×
 
 

Легендарний будинок на Дворцовій,
де народжувався український театр
Наше місто називають батьківщиною українського театру. На жаль, не зберігся один з будинків, у яких народжувався цей театр. І знищили його не за часів Російської імперії чи за Радянської влади. Як не парадоксально, а сталося це уже у роки незалежності України. Мова йде про будинок колишнього Єлисаветградського Громадського зібрання (ЄГЗ) по вулиці Дворцовій.
Увесь фасад цього будинку, видатної пам'ятки історії та культури, можна було б заповнити меморіальними пам'ятними дошками. Будинок простояв більше ста років, і ще простояв би удвічі більше. Та його взяли і зруйнували…
 
У 1867 році за ініціативи міського поліцмейстера Олександра Родкевича у Єлисаветграді з'явилося Громадське зібрання. Спершу воно наймало приватні будинки по вулиці Великій Перспективній. У 1869 році купець Дашевський спорудив будинок по вулиці Дворцовій. (Автор проекту - архітектор Матвеєв). Того ж року Громадське зібрання переїхало у цю будівлю. У 1872 році ЄГЗ викупило у Дашевського будинок, а наступного року добудувало другий поверх, в якому розмістили клуб і першу в Єлисаветграді громадську бібліотеку.

Пізніше була ще одна перебудова. Арочні віконні отвори на другому поверсі «розтесали», віконні отвори двох поверхів замурували цеглою і перетворили у декоративні ніші, а стіни оштукатурили.

«В следующем 1873 г. надстроен был уже 2-й этаж, что дало возможность собственно клуб и библиотеку собрания перевести в верхний этаж, при чем получились обширная зала, в два света с хорами, большая гостинная, большая столовая и дамская уборная. Означенной постройкой заведывала строительная коммисия в составе: А. И. Родкевича, А. Н. Пашутина, В. В. Шульги, Н. II. Журавскаго, Г. Л. Когона, И. И. Макеева и городскаго техника Матвеева», - читаємо в «Історичному нарисі м.Єлисаветграда», видавцем якого був О.Пашутін. - Приобретение дома с перестройкой его собранию обошлось в 29964 руб. В 1888 году для общественнаго собрания было приспособлено летнее помещение в одном из павильонов, нанятых у городскаго управления, на городском бульваре, в который собрание и переходит ежегодно на лето».
Рішення Єлисаветградського громадського зібрання про оплату за навчання учнів Єлисаветградського земського реального училища за рахунок піклувальної ради (22 березня 1907 р.) ДАКО, Ф - 60, оп. 1, спр. 224, арк. 33, 33 зв.
У плані споруда нагадувала літеру «г». Головний вхід з вулиці Дворцової з вестибюлем і сходами знаходилися у правій частині. У лівій була зала висотою на два поверхи, а на всю її довжину – фойє. На фасаді розташовувалися прості арочні вікна та пілястри. Вхідна частина з аттиком. Після добудов та перебудов архітектурний стиль будинку уже нагадував пізній класицизм. Після цього реставраційні роботи у будівлі не проводили.

«Одновременно с учреждением елисаветградскаго общественнаго собрания была учреждена при нем и общественная библиотека. Многие из интеллигентных лиц пожертвовали для нея тогда же имевшияся у них книги. Так, например, А. И. Некрасова пожертвовала полное издание Белинскаго, Писемскаго, Тургенева, Достоевскаго, Некрасова, Пушкина, Гоголя, трагедии Шекспира и несколько периодических изданий. В числе других крупных жертвователей был г.Лбов, пожертвовавший всю свою библиотеку. Первым библиотекарем общественной библиотеки был офицер генеральнаго штаба Костенко. При елисаветградском общественном собрании состоит также попечительство о бедных учащихся, которое по мере возможности оказывает пособие бедным учащимся, преимущественно уплатой за них за право учения в местныя учебныя заведения» - зазначено в «Історичному нарисі м.Єлисаветграда».
 
