоукраїнський район), де використали при будівництві Миколаївської церкви. Деякий час на місці колишньої церкви зберігався її престол. Біля нього у 1889 році побудовали кам'яну каплицю для винесення померлих у міській лікарні небіжчиків.

Валентина Григораш спеціально для медіапорталу DOZOR
Переглядiв: 2577