×
інтерв'ю
Кіровоградський археолог про віз у потойбіччя на Попова, феноменальні поселення і чорний ринок
Наша багата на родючі ґрунти та неймовірні краєвиди Кіровоградщина приховує такі таємниці життя предків, про які сучасні жителі навіть і не здогадуються. А відкопують в прямому сенсі слова ці таємниці наші археологи, в яких у цю літню пору чи не найпродуктивніша пора. Про те, з чого починаються дослідження, які цікаві знахідки відкриті останнім часом і де зараз на Кіровоградшині тривають розкопки, сайту DOZOR розповів археолог та керівник підприємства «Археолог», яке займається охороною пам'яток, Валентин Собчук.
Віз, що перевозив у потойбіччя, був закопаний на Попова
Насамперед Валентин Собчук розповідає: спеціалістів цієї галузі у Кіровоградській області лише п'ятеро. Певно, одна з причин в тому, що на життя такою роботою заробити складно: навіть якщо і пощастить знайти цінній скарб, то отримати 25% археолог не може. Тому люди цієї професії переважно ідейні. На питання, як вони визначають місця для розкопок, Валентин відповідає: насправді, по-різному.
«Кургани є на топографічних картах, є в архівних матеріалах, їх можна побачити на супутникових знімках, але вони не були зафіксовані у свій час і не взяті на державний облік. Ми їх виявляємо, картографуємо, узагальнюємо цю інформацію. Ми займаємося рятівними розкопками невеликих курганів, в основному на територіях, які займають кар'єри або сільськогосподарські угіддя», – каже Валентин Собчук.

За технологією, про яку розповів фахівець, розмічену територію кургану або поселення частинами «ріжуть» на шматочки, наче торт.

«На початку розкопок роблять розмітку і ставлять кілочки. Потім по сегментам шарами починають знімати ґрунт, лініями і ріжуть на поперечні шматочки і залишають «бровку», тобто один сегмент не чіпають, щоб бачити пошаровість землі і визначити, яке поховання у який період було зроблене. Яскравий приклад - курган на вулиці Попова в обласному центрі. Спочатку він був значно менший, потім ховали наступну людину і досипали насип. Курган ріс і досипок було близько п'яти, після чого він до ріс до тієї висоти, яку ми бачили. Тільки коли ми «розрізали» курган у 2004 році, нам відкрилася картина насипів і ми встановили вік за рахунок поховання, які ми там знаходимо», – продовжує Собчук.
Тоді, згадує Валентин, у кургані на Попова знайшли 21 поховання. Ці люди представляли три археологічні культури. Зокрема, мова йде про «ямну культуру» (3 тисячоліття до н.е.), «катакомбну культуру», (2 тисячоліття до н.е.). Відтак, цей курган функціонував у великих часових проміжках.

«Потім мої колеги знайшли тут рештки стародавнього возу, який виконував якусь стародавню функцію, можливо, перевезення людей у потойбіччя. І ось ми маємо факт релігійних уявлень давнього населення. Колеса були зроблені з цільного дубу, діаметр якого був близько 60 сантиметрів. Люди фактично не знали металу, оскільки він був дуже рідкісним, тож вони, скоріш за все, скориставшись кам'яними знаряддями праці, зробили колеса з дерева. На жаль, вони не збереглися: як тільки туди потрапило повітря, дерево перетворилося в трухлявину. Але можна зробити дендроаналіз і уточнити хронологію, вид дерева», – додає Валентин Собчук.
Що знаходять на Кіровоградщині і куди дівають знахідки
Взагалі робота над розкопками, розповідає фахівець, обов'язково поєднує в собі як технічну, так і ручну працю. Професійні археологи працюють дуже тендітним знаряддям: щітками, кельмами, навіть хірургічними інструментами. Найчастіше на території області знаходять кургани, іншим словом - могильники. Саме у такий спосіб кочові племена ховали своїх померлих.
«Найчисельніший та найпопулярніший об'єкт для дослідження це, безумовно, кургани. Тобто померла людина, вони її засипали землею і утворили насип. Через 300 – 400 років приходить інше кочове плем'я, тому що територія нашої держави була часто заселена кочовими народами, переважно ми їхніх імен не знаємо. Ми знаємо лише з першого тисячоліття до нашої ери, коли сюди прийшли кіммерійці, а потім прийшли скіфи, сармати, готи, гуни, половці, хозари, печеніги. І ось уся ця публіка ховала свої співплемінників курганним способом поховання. У слов'янських народів такого не трапляється», – констатує Собчук.

Як розповідає Валентин Собчук, на Кіровоградщині щороку проводять декілька експедицій, деякі з них стали традиційними. Наприклад, вже 17 років поспіль студенти історичного факультету педагогічного університету їздять копати золотоординське місто біля села Торговиця Новоархангельського району. Схожим чином копають стоянки кам'яної доби у Новомиргородському районі.