«Вечорниці» на Дворцовій
У радянські часи на будинку встановили меморіальну дошку, яка повідомляла, що у ньому у 1869-1883 роках виступав аматорський театральний гурток, заснований І.Карпенком-Карим і М.Кропивницьким, а у 1875-му тут уперше було поставлено „Вечорниці" П.Ніщинського. Прем'єра пройшла настільки вдало, мала у глядачів такий успіх, що неабияк посприяла народженню через декілька років українського професійного театру.
 
 
Пам'ятна дошка на стіні будинку культури ім.Жовтня з текстом: «У цьому будинку у 1869-1883 роках виступав аматорський театральний гурток, заснований І.К.Карпенко-Карим і М.Л.Кропивницьким. У 1875 році тут було вперше поставлено «Вечорниці» П.І.Ніщинського. У виставі брали участь П.І.Ніщинський, М.Л.Кропивницький, І.К.Карпенко-Карий, М.К.Садовська-Барілотті, М.К.Садовський».
В експозиції музеїв міста експонується це фото учасників прем'єрної постановки.
Теплі дружні стосунки склалися між П.Ніщинським і М.Кропивницьким - актором, режисером, драматургом, хормейстером, автором музики для власних п'єс. Якось Марко Лукич поділився мрією показати на сцені красу українських вечорниць. У 1872 році, під час перебування в Одесі, М.Кропивницький завершив драму "Невольник" за однойменною поемою Т.Шевченка. Ймовірно, саме до неї П.Ніщинський написав хор козаків "Закувала та сива зозуля", що виконувався у третій дії, і крім художніх чеснот, мав політичний підтекст. Згодом ця пісня стала окрасою музичного твору П.Ніщинського "Вечорниці", написаного до п'єси "Назар Стодоля" Т.Шевченка.

Євгеній Чикаленко писав у своїх спогадах:
«В Єлисаветграді при Громадському Клюбі зорганізували брати Тобілевичі, на чолі з старшим братом К. Карим, аматорський театральний гурток, котрий давав регулярно по суботах українські вистави на користь незаможніх учнів. Гурток цей запросив до себе за місячну платню знаменитого потім артиста Марка Кропивницького, що проживав у Єлисаветграді у власному будиночку і служив в гуртку за режисера, актора та директора, а разом з тим був і драматургом».

При Єлисаветградському ремісничо-грамотному училищі діяв хор під керівництвом вчителя співу Богданова. Саме на цей хор і розраховував Ніщинський, пишучи "Вечорниці". Дивертисмент із сольних і хорових номерів був переважно написаний на тексти самого композитора. В роботі над "Вечорницями" автор виявив знання української народної пісні, показав її мелодику. Написаний для єлисаветградських аматорів твір був вперше поставлений 8 лютого 1875 року на сцені Громадського зібрання. Серед учасників тієї постановки – Кропивницький, Тобілевичі, Ніщинські, юнкери Шевченко (племінник Кобзаря), Ліхтанський, Хвостов, Гейціг, Білявський (і ще кілька невідомих), донька унтер-офіцера вчителька П.Дворецька, син священика Успенського собору П.Левитський (майбутній зять П.Ніщинського), М.Федоровський...
 
Шишкіна захищав Карабчевський
Адвокат Микола Карабчевський
У 1896 році в Єлисаветградському окружному суді за участю присяжних слухали справу дворянина Олександра Шишкіна. Його звинувачували у тому, що у ніч на 3 лютого 1896 року, отримавши від відставного корнета армії Миколи Павловського удар по обличчю, тричі вистрілив по ньому з револьвера. Пострілами був легко поранений у ногу Дунін-Жуховський, але він відмовився від обвинувачення.

Олександр Костянтинович Шишкін (3 червня 1867 року – 20 листопада 1931 року), спадковий дворянин, корінням із Санкт-Петербурга. Дійсний член Імператорського сільськогосподарського товариства Південної Росії. За даними 1894 року, володів землею біля села Високі Байраки (1345 десятин 234 сажені). Похований під Парижем.

Захисником Шишкіна виступив присяжний повірений Микола Карабчевський - блискучий оратор, один із найкращих дореволюційних адвокатів Росії. У всіх процесах Карабчевський виступав сміливо, вражав стрімкістю мови та щирим натхненням. Після його блискучих промов присяжні постійно виносили підсудним виправдувальні вироки.

