Микола Цуканов про те, як заробляти на живописі і як відрізнити мистецтво від бізнесу

арт

Микола Цуканов про те,
як заробляти на живописі
і як відрізнити мистецтво від бізнесу

Наразі в галереї «Єлисаветград» проходить унікальна виставка – це картини кіровоградських художників з приватної колекції господаря галереї Миколи Цуканова. Унікальність виставки в тому, що більшість з цих картин Микола Миколайович придбав безпосередньо в художників у їхніх власних майстернях. Галерист радить купувати живопис саме так – тоді картина не тільки радуватиме вас довгі роки, але й може стати непоганим капіталовкладенням.

Галереї «Єлисаветград» сім років, але нам завжди здавалося, що Микола Цуканов цікавився мистецтвом завжди, довгі роки збирав власну колекцію. Проте виявляється, перші роботи галерист придбав лише десять років тому!

- Колись я потрапив у гості до одного з кіровоградських колекціонерів, - розповідає Цуканов. – Я не буду називати прізвище, всі його знають. У нього в будинку я побачив оригінали Айвазовського, Петрова-Водкіна на відстані витягнутої руки. І це перевернуло мою свідомість.

Я до цього бачив роботи Айвазовського в кримським музеях, проте такого враження вони на мене не справляли, а Петрова-Водкіна я взагалі не бачив, тільки чув прізвище. А тут я був просто вражений. Я ставив найнаївніші питання: як цьому навчитися? Як на цьому заробляти? Як визначити цінність роботи? Чому, наприклад, двоє людей вчилися в одному інституті, отримували однакові оцінки, а тепер робота одного коштує 5 тисяч доларів, а іншого - 50?

Він дуже терпляче пояснював мені, що треба читати літературу, треба відвідувати музеї, треба спілкуватися з художниками. Від нього я пішов з величезною стопкою художніх альбомів і каталогів. Всю ніч не міг заснути, гортав каталоги і не міг збагнути, як я раніше не помічав, що поряд зі мною існує цілий світ.

Я почав читати літературу, відвідувати виставки, а вже потім – знайомитися з художниками. Мені дуже пощастило познайомитися у Дніпропетровську з Петром Івановичем Магро, народним художником України. Йому було тоді вже під дев'яносто, але ми з ним подружилися і він почав знайомити мене зі своїми друзями.

Відразу хочу сказати: фінансової можливості купувати їхні картини у мене тоді не було. Я просто знайомився.

І ось ми з Магро прийшли до ще одного народного художника України - Михайла Олександровича Кокіна. Дуже сильний художник, дуже цікавий, але небагатослівний, заглиблений у себе, спочатку він мені здався навіть неприємним… Я просидів у нього чотири години і врешті-решт ми розговорилися. А коли я вже збирався йти, він спитав: "Миколо, ти нічого собі не купиш?"

А я вже знав, що його роботи коштують від тисячі доларів і вище. Кажу: "Не ображайтеся, ваші роботи мені просто не по кишені". А він: "Звідки ти знаєш, скільки коштують мої роботи для тебе?»

І він дійсно продав мені дві роботи за смішними цінами, а одну ще й подарував. З цих трьох робіт Михайла Кокіна почалася моя колекція.

- А роботи кіровоградських художників?

- Кіровоградськими художниками я тоді не цікавився. Я міркував так: у нас немає школи живопису (є Дніпропетровська школа живопису, Одеська, Кримська, Закарпатськаі т.п.), значить, і художників хороших немає.

Але мені знову пощастило. Я познайомився з художником Юрієм Борисовичем Вінтенком. Він запросив мене в свою майстерню, яка раніше була майстернею його батька. І перші роботи, які я придбав в Кіровограді, це були роботи Юрія Борисовича і Бориса Михайловича Вінтенків.

Юрій Борисович почав розповідати мені про кіровоградських художників, називати імена. Як імена видатних художників, яких вже давно немає, - Похитонова, Козачинського, так і сучасників. І я тоді зрозумів найважливішу для себе річ: ми постійно спізнюємося!

Поки художник живий, поки він пише, ми можемо купити його роботи. Але не купуємо. А потім – пізно. Після смерті художника частина його робот потрапляє у музеї (це в кращому випадку), частину купують у нащадків оптом і потім продають вже за межами України. Якщо якісь роботи тут залишаються і їх можна придбати, то їхня ціна зростає в кілька разів. Це закон арт-ринку: якщо творчість завершена, якщо художник більше не зможе нічого написати, то його роботи зростають в ціні (якщо це, звичайно, хороший художник).

Я почав знайомитися з художниками, ходити в майстерні, купувати їхні роботи. Тоді ж в мене з'явилася ідея друкувати альбоми кіровоградських художників. Вийшли альбоми Анатолія Янєва, Бориса Вінтенка, Лариси Яковлевої, Сергія Шаповалова, Володимира Остроухова. Це були перші альбоми, які пропагували наших кіровоградських художників.

- Тобто ви розкручували художників і ваша колекція завдяки цьому зростала в ціні?

- Так. Але я б не вживав слово «розкручувати». «Розкручування» художників - це ціла індустрія, на яку працюють і ЗМІ, і аукціони. Хтось купує на аукціоні картину за 10 тисяч доларів - і починається ажіотаж: треба цього художника брати… Але це зазвичай ненадовго, картини штучно «розкручених» художників швидко падають в ціні.

