Не секрет, що наше місто було збудоване на землях Січі. Вільні люди – козаки – почали селитися на землях так званого «Дикого поля» після вдалої війни проти Туреччини 1735-1739 рр.
А за часів Петра Калнишевського у нашому краї було вже 45 сіл та близько чотирьох тисяч хуторів-зимівників. Калнишевський, якій сам потрапив на січ маленьким хлопчиком, вважав, що запорожці мають не лише воювати, але й одружуватися, заводити дітей, займатися хліборобством і трогівлею. Одночасно він вирішував і іншу задачу – закріпити за Січчю землі, які знаходилися між кордонами Речі Посполитої та Кримського ханства.
За часів Козацтва було засновано чимало сіл, селищ та міст нашої області: Високі Байраки, Красний Кут, Усиківка (зараз Олександрія), Устимівка та Онуфріївка, Диківка та Дмитрівка.
Деякі з колишніх козацьких поселень увійшли до складу міста. Так, ще у ХІХ столітті до Єлисаветграда приєднали передмістя Кущівка. За місцевою легендою, тут колись тримав шинок козак Кущ. І якщо вірити цій легенді, то найстаріша вулиці нашого міста не Пермська і не Невська (Пашутінська), а Кримська! Начебто ця вулиця відходила від Чумацького шляху, який вів у Крим. Сюди завертали, щоб трохи відпочити, тож бізнес козака Куща був досить прибутковим, і скоро навколо його шинка виросло ціле село. Проте це тільки легенда, документальних підтверджень існування козака Куща та його шинка поки що не знайдено.
А от під прапорний Миргородського полку Яким Лелека, який оселився на березі Інгулу у середині XVIII століття, – цілком реальна особа. Його син – Степан Лелека – у 1750-60-х роках збудував у поселенні велику дерев'яну церкву на честь св.Трійці. Тож можна припустити, що на той час це вже був не зимівник, а досить велике село з власною інфраструктурою. У 1963 році передмістя Лелеківка стало частиною Кіровограда.
Така ж легенда існує про Завадівку – мовляв, її заснував козак на прізвище Завада. Проте щодо цього мікрорайону існує й інша, цікавіша, версія. Країзнавець Юрій Матівос у книзі «Вулицями рідного міста» пише, що село, ймовірно, було засноване на тому місті, де мешканці сусідніх Первозванівки та Попівки у 1769 році, вставши стіною, зупинили загін кримського хана Кірим-Гірея – «завадили» йому рухатися далі.
Пов'язують з козаками, а точніше з гайдамаками, і назву Злодійська балка. У нашій свідомості образ гайдамаків дещо романтизований завдяки поемі Тараса Шевченка. І дійсно під час визвольних національних повстань (а поема розповідає про Коліївщину) невеликі збройні формування, які звикли працювати тихо, нападати із засідок, грабувати і вбивати, були, мабуть, безцінні. Проте і в мирні часи у гайдамаків, на відміну від козаків Куща та Лелеки, іншого заробітку не було. Вони були звичайними злодіями. Звідси і назва – Злодійська балка. Так це чи не так, але цей район міста з часів козаччини зазнав найменших змін. У лісі на Злодійській балці багато величезних старих ясенів, під якими могли відпочивати ще гайдамаки.