Усе почалося з того, що 24 квітня 1894 року місцеві землевласники граф Стенбок-Фермор, Дмитрієв та Шишкін разом з дружинами після перегляду спектаклю повернулися в готель «Маріані» (на місці готелю зараз стоїть пам'ятник першому трамваю, – авт.). Поки кучери запрягали коней, вирішили повечеряти в ресторані готелю. За сусіднім столом сиділа п'яна компанія офіцерів, яка розмовляла нецензурною лексикою. Згораючи від сорому перед дружинами, землевласники вирішили йти подалі від гріха. Та лише вони зайшли в кабінет і замкнули двері, як у них став стукати корнет Павловський. Чоловіки висадили дам через вікно першого поверху на вулицю. І тут виявилося, що вони залишили у коридорі на розправу Павловському Стенбок-Фермора. Шишкін пішов на виручку товаришу. Павловський вистрілив в Олександра Костянтиновича з револьвера, але не влучив. Прибула поліція і затримала корнета. Однак вчинок Павловського залишився непокараним.

У подальшому Павловський неодноразово ображав Шишкіна. І у ніч на 3 лютого 1896 року, перебуваючи у приміщенні Громадських зборів по вулиці Дворцовій, у відповідь на чергову образу з боку корнета Олександр Шишкін сам схопився за зброю. Павловський штовхнув його, і Шишкін, падаючи, тричі вистрілив. Дві кулі влучили у стелю, а третя - у ногу Дуніна-Жуховського

Позиція сторони обвинувачення була зрозуміла: у поведінці Олександра Шишкіна, викликаній образою від відставного корнета Павловського, вбачали умисний замах на вбивство. Та, незважаючи на явні докази провини Шишкіна, захисник зумів переконати присяжних, що підсудний діяв в умовах необхідної оборони, і в його діях немає складу злочину. Присяжні винесли виправдувальний вердикт.

Слід додати, що Микола Платонович Карабчевський неодноразово відвідував Єлисаветград. Зокрема, у 1902 році на літературному вечорі в Єлисаветградській Громадській бібліотеці він читав свою белетристику.
 
Правила гри у шашки написані в Єлисаветграді
Книга «Собрание починений и писем Святогора к друзьям своим», яка була видана у Санкт-Петербурзі у 1865 році. З бібліотеки Громадського зібрання. Сьогодні зберігається у відділі рідкісної книги обласної бібліотеки ім..Д.Чижевського
З діяльністю Громадського зібрання пов'язана доля багатьох відомих людей. Чого варта лише постать Михайла Гоняєва. У 1876 році він був старшиною ЄГЗ. Сюди ходив грати у шахи. У бібліотеці ЄГЗ склав каталоги і пожертвував для неї частину своїх книг. До речі, кілька книг з цієї бібліотеки сьогодні знаходяться у відділі рідкісної книги обласної бібліотеки ім.Д.Чижевського.

Роль Гоняєва в історії вітчизняних шахів та шашок важко переоцінити: він першим у Росії редагував правила гри у шахи та упорядкував правила гри у шашки, організовував і судив перші конкурси складання. Його аналізи типових закінчень, що стали для того часу одкровенням, і сьогодні є дороговказною зіркою у вивченні окремих ендшпілів, а насичені яскравими ідеями етюди послужили фундаментом для подальшого успішного розвитку цього жанру композиції.
У 1885 році Гоняєв описав новий спосіб виграшу трьома дамками проти однієї, яка не займає великої дороги - це відомий нині «спосіб Гоняєва».
Гоняєв першим звернув увагу на красу шашкових комбінацій і назвав її «шашковою поезією». Він сформулював низку вимог до складання завдань: фінал повинен бути економічним і оригінальним, кількість шашок, що замикаються, у всіх варіантах не повинна перевищувати завдання, походження початкової позиції можна довести. Він звів усі види шашкових ігор до трьох типів: а) російські (і німецькі) - дошка 64-клітинна, дамка далекобійна, проста б'є і назад, свобода у виборі напряму удару, дамка, утворена ударним ходом, має право брати «на проході»; б) англійські - дошка та ж, дамка ходить і б'є як проста, але може бити і назад, вибір напряму удару вільний, дамка «на проході» не бере; у) польські - дошка 100-клітинна, дамка далекобійна, обов'язково бити більшість шашок, проста б'є і назад, дамка «на проході» не бере.