«На території області представлена фактично уся давня історія від кам'яної доби, неандертальців і до періоду, коли людина почала займатися відтворюваним господарством, від полювання перейшла до тваринництва. У нас представлена курганна культура кочових поселень, яка тривала з 4 ст. до н.е. і аж до 1 ст.н.е. Потім на наших територіях жили представники класичних цивілізацій», – розповідає дослідник.
«У нас є село Торговиця, яке представляє класичне середньовіччя, це місце часів Золотої орди та монголо-татар. Нас вчили, що вони дикі і нічого не вміли, але археологія показує зовсім іншу ситуацію. Виявилося, що у них були міста з постійними забудовами. По одну сторону річки відкопали баню. У нас є можливість розкрити її, реставрувати, зробити так, щоб дощі, холод і людина не руйнували. І можна спробували зробити цікаве туристичне місце, аналогу якому в Україні немає. А по другу сторону річки Синюхи є могильник того часу, але там були і слов'янські поселення. До того ж там знаходили людей з християнськими символами, хрестиками, але з монголоїдними рисами, тобто був якийсь симбіоз», – зазначає Валентин Собчук.

За словами Валентина Собчука, нещодавно завершилися розкопки поховань скіфів у Бобринці. Наразі ж історичний факультет педагогічного університету шукає кошти на рятівні розкопки на місці виявлення кам'яної баби у Знам'янському районі.

«Минулого місяця у Бобринці завершила роботу експедиція, яку очолював скіфолог Сергій Скорий. Предметом обстеження були розкопки кургану скіфської доби, на жаль, курган виявився пограбованим, там було зафіксовано два пограбованих поховання. Наші колеги з педуніверситету зараз планують розкопки у селі Васине Знам'янського району. Місцевий фермер біля села знайшов цікаву знахідку, людською мовою - кам'яну баба, а в наукових колах – антропоморфна стела. Зараз стоїть питання обов'язково досліджувати цей курган. Тому що, по-перше, знайшли частину кам'яної баби, і є підстави вважати, що інша частина знаходиться внизу. До цього моменту, за словами моїх колег, в основному ці скіфські баби знаходили як випадкові знахідки, а тут знайшли безпосередньо на кургані, там де вона стояла першопочатково. Є підстави вважати, що і друга частина десь там у землі. Ці розкопки носитимуть характер рятівних», – каже Валентин Собчук.

Цього місяця розпочнуться розкопки і у Новомиргородському районі поблизу села Лікареве. Там працюватиме археолог Леонід Залізняк, який займається розкопками найдавніших пам'яток нашої області, зокрема, стоянками кам'яної доби.
Відчути себе археологом може кожен
Окрім археологів, до експедицій можуть долучитися бажаючі, проте є певні умови.

«Ми залучаємо до розкопок бажаючих. Проводимо інструктування і даємо відповідну роботу. Для людини взяти участь у дослідженні – це подія, вони про це розповідають знайомим, родичам, діляться враженнями у Facebook. До нас долучалася учнівська молодь, яка займалася в історичних гуртах, ми виїжджали на різні місця. Долучалися й лікарі, і вчителі, і кандидати наук. Звичайно, студенти, скаутські організації. Ці люди, які бачили розкопки, вже не будуть байдужими до археологічної справи», впевнений Собчук.

«Розкопки – це можливість подивитися на історію свого краю по-іншому. Не тільки через призму Другої світової війни, сучасної історії, а через призму давньої історії, яка неполітизована, тому що як можна неандертальця політизувати?» – з посмішкою каже археолог.

Собчук розповідає: знайдені скелети людей минулого передають до спеціальних фондів, а от залишки матеріальної культури археологи віддають до краєзнавчого музею.

«Антропологічні скелети зберігаються в Інституті археології у Києві, у них передбачене місце для збереження. До цих матеріалів можна повернутися, якщо з'являться якісь нові технології і можна буде дослідити ще більше. Стародавні глечики і тому подібне залишаються в області, їх приймає краєзнавчий музей. Найкращі позиції виставляють у вітрини і їх можна подивитися. Коштовності також трапляються, і наш краєзнавчий музей має рівень захисту для таких знахідок», – додає Валентин Собчук.
Скільки коштують розкопки та чому ховають кургани
Археолог констатує, найскладніше у розкопках – це пошук фінансування. У держави традиційно бракує коштів, а археологія - дороговартісна справа.

«Вартість розкопок одного кургану починається від 30 000 – 40 000 гривень, все залежить від його розміру, а курган може бути від 20 сантиметрів до кількох метрів. Крім того, треба кошти на використання техніки, а це ще в середньому 800 гривень на день. Збирається експедиція, мінімум на 10 чоловік, яка живе в наметовому містечку. Їх треба годувати. Усі виявленні матеріали описуються, ми їх передаємо до відділу антропології, роботу спеціалістів якого теж треба оплачувати. Саме вони по кістках визначають вік, стать людини, хвороби. Потім треба написати звіт, що може зайняти півроку, тому що кожне поховання необхідно описати, визначити хронологію, провести усі аналізи. І потім з цих звітів виходять книжки, наукові публікації», – зазначає фахівець.