А я представляю художників. Художник - це складна професія. Йому ніхто не платить зарплати, він - підприємець, який на свій страх і ризик веде бізнес. Що напише – те й продасть. Як підприємець він повинен вивчити попит і на нього реагувати. Але в цьому випадку він перестане бути художником…

Саме тому художників треба представляти, популяризувати їхню творчість, проводити виставки, видавати альбоми. І це вже завдання галеристів. Я наведу приклад. Є чудовий кіровоградський художник Анатолій Шаповалов. Я десять років займаюся популяризацією його творчості, він сам цим займається, його син цим займається. Він дуже добре продається, у нього багато замовлень. А є Фелікс Полонський – теж прекрасний художник, але продається набагато гірше. Чому? Його просто мало знають за межами нашого міста. В Одесі, в Києві колекціонери знають прізвище Шаповалов, а прізвище Полонський поки що не знають. Але скоро знатимуть – я над цим працюю.

- У вас часто просять поради щодо того, яку картину придбати?

- Постійно. Я завжди кажу: в першу чергу вибирайте те, що подобається вам особисто. Сьогодні картини часто купують, як золото. Це капіталовкладення. Але тут дуже легко помилитися. У нас одиниці мистецтвознавців дійсно можуть передбачити тенденції арт-ринку. У більшості випадків поради, які вам дадуть галеристи, художники, мистецвознавці, - це тільки їхня суб'єктивна думка. Ви можете заробити на цьому, а можете і втратити. А якщо картина буде висіти у вас вдома і радувати вас, то ви вже виграєте. Але перш ніж обирати на власний смак, на думку колекціонера, треба цей смак тренувати, відвідувати виставки, знайомитися з художниками.

Пройдіться, наприклад, по кабінетах нотаріусів, - каже Микола Цуканов. – Подивіться, що висить у них на стінах. Це або китайські поробки, або живопис дуже низької якості. А це висококультурні люди, які можуть собі дозволити хороші картини…

Вони просто не бачать різниці. Чому? В Амстердамі на 700 тисяч населення 176 приватних галерей. У Києві на три мільйони населення їх одиниці. Де нам вчитися? Де вчити своїх дітей відрізняти мистецтво від поробок?

Я наведу приклад. У мене є товариш, який з першого дня ходить в нашу галерею на всі виставки. Він якось приніс полотно. Каже: «Подивися, яка робота класна, у бабусі на горищі знайшов». Я розгортаю і бачу, що це робота слабкого сільського художника, написана лівою рукою. Але що скажеш? Кажу: «Цікава робота, ти її можеш відреставрувати, дома повісити, це ж твоя сімейна»... Минає рік-другий, він ходить на всі виставки в галерею. І раптом каже: «Микола Миколайович, ви ж мене обдурили!» - «Чого?» - «Картина, яку я вам приносив, вона ж ніяка!». Кажу: «Якби я тобі сказав, що вона нічого не варта, ти б мені повірив? Ти повинен був сам це зрозуміти».

Сьогодні завдання колекціонерів, галеристів, і моє в тому числі, виховувати людей, які будуть бачити мистецтво.

- На що ще варто звернути увагу, вкладаючи гроші в мистецтво?

- Професійний художник чи ні, де він навчався. Якщо він навчався в майстерні Шаталіна в Києві, його картина відразу коштує дорожче. А роботи 90% художників-аматорів, які не мають спеціальної освіти, згодом впадуть в ціні.

- Тобто, самородків не існує?

- Існують! Я ж сказав - 90%. Є українські художники-аматори Макаров, Столяренко, роботи яких з роками більше ціняться.

- Андрій Ліпатов…

- Так, хоча з Ліпатовим тут трохи інша історія. Будь-який мистецтвознавець скаже вам, що його роботи об'єктивно не коштують стільки, за скільки їх сьогодні купують. Просто його робіт мало, а людей, які хочуть купити саме Ліпатова, в кілька разів більше. Але так, Ліпатов теж потрапляє у ті 10% самородків, художників-аматорів, роботи яких зростають в ціні. 90% розкручених сьогодні аматорів не матимуть успіху в подальшому.

А взагалі я раджу купувати роботи тільки безпосередньо в авторів, тільки в майстернях. Тому що поза майстернями художників продаж картин – це бізнес. Тут дуже легко піддатися ажіотажу. Я один раз ледь не втрапив... Це було за часів Ющенка, коли був арт-бум в Україні, картини українських художників коштували дуже дорого і вважалося, що вони будуть і надалі рости в ціні. Мені запропонували картину Глущенка. Це дуже дорогий художник – у будь-які часи. Тоді мова йшла про якусь зовсім неймовірну суму, але усі вважали, що з роками вартість цієї картини зростатиме. Я думав взяти кредит, розрахував, що через рік продам цю картину, поверну кредит і непогано зароблю. Щось мені тоді завадило, слава Богу. За кілька місяців цей штучно роздутий арт-ринок обвалився і сьогодні така картина коштує в 8-10 разів дешевше…

Це дуже тонка гра, яка вимагає тонкого підходу. Це не риболовля, де треба швидко підсікати.

Тож не упустіть нагоду «потренуватися». До 15 лютого в галереї «Єлисаветград» можна побачити картини кіровоградських художників з особистої колекції Цуканова. 16 лютого відбудеться відкриття виставки закарпатського художника Едуарда Приходька «Суб'єктивні рефлексії».