×
 
 


Кіровоградський реконструктор про відтворення воєнних боїв, танк в Інгулі і собачі миски з німецьких касок
Минуло 76 років від дня вторгнення військ нацистської Німеччини на терени Радянського союзу та оголошення офіційної війни між двома могутніми країнами. Ця історична подія залишила після себе мільйони загиблих військових та мирних українців, безліч осиротілих дітей, самотніх матерів, сестер, дружин, які так і не дочекалися своїх героїв з фронту. Пам'ятати про це обов'язок кожного з нас, тому відрадно, що в Україні сьогодні існує масштабна спільнота реконструкторів, які власними зусиллями зберігають пам'ять про ті часи в унікальних костюмах та відтворенні знаменних боїв. Ми поспілкувалися з її представником в нашому місті - реставратором, реконструктором військово-історичного клубу 172-го піхотного полку та викладачем кафедри авіаційної техніки льотної академії Національного авіаційного університету Вадимом Лефтором. Як одягалися солдати середини XX століття, як їм спалося на соломі взимку та як зараз використовують німецькі каски - у матеріалі DOZOR.
Військово-історичний клуб 172-й піхотний полк існує вже більше десяти років. За словами Вадима Лефтора, наразі він нараховує вже більше сотні реконструкторів. У нашому місті цей клуб об'єднав близько десяти однодумців, які захоплюються відтворенням подій Першої та Другої світових війн.

«Реконструкція – це захід однодумців, які відтворюють історичні події. Щоб бути ре конструктором, треба захоплюватися історією, треба хоча б трохи розбиратися у зброї, як правильно з нею працювати. І, звісно, мати дух колективізму, тому що реконструктор – це частина колективу, оскільки ми знаходимось під прапором конкретного історичного клубу, ми повинні під час реконструктції виконувати накази нашого керівництва, тобто бути солдатами. Щоб бути реставратором, треба любити роботу руками, потрібні знання про матеріали, з якими працюєш, знати базові речі, як просвердлити, як забити цвях, як заклепку розклепати, як шити», – розповідає Вадим Лефтор.
За словами реставратора, збирати обмундирування для реконструкції можна роками, якщо сам не робиш якісь окремі вироби. Усі елементи форми Другої світової війни – це антикваріат, який коштує сотні доларів. Так, вартість каски починається від 50 доларів і вище, в залежності від стану та віку.

«У ціні дуже прив'язані до кур су долара. Антикваріат коштує дорого. Наприклад, каски в залежності від стану коштують від 50 доларів і вище. Якщо це каска Першої світової війни, то вартість становитиме 300-400 доларів за штуку. У нас є новобранець, який купував собі обмундирування, нічого сам не шив і витратив 50 000 гривень на мінімальний набір амуніції. Можна заробити на реставрації, коли виготовляєш річ на продаж. Є люди, які живуть за рахунок того, що роблять для інших реконструкторів речі», – розповідає Вадим Лефтор.

«Взагалі, як правило, частина речей зроблена власними руками, частина куплена на форумах або ж аукціонах і ще 30% речей знайдені на блошиних ринках. Люди, які продають такі речі, не знають їх історії, і ми іноді за копійки купуємо достатньо цікаві речі», – каже Вадим Лефтор.

 
 
 
Амуніція і горщики для квітів
Як розповідає реконструктор, елементи амуніції іноді можна знайти у селах, де їм знаходять різні способи використання.

«Німецькі каски часто використовують як квіткові горщики, після війни використовували як миски для собачої їжі або ж прибивали до них держак та використовували для вигрібних ям. У одного дідуся огорожа була виставлена стволами від гвинтівок. Навіть ходить така байка, що у одному селі під Кіровоградом на основі таких німецьких касок зроблена хата, тобто заповнювали каску глиною і як цеглу складали та робили хату. Ще ходить легенда, що в Інгулі в районі Лелеківки затоплений німецький танк «Тигр». Також є переказ, що у кіровоградських підземних тунелях стоїть Т-34 на випадок ядерної війни», – додає реконструктор.

«Одну каску мені подарував друг, він проживає у Побужжі, і там була знайдена каска солдата, який потрапив у котел і загинув у ній, її використовували у якості горщиків для квітів. Ще одну каску я випадково купив на барахолці, вона має три заклепки, а не стандартні шість. Це зразок 1939 років, і їх було мало, згодом почали мільйонами випускати «шестиклепки». Людина, яка продавала цю рідкість, не знала цього нюансу, а я знав і купив з думкою: «хватай та біжи», – з посмішкою згадує Вадим Лефтор.
За словами реставратора, низку елементів військової амуніції роблять за фото та короткими описами у літературі, оскільки віднайти бодай якісь зразки неможливо.

