×
 
 
історія
Мікрорайон Пермський:
Від Фортечного провулку до Кавказької площі
Продовжимо подорож Пермським мікрорайоном. Минулого разу ми дійшли до Фортечного провулку. На перехресті з ним знаходиться будівля, у якій був млин Абрама Марковича Вайсенберга. Архітектор та роки спорудження цієї будівлі поки що не встановлені.
Разом з тим відомо, що Яків Паученко проектував для Абрама Вайсенберга комору
по вулиці Нижній Пермській (нині Фісановича). У Державному архіві області
зберігаються заява А. Вайсенберга до міської управи з проханням надати дозвіл на
будівництво та креслення цієї комори Я. Паученка (на фотографіях нижче).
 
 
Млин Абрама Вайсенберга
Також в обласному архіві зберігається і лист члена правління Єлисаветградського
пожежного товариства Дубровінського від 21 липня 1911 року, у якому він від імені
Товариства просив у міської управи дозволу на будівництво пожежної частини на розі
Великої Пермської вулиці та Фортечного провулку. На цьому документі чорнильний
відбиток штампу «Перешкод у технічному і пожежному відношенні не зустрічається» та підпис міського архітектора Петра Федоровського. А нижче резолюція «дозволити» і дата - 21 липня 1911 року. Тобто, лист розглянули у день його надходження.
 
 
У цій же справі креслення «Проект кам'яного, покритого залізом, депо Пожежного товариства для побудови на міському місці, яке знаходиться в Єлисаветграді на розі Великої Пермської вулиці та Фортечного провулку». На кресленні одноповерхова будівля з двома воротами для заїзду усередину гужових екіпажів. Над одними воротами великий фігурний аттик. У лівій частині фасаду вхідні двері, над якими аттик з люкарною. Між дверима та воротами – вікно. З подвір'я червоним олівцем домальовано службове приміщення.
Ці документи цікаві тим, що це чи не єдине поки що відоме креслення, на якому
стоїть підпис Петра Федоровського. Він був міським архітектором Єлисаветграда з 1 лютого 1911 року по 10 січня 1912 року.
 
Атрибутовані і неатрибутовані будинки
У 1860 році міщанин Яків Іванович Авраменко просив дозволу на
спорудження кам'яного одноповерхового будинку по вулиці Великій Пермській. Цей
будинок під № 74 зберігся до наших днів. На кресленнях є помітки та підпис архітектора Іллі Акимовича Шиліна. До речі, у фондах Державного архіву Кіровоградської області зберігається зо три десятків креслень будинків у Єлисаветграді, які виконані Шиліним.
Вулиця Велика Пермська, 74
На вулиці є ще кілька будинків, споруджених до 1917 року, які поки що неатрибутовані.
Вулиця В. Пермська, буд. № 58-2, неатрибутований
Вулиця В.Пермська, буд. № 57, неатрибутований
Вулиця В. Пермська, буд. № 15, неатрибутований
Вулиця В. Пермська, буд. № 76 , неатрибутований
Відомо, що на цій вулиці мали нерухомість вдова генерал-майора Ганна Монастирська та дружина відставного генерал-майора Наталія Стромилова, купець Мошко Озерянський, дворянин Броніслав Собечевський, дружина полковника Ксенія Бобошко, дворянка Катерина Ракіна, член міської думи Ілля Дерібасов та багато інших відомих у місті людей.
 
