×
 
 
Інтерв'ю
Кропивницький притулок для літніх сьогодні: Як живеться «Милосердному самарянину»?
Про «Милосердного самарянина» газети тоді ще Кіровограда почали писати з початку його створення - майже 30 років тому. Нічого подібного в місті до того часу не бачили. У Радянському Союзі немічні самотні старі або тихенько помирали у чотирьох стінах власної оселі, або ж їх відправляли у будинки для людей похилого віку та інвалідів. Складалося враження наче їх і немає. Та тут по підприємствах та фірмах почав ходити високий худорлявий, вже літній чоловік.
Просив допомоги. Виявилося, його звуть Іван Іванович Галушко. Він забирав в приватний притулок, фактично рятуючи, чоловіків і жінок, що опинилися під кінець життя наодинці зі своєю немічною старістю.

Мабуть, Іван Іванович і був для них уособленням того самого
біблійного милосердного самарянина, на честь якого назвали притулок. Своїм служінням Іван Галушко допомагав не тільки стареньким, за якими доглядали в «Милосердному самарянині»,
а й усім, до кого звертався за допомогою. Давав шанс робити добрі вчинки, піклуючись про інших, та проявляти милосердя.
Два роки тому Іван Іванович відійшов в інший світ, і притулок повністю взяла під свою опіку Кіровоградська єпархія Української Православної Церкви на чолі з митрополитом Іоасафом. Керівництво благодійною організацією стало послухом для Надії Коваленко, яка багато років пропрацювала у освітній галузі.

- Надіє Миколаївно, керувати благодійною організацією, що опікується старими людьми – важка робота. Як вийшло, що ви за це взялися?

- Після смерті Івана Івановича до митрополита Іоасафа звернулися люди, котрі працювали у притулку, і попросили допомогти. В них практично не було керівництва і довгий час не було кому займатися багатьма питаннями. Владика запросив мене до себе на розмову і сказав: «Дуже треба допомогти. Старенькі живуть у не найкращих умовах. Потрібна людина, яка б очолила притулок та доклала необхідних зусиль на поліпшення умов проживання. Мій вибір впав на Вас. Вам це буде послухом». Я тільки-но вийшла на пенсію і почала займатися своєю улюбленою справою – писати ікони. Але сприйняла це з вдячністю, адже я віруюча людина і для мене як православної християнки послух вище поста і молитви
.

 
 
- Яким було ваше перше враження після того, як Ви переступили поріг притулку?
- Коли я сюди приїхала в перший раз, була досить вражена. По-перше, тут проживають знедолені нещасні люди, які потребують допомоги. По-друге, потрібно зробити все можливе і навіть неможливе для того, щоб хоч якось забезпечити їм більш-менш комфортне перебування в плані побуту. А ще більше звернути увагу на те, аби поліпшити їх душевний стан та переживання. Фонду вдавалося збирати кошти, щоб забезпечити стареньких харчуванням та дахом над головою, але цей дах уже протікав, а підлога та стіни потребували ремонту. Ліжка та матраци також потребували оновлення або заміни. Потрібно було робити поточний, а то й капітальний ремонт. Цим ми і зайнялися першочергово.
- Зараз тут затишно, чисто, тепло, навколо багато ікон, книг, квітів, як вам вдалося це зробити?
- В першу чергу – це постійна допомога єпархії і особиста опіка владики Іоасафа. А завдяки його проханню й інші відомі люди нашого міста активно допомагають. За два роки нам вдалося виконати досить великий об'єм роботи. Почали з утеплення стін. При цьому ми зберегли старовинний фасад будинку. На його утеплення зі збереженням автентичного вигляду пішло чотири місяці. В туалеті облаштували кабінки, зробили окрему душову кабінку з піддоном замість ванної, щоб можна було легко зайти.

В трьох з п'яти палат зробили капітальні ремонти від підлоги до стелі, частково зроблений ремонт в коридорах. Повністю відремонтували харчоблок: обклали плиткою, замінили усі водопровідні труби, закупили нові меблі, холодильник, духовку та інше приладдя. Встановили нову газову колонку, а на котел – насос.

В усіх кімнатах нові ліжка з ортопедичними матрацами. Це дуже важливо. З двадцяти мешканців притулку дев'ять – лежачі. Старенькі сплять на новій білизні і забезпечені памперсами. Практично ні в кого немає пролежнів.

У нас з'явився окремо облаштований медичний кабінет. На подвір'ї розбиті квіткові клумби та перефарбований паркан. Але все одно роботи ще багато залишилося: підлогу треба доробити, дах – замінити, відремонтувати і ще одну стіну утеплити. Потребує змін також і подвір'я.

Благодійна організація забезпечена всіма необхідними продуктами для чотириразового харчування. Молоко та овочі нам привозять із підсобного господарства Свято- Єлисаветинського чоловічого монастиря, що на Балашівці.

