Міським головою Єлисаветграда був на той час Григорій Йосипович Волохін, який піклувався перш за все про красу міста. Саме йому ми маємо дякувати за архітектурне обличчя, яке і досі вирізняє Єлисаветград. Будівельник за професією, у попередні роки він співпрацював з архітектором Яковом Паученком, будував лікарні Святої Анни та Вайсенберга, будинки Паученка (музей О. Осмьоркіна) та Барського (краєзнавчий музей). Для себе Волохін звів двоповерховий будинок на Дворцовій. До речі, саме він влаштував перший у Єлисаветграді кінотеатр - «Ілюзіон», для якого побудував будинок поряд з власним (сучасна школа мистецтв). А ще Волохін за власний кошт придбав для міста бюст Шевченка. Кілька років цей бюст простояв біля реального училища.

Проте у 1917-му було міському голові вже не до архітектури. У наступні роки усе майно колишнього міського голови було націоналізоване. Однак самого Волохіна не чіпали, він залишився у місті і разом з родиною мешкав на вулиці Архангельській. Помер у Кіровограді у 1931 році. Краєзнавець Юрій Матівос писав, що його вдові вдалося навіть отримати у 1933 році кошти, які Григорій Волохін ще до революції поклав у швейцарський банк. 85% довелося віддати державі, але й 15% їй цілком вистачило на безбідне існування.

Перша світова війна поки що теж не дуже вплинула на життя міста. Як і зараз, 100 років тому містяни збирали кошти та купували продукти для відправки на фронт - Єлисаветградському полку. У травні місцеві газети повідомляли про героїчну загибель у Франції Томаса Ельворті, старшого сина голови правління заводу Роберта Ельворті.

Проте найкраще про ситуацію в місті говорять результати виборів. У 1917 вони відбувалися в Єлисаветграді двічі. 30 липня пройшли чергові вибори до міської думи, а в жовтні – до Єлисаветградської ради робітничих і селянських депутатів. Право на голосування мали всі жителі міста, які досягли 20 років, крім монахів, поліцейських (!) та осіб, яких визнано божевільними і глухонімими.

Напередодні виборів до міської думи був проведений перепис населення. За результатами у виборчі списки були внесені 33,4 тисячі цивільних та 5,2 тисячі військових. Вибори у міську думу відбувалися за пропорційною системою – тобто за партіями і блоками. Тут впевнено переміг соціалістичний блок, набравши 47% голосів. На другому місті, набравши 25%, опинилася Єврейська народно-демократична група. Близька до більшовиків партія «Єдність» набрала лише 1,78%, а Українські соціалісти і того менше – 1,56%. Це особливо цікаво, тому що тільки у списку Українських соціалістів ми знайшли знайомі прізвища: артільного батька Миколи Левитського та педагога Василя Нікітіна (сьогодні на честь обох названо вулиці в місті).

Але вже в жовтні настрої змінилися. Тепер попереду був Єврейський націоналістичний блок (29,1%). Потім Українські соціалісти – 18,3% та більшовики – 12,6%. Цікаво, що газета «Голос Юга» друкували списки депутатів на чотирьох мовах: російській, українській, польській та єврейській.

Проте були в місті і важливіші проблеми. Так, 21 травня той самий «Голос Юга» повідомив про повну відсутність у продажу взуття! У повідомленні йдеться, що взуття можна придбати лише в кількох магазинах за величезні гроші і тільки за протекцією.