Поштова станція та пивзавод
На плані Єлисаветграда від 8 лютого 1833 року "План Військового міста Єлисаветграда з околицями", помічена лише одна поштова станція. Позначення нанесене словами та малюнком поштового ріжка. Знаходилася ця станція по Великій Пермській вулиці, на місці нинішнього пивзаводу. Але не на розі з провулком Поштовим, а в іншому кінці пивзаводу - біля нинішнього пожежного депо. Судячи з плану, уздовж дороги стояв один, напевне, головний корпус, а за ним у дворі, літерою "П", ще один. Припускаємо, що саме на цій станції зупинялися у серпні 1824 року Олександр Пушкін та у лютому 1825 року Адам Міцкевич.
Про пивзавод Г. О. Зельцера ми уже розповідали. Додамо лише, що у 1911 році міська управа видала дозвіл Гершу Зельцеру на будівництво кам'яної конюшні по вулиці Солдатській і такий же дозвіл отримало акціонерне товариство «Зельцер» на спорудження кам'яного будинку по Великій Пермській вулиці. Також відомо, що Осип Гершкович Зельцер мав нерухомість у Безіменному провулку.
Пиво Зельцера завжди користувалося попитом, його навіть підробляли. Так, у кількох номерах газети «Голос Юга» за грудень 1908 року ми знайшли таке оголошення: «Пивоварний завод Г. О. Зельцера звертає увагу споживачів «англійського пива», що окрім етикетки справжнього формату буде наклеюватися «заводська розливка», у зв'язку з тим, що у продажу появилося пиво Голтянського товариства з аналогічними етикетками нашого заводу. З повагою завод Г. О. Зельцера».
А тепер перейдемо до інших вулиць мікрорайону, цікавих об'єктів, розташованих на них, і людей, які на цих вулицях проживали.
 
Пушкінське народне училище
У листопаді 1920 року червоноармійця Володимира Сосюру направляють в Єлисаветград на військово-політичні курси більшовицького війська. Прибувши у місто, він відразу захворів і потрапив до військового лазарету. Про своє тримісячне перебування в Єлисаветграді Володимир Миколайович писав у романі «Третя Рота» (1926, надрукований у 1989-му): «Курси стояли в Єлисаветi. Був уже листопад. Пiсля голодовки на фронтi (по п'ять день ми нiчого не їли, а коли доводилось їсти, то бiльше яблука iз панських садiв) в мене почалась дизентерiя. Я кажу завхозовi, щоб вiн дав вiзника до лiкарнi, бо я босий, а надворi грязь i йде снiг. Але вiн не дав менi вiзника, i я пiшов босий до лiкарнi. Це було далеко, десь за вокзалом. Я йду і бачу, а мимо проходять червоноарми, гримить «Iнтернацiонал», i менi ще дужче жалко себе. Перехожi дивляться на мене i жалiсно хитають головами. Коли я проходив через вокзал, до мене пiдiйшов спекулянт i хотiв купити мою шинелю. Це було так дико й страшно, я ж босий, а вiн мене хоче ще зовсiм роздягнути...»
У приміщенні військового лазарету, у якому лікувався наприкінці 1920 року Володимир Сосюра, сьогодні по вулиці Братиславській склади військової частини. Відомо також й де знаходилися курси, на яких навчався поет. Це колишнє Пушкінське народне училище по вулиці Генерала Шумілова, у якому нині школа № 7.
У шкільному музеї зберігається листування Володимира Сосюри з викладачем Кіровоградської райпартшколи Григорієм Понченком, із яким поет зустрічався та дружив. Так, у листі від 2 листопада 1959 року Володимир Сосюра писав Понченку: «... з листопада 1920 року до січня 1921-го я був курсантом військово-політичних курсів при політвідділі 14-ї армії. Наші курси тоді містилися в колишній Пушкінській школі, і мені довелося брати участь в обороні Єлисаветграду од махновців. І ще: в «Елисаветградских известиях» друкувалися мої вірші, власне юнацькі вірші. Тоді газету ліпили на стінах будинків. У мене не було штиблетів, і дівчата пошили мені капці з шинельного сукна. В тих капцях зимою я бігав за кілька кварталів, щоб подивитися, чи надрукували мої вірші в «Елисаветградских ивзестиях».
Будувати в Єлисаветграді приміщення, у якому колись навчався Володимир Сосюра, розпочали 26 травня 1899 року. У цей день заклали у підмурок перший камінь народного училища у мікрорайоні Пермський на 300 учнів, з трикімнатною квартирою та кухнею для завідувача училищем. Будівництво приурочили до 100-річчя з дня народження Олександра Сергійовича Пушкіна, тож училише отримало назву Пушкінського. Проектував його міський архітектор Олександр Львович Лишневський.
Вилікувавшись, Володимир Сосюра продовжив навчатися на курсах і писати вірші. Місцева газета "Известия" зберегла для нас сліди перебування поета в Єлисаветграді. Рубрика "Поштовий ящик" за 26 листопада 1920-го повідомляла: "Курсанту Соссюрі. Товариш! Ваші вірші талановиті. Будуть надруковані у найближчих номерах. Редактор переконливо просить заглянути до нього у редакцію для ближчої розмови".