Благодійники оплачують комунальні послуги, допомагають грошима. За рахунок цієї допомоги ми можемо виплачувати зарплату своїм співробітникам. Якщо раніше були проблеми з персоналом, тепер їх немає. У нас прекрасні молодші медичні сестри. Одна працювала ще при Івані Івановичі, а дві прийшли з монастирського послуху. Є висококваліфікована медсестра, кухарі, прибиральниця службових приміщень.
- Складається враження, що вам ніхто не відмовляє в допомозі...
- Буває по-різному. Ми дуже хотіли зробити пандус. У нас багато хто не ходить, але не можуть же люди сидіти весь час в чотирьох стінах. Їм потрібне свіже повітря. Подарував нам один із меценатів візок, а вивезти ми не можемо. Я звернулася за допомогою і у відповідь почула: «Ми такий же фонд, як і ви, і теж збираємо гроші». Нічого, з Божою допомогою знайшлися інші люди, які нам допомогли.
- Можливо, творити благо може не кожен. Можливо, для цього потрібно пройти певний шлях, внутрішньо вирости. Люди по-різному виявляють милосердя ...
- Одна із заповідей говорить: люби ближнього свого, як самого себе. Але можна любити по- різному ... Можна в емоційному плані - пожаліти, поспівчувати, навіть поплакати перед телевізором.
- Здатність співчувати чужому болю - це чи не прояв духовної зрілості?
- Це лише перший крок на цьому шляху. Сльози співчуття - це свідчення наявності у людини такої моральної риси, як душевність. Серце людини має бути милосердним, а любов – дієвою. Її слід проявляти, допомагаючи людям словом і ділом. Добровільно, без примусу, без користі для себе. Тоді це буде дієве милосердя. Тоді це буде благодійність.

Благополуччя «Милосердного самарянина» існує завдяки опіці нашої Кіровоградської єпархії, її священнослужителів, вірян і постійній підтримці небайдужих людей – благодійників, які нікому ніколи не розповідають про свою допомогу іншим та не шукають слави. Тим часом наші старенькі живуть в чистоті, теплі, добре харчуються, мають необхідні ліки, оскільки це забезпечують меценати – відомі люди нашого міста й області, керівники підприємств, лікарі та звичайні люди, трудівники й пенсіонери – одним словом християни. Православні християни, які не чекають нагороди за свої добрі справи на землі. Взагалі милосердя приводить до нас різних людей. Вони допомагають чим можуть: приносять продукти, засоби гігієни, миючі засоби, одяг. Ми дуже вдячні кожному, хто піклується про нас своєю допомогою, хто стукає в наші двері з добром.
- Крім турботи про тіло, людям потрібна духовна їжа ...
- Митрополит Іоасаф особисто опікується цим питанням. Сам досить часто відвідує наших стареньких і направляє духовенство єпархії. До нас приїжджають практично з усіх храмів. Наші постійні відвідувачі - отець Максим з Кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці, отець Варнава зі Свято-Єлисаветинського чоловічого монастиря та інші батюшки. Вони проводять бесіди, сповідують, причащають наших стареньких. Як відомо, накормити людину - одне, дати їй надію, привести до Бога – інше.
 
 
 
 
 
 
- Слово «притулок» позначає місце, де можна сховатися, врятуватися, убезпечитися. Але ще його називають місцем піклування, де доглянуть і прихистять. Кого ви прихищаєте?
- Люди по-різному потрапляють до нас. Один, наприклад, виріс у дитбудинку. Одружився з жінкою з дітьми, виховував, як своїх, дбав. Але коли дружина померла, діти вигнали його з дому, заявивши, що він їм ніхто.

Живе у нас жінка, яка все життя пропрацювала в пологовому будинку акушеркою. Розумна, начитана. Їй 80 років, одній їй важко, пересувається вона за допомогою палиць. Від неї не відмовилися. Син зараз на сході віддає свій борг країні. Коли приїжджає у відпустку, заходить до нас.

Взагалі долі дуже різні. Та ми живемо однією сім'єю, розділяючи інтереси і проблеми кожного. Наші старенькі постійно спілкуються, читають книги, моляться. Люблять збиратися у гостинній кімнаті та співати пісні. Вони стали один одному близькими по серцю та рідними по душі.
- Як часто до вас приходять із проханнями взяти до себе стареньких?
- Бачите мій блокнот? Наполовину він списаний адресами і прізвищами тих, хто потребує допомоги. Звертаються родичі, сусіди. Кажуть: «Заберіть стареньку, вона зовсім немічна, подбати про неї нікому». А ми не можемо – місця немає. Питають, коли черга підійде. Але все в руках Господа. Від нас ніхто не йде жити в інше місце, від нас йдуть лише до Бога…
- Про що мріють люди, які опікуються «Милосердним самарянином»?
- Самотніх людей, що потребують турботи, дуже багато. Наша мрія - добудувати притулок, зробити хоча б ще дві палати, щоб ми могли взяти до себе ще вісьмох-десятьох стареньких. Зараз владика Іоасаф шукає благодійників, які б могли нам допомогти.

Дуже потрібна гардеробна кімната з шафками для речей кожного мешканця, кастелянська кімната, де б по полицях лежала білизна, ковдри. Крім того, нам необхідна кімната, яка б слугувала ізолятором у випадку грипу чи простуди. В усьому цьому є велика необхідність. Маю надію, що з Божою допомогою, нам вдасться втілити усі наші мрії в життя.
Для тих, хто хоче допомогти, наводимо реквізити: Благодійна організація "Благодійний фонд "Милосердний самарянин", код ЄДРПОУ 23684389, вул.Ганни Дмитрян, 8, тел. 34-58-05, 050 904 63 97, 096 405 37 67 (голова правління)
UA 073003460000026005022096901 в АТ "Альфа-Банк"
Катерина Іванова
спеціально для медіапорталу DOZOR
Переглядiв: 7290