З нашим містом пов'язані 15 років життя Гоняєва. Сюди він прибув після річної практики в одного з найкращих одеських адвокатів М.Я.Городецького. В Єлисаветграді швидко став відомими адвокатом, брався за складні і заплутані справи, з успіхом вирішуючи їх. Посідаючи посаду приватного повіреного (на більше, не маючи спеціальної юридичної освіти, претендувати не міг), перевершив багатьох колег за обширністю знань у правознавстві.

У 1881 році Гоняєв видав солідну (понад 400 сторінок) працю "Цивільний процес у світовому суді". „Одеський вісник" за 7 листопада 1887 року писав: "Спеціальні юридичні журнали звернули увагу на книгу, похвалили її і незабаром забули. Пролежала вона декілька років в одному з книжкових магазинів Єлисаветграда і, не дочекавшись покупців, пішла "на пуди". Але у цьому році виходить праця під назвою "Досвід коментаря до статуту цивільного судочинства" К.Анненкова - і книга ця користується колосальним успіхом. Перший тираж зникає протягом місяця, швидко розкуповують і другий тираж. Книга в колі юристів вважається цікавою, тому кожен поспішає запастися нею. Але цікавим є й те, що на кожній сторінці зустрічаємо прізвище Гоняєва: так говорять відомі процесуалісти Гоняєв і Малишев; так говорять Гоняєв і Победоносцев; за справедливими зауваженнями сенату і Гоняєва і т.д.". Якщо у Єлисаветграді праця М.Гоняєва не знайшла визнання, то у Петербурзі вона отримала схвальну оцінку фахівців.
 
Вони виступали на сцені ЄГЗ
 
У будинку Громадського зібрання у 1913 році експонувалася Перша міська художня виставка. Тут виступали видатні актори, співаки і музиканти. Можна назвати не менше сотні відомих прізвищ, яким довелося побувати на сцені цього будинку, чи просто бути його завсідником.

Повний список композиторів, музикантів та співаків, які давали концерти у залі Громадського зібрання, склала кандидат мистецтвознавства Марина Долгіх. Назвемо лише кілька відомих широкому загалу прізвищ. Це композитор Микола Лисенко (3 січня 1880 року), піаніст Альфред Рейзенауєр (25 та 27 січня 1891 року), піаніст та композитор Йосип Гофман (22лютого 1897 року, 2 березня 1903 року та 22 лютого1913 року), піаніст Артур Рубінштейн (5 жовтня та 15 листопада 1913 року), композитор та піаніст Олександр Скрябін ( 26 листопада 1913 року), оперній співак Леонід Собінов (23 квітня 1915 року), скрипаль та композитор Йосип Котек (20 березня 1880 року), скрипаль Ярослав Коціан (17 лютого 1910 року), скрипаль Михайло Ерденко (7 та 11 листопада 1910 року)…

У номері за 19 квітня 1915 року газета «Елисаветградский день» повідомляла:
«23 апреля в зале Общественного собрания в пользу комитета Мраморного двора (на приобретение перевязочных средств) для быстрого эвакуированя с места боев) концерт солиста Его Величества Л.Собинова. Билеты продаются в музыкальном магазине «Артист» М.Л.Портного».
 
У двох номерах у листопаді 1918 року газета «Голос Юга» анонсувала концерт Олександра Вертинського, проте відбувся він чи ні – невідомо:

Объявление. Воскресенье, 17 ноября, состоится единственный концерт Александра Николаевича Вертинского. («Голос Юга», 1 ноября 1918 года).