 
 
А 19 грудня 1920-го в "Известиях" надрукований вірш "За солнцем" з підписом "В.Соссюр":
Отпламенела ночь. В заре золоторжавой

Чеканятся шаги под мерный звон штыков.

К вершинам держим путь за солнечною славой,

И павших на камнях дрожат мозги и кровь.

Мы, как песок морей. О, мать моя - Коммуна!

Кто мог сдержать в веках наш громоносный бег...

Уже пылает день вдали сереброструнный,

Как на родных полях веселый чистый снег...

И светлая трава шумит неторопливо,

Склоняются цветы приветливо кругом,-

Пред нами пышные растегнутые нивы

Ковром сияющим, задумчивым ковром…

Так хочется прилечь и отдохнуть немного,-

Но весть дозор принес, что там, в лесу, враги…

И снова стынет даль в мучительной тревоге,

И чутко цокают спокойные штыки…


 
 
У цій же газеті за 9 лютого 1921-го знаходимо вірш «Пролетарий», також написаний Сосюрою:
Холодный звон минут. Я на глухой дороге.

По-прежнему один. А по бокам трава

Под ветром шелестит, и золотые роги,

Мне машет из-за туч луна, одна-одна...

И грузно, тяжело иду,

Согнувшись, в гору,

На рыхлых бороздах, отдавливая след

Не мы ль несли во мглу, упорно роя норы.

О солнечных веках тысячелетний бред.

Пусть на худых ногах засохло мясо в клочья,

Где кожа содрана и в трещинах руда...

Но тем дороже нам наш новый мир рабочий,

Но тем полней дрожит крылатый звон труда!

 
Головний ветеринар міста
Єлисаветградська газета «Голос Юга» у номері на 1 січня 1917 року пропонувала вважати днем ветеринарів міста 21 травня. У цей день у 1884 році розпочала свою діяльність єлисаветградська міська ветеринарна організація. У цьому номері газета розмістила некролог з приводу смерті міського ветеринарного лікаря С. Зерцалова. Помер Сергій Олександрович опівдні в останній день 1916 року на 63 році життя після тривалої і тяжкої хвороби. У червні 1914 року з нагоди 30-річчя перебування на посаді міська управа вручила Зерцалову грамоту. «Усі, хто зустрічався з будь-яких причин протягом багаторічного перебування Сергія Олександровича в Єлисаветграді, звісно, збережуть про нього пам'ять як про чудову, добру, працелюбну людину», - писала газета.
Будинок Зерцалових по Бобринецькому шосе. Фотографія з фондів обласного краєзнавчого музею.
Згідно останньої волі С. Зерцалова, його велике зібрання книг з ветеринарної медицини вартістю 1500 рублів передали міському громадському управлінню для кабінету ветеринарного нагляду при міській скотобійні.
За даними 1913 року, колезький радник Марія Миколаївна Зерцалова мала у власності будинок на Кавказькій площі, а разом з чоловіком колезьким асесором Сергієм Олександровичем - будинок по Бобринецькому шосе. Відомо також, що М.Зерцалова здавала будинок на Фортечній площі під розшукове відділення поліції. Столовий фарфоровий набір з восьми предметів, який належав родині Зерцалових, нині виставлений в експозиції обласного краєзнавчого музею.
Перу Сергія Олександровича належать кілька друкованих наукових праць, дві з яких зберігаються у відділі рідкісних і цінних документів обласної бібліотеки ім. Д.Чижевського.
На жаль, людині, яка залишила помітний слід в історії Єлисаветграда, не знайшлося місця на топонімічній карті Кропивницького.
В.Григораш спеціально для медіапорталу DOZOR

Фото С. Невесьолова та з колекції Ю. Тютюшкіна
Переглядiв: 2504
ОЛЕКСІЙ  КАПРИЦЯ
фотокореспондент: ОЛЕКСІЙ КАПРИЦЯ