Утім, Кіровоградщині щастить із залученням інвестиційних коштів на розкопки. Зокрема, мова йде про дослідження британських вчених у селі Небелівка Новоархангельського району кілька років тому.

«Експедиція британців у Небелівці була профінансована британським урядом для їхніх вчених. Коли ми спитали британських археологів, то нам сказали приблизно, що ця сума складається з шести позицій і не гривень. Тобто це мільйони валютних коштів», – розповідає Валентин Собчук.

Досвідчений археолог жаліється на постійне руйнування пам'яток, які розповідають про давнє минуле Кіровоградської області. Частіше за все так званими руйнівниками стають сільські господарства, на території яких знаходяться кургани. Підприємство «Археолог», яке очолює Валентин Собчук, займається дослідженням, обліком та охороною курганів, що знаходяться на території області. Зокрема, фахівець зазначає, що усі кургани мають охоронятися місцевими та селищними радами, які укладають угоди на охорону культурної спадщини з підприємцем, на землі якого є курган. За його словами, виявлений курган накладає обмеження на користування земельною ділянкою, тому власники землі часто замовляють археологічні дослідження.

«Місцеві, сільські ради мають повноваження та повинні охороняти кургани. Проте вони навіть не знають і не хочуть знати, де кургани знаходяться. Наприклад, у 2015 році ми провели дослідження курганів на території Новгородківської селищної ради. До нашого дослідження на обліку було 15 курганів, після – 49. Ми розробили зрозумілий алгоритм дій, треба тільки ним користуватися, у місцевої влади є всі повноваження», – стверджує фахівець.
«З користувачем землі, на якій розташований курган, обов'язково укладається охоронний договір, предметом якого є умови оброблення ділянки. Людина не має вибору, укладати чи не укладати такий договір, держава зобов'язала охороняти. І не має значення, в якій власності знаходиться курган, у приватній чи комунальній», – зазначає археолог.

Здебільшого фермери знаходять масу причин, аби не ставити курган на облік. Але є й протилежні випадки.

«Один фермер знав, що під старим садом є курган, викликав нас для дослідження і ми виявили, що поруч є ще два кургани. Великий курган ми розкопали, але не планували копати інші два, тому фермер їх вимежував із загальної ділянки. Коли він побачив поховання, коли ми розказали про вік цих людей, їхню культуру, чоловік сказав, що зрозумів, що багато врожаю не втратить, проте залишиться людиною», – ділиться практикою Валентин Собчук.

Ще однією загрозою археологічних пам'яток є, як відомо, чорні археологи, які з металошукачами шукають дорогоцінні метали. За словами Собчука, переважно з курганів дістають монети, проте фактів затримки таких правопорушників дуже мало.

«Фахівці говорять, що в Україні рівень чорної археології набув рівня археологічної катастрофи. Куди б ми не заїжджали, ми бачимо зруйновані кургани, у яких великі дірки… А кожна витягнута монета - це пошкодження цієї пам'ятки, тому що саме по ній ми можемо датувати поселення, – констатує археолог. - Люди несуть знахідки на чорний ринок, який сьогодні дуже великий і багатий. В Інтернеті є аукціони, люди торгуються, радяться, продають. І цей процес безповоротний і кінечний, тому що рано чи пізно не буде що охороняти. Зараз усім відділам, управлінням охорони культурної спадщини сказали охороняти, але не наділили ефективним інструментом для цього».
Шанс на захист ЮНЕСКО
Великі надії археологи Кіровоградщини покладають на те, що унікальне трипільське поселення у селі Небеліка Новоархангельського району під свою опіку візьме ЮНЕСКО. Там українськими та британськими вченими проводилися розкопки з 2009 до 2014 року, зв'язок підтримується й сьогодні. Собчук вважає, що є перспективи підтримки міжнародної організації, оскільки знахідка має всесвітнє значення.

«Площа поселення була близько 260 га, на яких розміщувалося 1500 будівель. Це місто існувало шість тисяч років тому і було найбільше та найдавніше поселення в Європі на той момент. Звичайно, цей феномен зацікавив британців, і вони на прикладі розкопок у нас намагалися розібратися, з чим пов'язане виникнення таких великих міст, чим жили мешканці міст і чим усе це закінчилося. Були розкопані цікаві речі, зокрема, величний храм. До цього моменту ніхто ще такого не відкопував за роки досліджень цієї культури», – розповідає археолог.
«Делегація вчених, яка відвідала наш край, хоче занести Небелівку у попередній список спадщини ЮНЕСКО, адже Небелівка визнана одним з десяти найкращих археологічних досягнень за рік у всьому світі. Проте для цього необхідна інфраструктура, адже ЮНЕСКО бере під свою опіку пам'ятки, які відображають не локальну історію, а історію цивілізації», – підсумовує Валентин Собчук.
Переглядiв: 12123
АНАСТАСІЯ  ПАНЧЕНКО
журналіст: АНАСТАСІЯ ПАНЧЕНКО