«Увесь комплект амуніції зібрати достатньо складно, якщо ми говоримо про німецького солдата, то збирати речі можна довго, починаючи від олівців, лінійок того часу, і це збирання може тривати роками. Тому дещо доводиться робити самому. Так, може бути якийсь цікавий елемент уніформи, який не продається. Тобто спочатку збирається інформація, як він виглядав, потім за базовими елементами відтворюються розміри, далі відбувається пошук матеріалів аутентичних, а це може бути шкіра, брезент, сукно і потім по-тихеньку шиється. За три-чотири місяці можна зробити один елемент, якщо його взагалі не було, лише за фото та описом у книжці. Найкращий ресурс – це фото тих часів. Інший варіант – це аукціони, де продають оригінальні речі, адже є змога побачити предмет на власні очі і потім втілити у життя. Також є форуми, де любителі, які все це реставрують, обмінюються інформацією. У когось є цей ремінець, а когось ось ця застібка, у когось карабін. Збирається усе це по крихіткам в одне ціле і виходить виріб. Якщо річ вже «пожила», їй на заміну роблять нову річ за прототипом», – ділиться секретами Вадим Лефтор.
Однак, реставратор зазначає, що серед 20 реконструтокрів може бути лише один майстер, який вміє власноруч робити деталі амуніції. За словами реставратора багато уваги приділяється. Адже є безліч нюансів, зокрема, щодо кольору амуніції. Так, для касок німецького Вермахту можна використовувати лише один колір для фарбування касок, лише конкретний вид сукна для форми та багато іншого. За відхилення від норми учасника реконструкції можуть навіть відсторонити від заходу.
 
Справжня зброя заборонена
Як розповідає Вадим Лефтор, у наш час є зброя часів Другої світової війни, яка може стріляти, однак вона знаходиться у приватних колекціях і, за вимогами, у власника мають бути спеціальні дозволи. Але самі реконструктори користуються зброєю іншим чином.

«Якщо ми говоримо про реконструкцію, то є такі поняття як вихолощена зброя, тобто це зброя, яка може видавати звук пострілу, але зі стволу вилетіти нічого не може. Там є спеціальні штифти, які вварюються у ствол, щоб не можна було туди нічого вставити. Можуть використовувати макети, тобто це зброя, яка не може навіть звуків видавати. Використовувати не вихолощену зброю категорично забороняється. У приватних колекціях у людей, які мають право на володіння зброєю є експонати вогнепальної зброї, яка дійсно працює, а також приклади холодної зброї», – розповідає Вадим Лефтор.
Примітно, що у міському осередку військово-історичного клубу є достатньо великий арсенал різної зброї воєнних часів.

«Фактично усюди, куди ми їздимо, беремо з собою вихолощену зброю, тому що у нас багато зразків. Якщо, наприклад, беремо участь у заході щодо Другої світової війни, беремо карабін Mauser 98k. Це штатна бойова зброя піхотинця Вермахта. Хлопці беруть з собою МП – 39 або МП – 40, так звані у народі «шмайсери», а зводи червоної армії використовують гвинтівки Мосіна-Нагана, пістолети ППШ або кулемети», – додає Вадим Лефтор.
 
15 кілограм амуніції
Досвідчений реконструктор зазначає, що звичайний військовий мундир складався мінімум з десяти елементів та важив разом з їжею та водою 15 кг.

«Найпростішими і найголовнішими елементами форми радянського бійця було галіфе, гімнастерка, пілотка, каска, ремінь на якому розташовувалися підсумки, фляга та лопата, а також скатка, тобто ковдра змотана з шинеллю, які висіли трубою навколо тіла. Це був найпростіший варіант. У німецькій армії усе було набагато цікавіше та продуманіше. Наприклад, був ремінь, на якому розташовувалися підсумки, далі збоку висіла «сухарна сумка», у якій можна було зберігати дрібні речі: зубну щітку, зубний порошок або пасту, мінімальні продовольчі запаси, зокрема, галетне печиво, великий вибір консерви, а на спині був мохнатий ранець, який закріпляли для розвантаження за ремені через корпус», – зауважив Вадим Лефтор.
Продуманість підготовки солдат вбачається навіть у флягах для води. Зокрема, радянська була скляною, а німецька – з алюмінію.

«Німецьке спорядження більш продумане. Радянська фляга – це просто матерчатий чохол, скляна пляшка з гумовою пробкою, як пробірка. Тобто, якщо випадково впасти на сідниці, можна собі тіло пошкодити. І є штамп, що вироблено у 1942 році. У німців фляга у чохлі, зі шкіряними ремінцями. Зверху закріплена кружка, яку можна на вогонь поставити, попити. Алюмінієва фляжка з кришкою, цивільна, хоча вже у 1945 році у них були металеві фляги. Чохол я вже шив з фотографій з дотриманням точної кількості стібків, ремінців, тут є оригінальний карабін. І вибита дата 1942 рік під кришкою. Різниця є й у касках, зокрема, у німецьких або ранніх касках радянського часу є спеціальні амортизатори, які розташовували між металом та підшоломником, щоб пом'якшувати удари по голові. У радянських солдат, які починали війну, не було амортизаторів у цьому елементі амуніції, там був жорсткий підшоломник на поролоні», – розповідає реставратор.
 