Вечер Вертинского. В воскресенье 17 ноября в зале общественного собрания состоится вечер автора и исполнителя печальных песенок А.Н.Вертинского. («Голос Юга», 6 ноября
1918 года).
Приміщення Громадського зібрання було місцем проведення різноманітних культурних та загальноміських заходів і урочистостей. Так, 13 липня 1897 року відбулося відкриття єлисаветградського трамвая. В «Історичному нарисі м.Єлисаветграда» сказано з цього приводу: «Все прибывшия лица, по приглашению г. Бродскаго разместились по вагонам и из центральной станции отбыли в елисаветградское общественное собрание, где г. Бродским любезно предложен был обед».
 
 
Оголошення в газеті «Голос Юга», грудень 1910 року
Сцена Громадського зібрання була місцем для виступів місцевих виконавців – міських церковних хорів, учнів музичних шкіл Єлисаветграда Г.Нейгауза, А.Тальновського та інших.

А ось кілька оголошень та повідомлень з єлисаветградських газет, що стосуються виступів у приміщенні Громадського зібрання відомих поетів та письменників.
 
*Зал общественного собрания. Завтра, в понедельник 29 октября, состоится только один вечер юмора известного писателя-юмориста Аркадия Аверченко при участии артиста Киевского театра «Гротеск» Ю.Юргенсона (музыкальные юморески) и артистки Московского драматического театра Ф.Флоринской.

Начало в 8 часов вечера.

(Голос Юга, 28 октября 1918 року).
 
К вечеру графа А.Н.Толстого. Сегодня в зале общественного собрания состоится «вечер интимного чтения» неизданных произведений графа Алексея Николаевича Толстого, причем чтецом выступит сам автор. («Голос Юга». 9 августа 1918 года).

Грустно и стыдно было вчера. Стыдно за Елисаветград и его интеллигенцию. Неужели у нас настолько выветрились души. Так остыли мы к настоящему искусству, что нас хватает только на кинематографы, кабаре и гастроли танцовщиц? Неужели настоящая русская литература уже не может расшевелить нашей апатии и лени?...

Толстой прочел повесть «Наваждение», рассказ «Невеста», сказку «Солдат и черт»… В интервью корреспонденту «Голоса Юга» граф Толстой признался, что «уехал из Москвы на Украину, так как в бывшей первопрестольной не только есть нечего, но и жить и работать невозможно». «Голос Юга», 11 августа 1918 года).
Газета «Голос Юга», грудень 1910 року
Після Жовтневого перевороту нова влада влаштувала у приміщенні Громадського зібрання комісаріат народної освіти. У номері за 23 березня 1919 року місцева газета «Известия» повідомляла: «Сегодня в 5 ч. дня в помещении Комиссариата Народного образования (общественное собрание) состоится совещание местных педагогов-музыкантов по вопросу о постановке музыкального дела в Елисаветгразеде. Приглашены следующие лица: Шимановский К., Нейгауз Г., Нейгауз Н., Гайсинский А., Нейгауз Г.Г., Липянский А., Гайсинский Б., Славинская М.А., Гольденберг И.А., Балановская Л., Бернштейн А., Кантор, Чернявский, Сусер А., Волернер, Соловьева, Милеант, Константиновский…»
Запрошення на збори активу Червоного Хреста міста Кіровограда, які мали відбутися 4 вересня 1944 року у клубі ім. Жовтня
З 1944 року у будинку колишнього ЄГЗ працював театр російської драми ім.С.Кірова. Потім тут був Палац культури ім.Жовтня заводу «Червона зірка».
Програма гастролів Кіровоградського державного російського драматичного театру ім.С.Кірова у Києві, липень 1958
 
 
Стіни будівлі Громадського зібрання під час її знищення
Та у 1990-х роках минулого століття пам'ятку архітектури та історії знищили. Фахівці кажуть, що будинок знаходився у хорошому стані, і зносити його було злочином. Та знесли. І за 30 років після цього варварства не спромоглися встановити на стіні будинку, який сьогодні знаходиться на місці колишнього Єлисаветградського Громадського зібрання, меморіальну дошку, яка б нагадувала, що тут народжувався український театр. І не тільки театр…
В.Григораш, спеціально для медіапорталу DOZOR

Фото з колекції Ю.Тютюшкіна
Переглядiв: 4622