Реконструкція можлива й у нашому місті
Взагалі Вадим Лефтор починав з реконструкції амуніції радянських солдат, але згодом перейшов до німецької. Зізнається, працювати з останньою йому цікавіше.

«Я частіше виступаю на німецькій стороні, але починав з Червоної армії, а потім перейшов на німецьку сторону, тому що там більш цікаві елементи спорядження, набагато різноманітніші. Проте в мене є обидві форми. Нас запрошували зніматися у документальних фільмах. Запрошують на заходи до Естонії, Литви, щодо Першої світової – до Польщі, Чехії. Іноді запрошує й німецька сторона у якості сторони радянських солдат», – розповідає Вадим Лефтор.
У нашому ж місті, каже Вадим Лефтор, вже декілька років хочуть влаштувати реконструкцію подій Другої світової війни, проте ніяк не можуть підібрати «зручної» визначної дати бою.

«Взагалі хотілося б провести відтворення бою зі звільнення міста 8 січня, але не зовсім зручна дата, не зручний час. І взимку значно важче проводити реконструкцію ніж влітку, тому що взимку треба забезпечити більше потреб через погодні умови. Треба організувати табір, треба підготували площадку. Зимових реконструкцій значно менше, ніж літніх. Якщо говорити про Кіровоградщину, то її захопили десь в червні-липні, хоча територією просто пройшла військова техніка, тому що захоплення як такого не було, наші місто здали за два дні до наступу німців і все пішли. А потім вже на початку 1944 року звільнили. Відносно, Кіровоград мало постраждав. Схожа ситуація була і зі звільненням, німці пішли з міста за два дні до наступу радянських військ і зайняли оборонні позиції за містом», – зауважив реконструктор.

Щодо участі у масштабних реконструкціях, Вадим Лефтор згадує, як у 2013 році кіровоградські реконструктори долучилися до відтворення бою біля Брестської фортеці.
«Рівно 22 червня о 4 годині ранку ми провели реконструкцію цього бою. На розвалинах Брестської фортеці було проведено реконструкцію вторгнення німецьких військ через кордон та сама битва під містом Брест. Був поставлений стовпчик з написом «державний кордон Радянського союзу», суто символічно німецькі солдати проходили повз ці стовпчики, деякі ламали ці стовпчики – це були елементи гри для глядача. Далі відбувалася сама битва за Брестську фортецю. Показали евакуацію місцевих жителів, були діти, жінки перевдягнуті в одяг тих часів, вони показували страх, тремтіли, їх підбирали німецькі солдати і відводили в сторону. Потім йшла битва гарнізону», – переповідає Лефтор.
Маючи справу з реконструкцією ось уже майже 10 років, Вадим Лефтор запевняє: відтворення воєнних подій – це жива пам'ять про історію предків, яка сьогодні так необхідна нашому поколінню.

«Це пам'ять! Реконструкція - це напрочуд важлива частина вивчення історії, зокрема, з практичної сторони життя військових в окопах, їхніх повсякденних проблем. Деталі амуніції та відтворення реальних боїв розкривають війну зі сторони звичайного життя, а не з позиції великої політики», – вважає реставратор.

Та воєнна тематика – не єдине захоплення Вадима Лефтора. З'ясувалося, що у нього є ще декілька цікавих колекцій. Нещодавно одна з них, а саме колекція лялок-неваляйок потрапила до Національного реєстру рекордів України.
«Колекція ляльок-неваляйок збиралася разом з моєю дружиною. Вона бачила, що я щось збираю, і захотіла долучитися. Зараз у нас 67 ляльок-неваляйок і колекція росте. Трохи раніше я захоплювався колекціонуванням значків на тему «Піонерія та комсомол», але є набагато більші колекції. Також є амуніція, але це не колекція, а, скоріш, перелік усього необхідного для реконструкції», – розповідає Вадим Лефтор.

«Ще я збираю астрономічну літературу від початку XX століття до сьогоднішнього дня. Це унікальна вузько направлена колекція. Є декілька стелажів, де близько 200 книг. Найулюбленіша – це книга німецькою мовою, вона називається «Практичний посібник з астрофотографії», видана у Німеччині, а потім передана до Одеської астрономічної обсерваторії, датована 1941 роком з печаткою. Вона мені дісталася випадково і об'єднує декілька моїх захоплень – і реконструкцію, й історію, і астрономію», – додає реставратор.
Переглядiв: 3416
АНАСТАСІЯ  ПАНЧЕНКО
журналіст: АНАСТАСІЯ ПАНЧЕНКО
ОЛЕНА КАРПЕНКО
фотокореспондент: ОЛЕНА КАРПЕНКО